» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4028

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » 2011 » Декабрь » 28 »
20:42


В И Х І Д ІІІ



Дмитро, Панас, Євстрат, парубки і дівчата.



Д м и т р о (виходить тихо і озира дівчат, шукаючи когось). Нема. І сьогодні не вийшла, а обіцялась: все коло матері. Сам то з хурою, то коло буряків, мов у каторзі; прийдеш додому, ждеш тії хвилини, як сонця божого, щоб перекинутись тихим, люб'язним словом, а тут у хаті чужі - лікар, а надто панич той... Така досада! Чорзна-які думки у голову лізуть!.. Дати їм волю - то й... Краще зараз оцю голову розбити! (Зуздрівши Пашку). Здрастуй, Параско!

П а ш к а (вітається). Здрастуй!

Д м и т р о. Не приходив сюди ще лікар?

П а ш к а. Ні, не було. А що?

Д м и т р о. Та то він обіцявся до людей вийти, порадити, як боронитись од пана, бо поїдем їсть... та щось і нема.

П а ш к а. Може, хто задержав; коли обіцяв, то вийде.

Д м и т р о. А не бачила ти оце увечері Катрі?

П а ш к а. Бачила.

Д м и т р о. Не казала вона, чи вийде, чи ні?

П а ш к а. Казала, може, й вийде.

Д м й т р о. А не було ще?

П а ш к а. Ні.

Д м и т р о. Чого б же вона зосталася, не знаєш ти?

П а ш к а. Може, коло матері...

Д м и т р о. Хіба погіршало?

П а ш к а. Боронь боже!

Д м и т р о. Так чого ж? Мати ж і встають уже, та й Степанида коло їх ночує; Катрі б слід і розважитись чим-небудь: аж змарніла...

П а ш к а. А тобі дуже шкода Катрі?

Д м и т р о. Атож!

П а ш к а. Так що, якби, крий боже, вона вмерла...

Д м и т р о. Господи! Хіба Катря слаба? Може, лікар казав? Не затаюй, Христа ради!

П а ш к а. Як ти її любиш!

Д м и т р о. Довго ти будеш з мене жили тягти? Кажи все! Вкинула вогню, так печи разом!

П а ш к а. Заспокойся! Катря нічим не слаба, - здорова; то я так хотіла тільки спитати, чи ти б її ніколи не забув?

Д м и т р о. Бога ти не боїшся жартувать таким словом; та ти все їдно, що ножа мені у серце встромила та й повернула ще тричі!

1-а д і в ч и н а (до Євстрата). Як побивається за Катрею!

Є в с т р а т. А Катрі про його, може, й думки нема.

1-а д і в ч и н а. Тут оце розказували... (Щось шепоче).

Є в с т р а т (засміявся). Унадився, значить, журавель...

Д м и т р о (прислухався, завважив). Хто ще там шипить? Хто згадує Катрю?

Є в с т р а т. А хоч би й я! Хіба вона преподобилась уже, що не можна?

Д м и т р о. Дивись, часом, щоб я твого паршивого язика з пельки не витяг!

Є в с т р а т. Чого ти сікаєшся, чого лаєшся?

П а н а с. Що ж це, не можна про Катрю й пожартувати? Хіба вона заручена з тобою?

Д м и т р о. Хоч і не заручена - дарма! Вона - сестра мені, і рідніша за всіх вас укупі! Мене як хоч вилай, а за неї я перерву горлянку кожному! Гріха не побоюсь! (Пішов).

Є в с т р а т. Чи він не сказився?

П а н а с. Цур йому! Не чіпай! (Зирнувши на гай), Гля! Чи то не пані у білому маячить? Ходімо далі!



Ідуть назад.



П а ш к а (стояла замислена). Як він її любить! (Теж, зітхнувши, пішла).



В И Х І Д ІV



Ті ж та Аннушка й пані.



А н н а П е т р і в н а. Какая тут глушь! Я ни разу, кажется, еще не была в этой части парка? Что это за развалина? (Сіда на колоді).

А н н у ш к а. Не знаю, што воно білб. Там под низом льох, такой довгой, просто вужасть! Я раз туда хотела полєзти, да так спужалась..,

А н н а П е т р і в н а. Тут и девки гуляют?

А н н у ш к а. Да, девушки з кавалерами, з вечора натірально.

А н н а П е т р і в н а. Ты говорила, что сюда и Павел Платонович ходит?

А н н у ш к а. Да, я їх видєла здєсьдечки нєсколько разов.

А н н а П е т р і в н а. А взгляни, не идет ли? Смотри не пропусти; да посторожи там...

А н н у ш к а (обходячи, набік). Сторожи! Вона тут рандєвою заніматиметься, а ти на часах стой... Ех, життьо! (Іде далі).

А н н а П е т р і в н а. Как эта таинственность, неразгаданность отношений обновляет силы! Ах, сколькс их прожито! Какая вереница воспоминаний! И вот закопаться в зтой глуши, где ни души не отыщешь?.. Павел меня очень волнует: такая нетронутая, сильная натура.

П а р у б к и і д і в ч а т а (стиха співають).



Ой місяцю, місяченьку, зайди за комору:

Нехай з своїм милесеньким трошки поговорю!



Ой місяцю, місяченьку, і ти, зоре ясна.

Та світи там по подвір'ю, де дівчина красна!



А н н а П е т р і в н а. Поют? Где зто? (Встає і прислухає).

Д і в ч а т а. Гляньте, чи не пані йде?

П а р у б к и. Мабуть. Рушаймо!



Розходяться парами, обнявшись, співаючи.



Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти;

Іде козак від дівчини, - починає дніти!



А н н а П е т р і в н а. Песни, объятия, свобода наслаждений... Ах, как зто вновь меня наркотизирует! Дрожу, как девчонка; так жарко в груди, - кровь даже бросилась в лицо... До сих пор я не могу привыкнуть к минуте ожидания, быть хладнокровной... Что ато? Жизненность сил или жгучесть темперамента, порода?

А н н у ш к а (вернувшись). Как будьто што-то пройшло, та завернуло направо - может, і воні.

А н н а П е т р і в н а. Пойдем навстречу.



Ідуть направо.



В И Х І Д V



Катря і Пашка.



П а ш к а. Тут Дмитро за тебе було таку бучу збив, що трохи нещастя не було!

К а т р я. Ох мені лихо, чого?

П а ш к а. Та так абичого... більш розсердився, що тебе не було.

К а т р я. Що мені в світі робити? І Дмитра шкода, і не знаю, що йому й казати!

П а ш к а. Хіба з Дмитром у тебе що вийшло?

К а т р я. Боронь боже! Тільки він за мною душі не чує, а мене... в черниці тягне.

П а ш к а. Та що це з тобою сталося?

К а т р я. Хто його зна: чи мені наврочено, чи у мій слід хто вступив? Все одно та одно на думці... не дає мені ні робити, ні спати!

П а ш к а. Що ж то, Катрусю?

К а т р я. Так... нічого... нудьга тільки... Тут нема нікого на вулиці, не приходив ніхто?

П а ш к а. Про кого ти питаєш? (Дивиться їй пильно у вічі).

К а т р я (похнюпилась). Так собі... про всіх, що були.

П а ш к а. Брешеш! Про панича Михайла. Ой дивись, чи ти не закохалась?

К а т р я. Що ти? Що ти? І не говори мені про це!

П а ш к а. Чому ні? Хіба гріх? Нам, сестро, не заказано ще любити, кого серце схоче: не запродані ще нікому! Та й, правду кажучи, хіба Михайло не красень? А як стане коло тебе, то хто його зна, де й знайти таку другу пару!

К а т р я. Цить!.. Бога ради!.. Занапастила ти мене!

П а ш к а. Я? Чим?

К а т р я. Як я просилася в тебе, як молилася, щоб не йти на вулицю дивитись на паничів: прочувало серце погибель мою... А ти таки пристала та й пристала.

П а ш к а. Ну?

К а т р я. Я ж і послухалась, пішла... та од тієї ночі сама себе не спочуваю: мов отрути напилася! То була я собі пташкою вільною, - співала, щебетала, сміялася; на всіх мені весело було дивитися, світом божим радіти; а теперечки потемрів світ мені, якась гадина вп'ялась в моє серце, сушить його, п'є кров мою! Навіть матері в очі важко глянути: вони так люблять мене, так побиваються, - а у мене в серці - тільки ворог мій, а у мене в думках - одно та одно: тільки б його побачити, тільки б його послухати... Як же ти не загубила мене, як не загубила?

П а ш к а. Чого ж ти побиваєшся? Чого гризеш себе? Коли б ти закохалася, та твоє кохання зневажили, - то було б горе... Таке горе!.. Ох, і не вимовиш!.. Глянь на мене, яка я стала? А ти щаслива: тебе панич коха, душі не чує. Може, ні, скажеш?

К а т р я. По чому ти знаєш, по чому?

П а ш к а. Шила в мішку не втаїш. Хіба ти сама не бачиш? Та й по очіх пізнати можна зараз: як гляне на тебе, то аж на виду міниться!

К а т р я. Ні, як йому любити мене, коли я нерівня? Він добрий, шанує нас, помагає... а мені тим ще гірше завдає жалю. То було поки не ходив він до матері, то я ще сяк-так з своїм серцем вагалася; а як став ходжати до нас, став зі мною балакати, учити мене, то своїм тихим голосом та словом ласкавим витяг усю мою душу, вийняв цілком моє серце...

П а ш к а. Чудна ти якась: другі ждуть того кохання, як щастя, а вона руки лама.

К а т р я. Що ж з того кохання? Мука одна!

П а ш к а. Вільному воля: і собі пригадувати муки, і коханому серце в'ялити.

К а т р я. Що ж би ти зробила? Що?

П а ш к а. Я? Кохала б, жила, землі під собою не чула! Пригортала б миленького свого, милувала б, цілувала б його - до загину, до пропаду...

К а т р я. Схаменися, що говориш ти? Як у тебе язик повернувся на такі речі? Подумай тільки, де сумління твоє!

П а ш к а. Ет!

К а т р я. А мати? А батько? А люде?

П а ш к а. Що мені до батька, до матері, як оддала я своє серце дружині, а вони стоять на дорозі! А люде?.. Ні, не така я! Не двічі жити, а раз!.. Ух, натішилася б вільною волею, а там... а там, хоч і поневірятися вік цілий, - принаймні знала б хоч за що?!

К а т р я. На людей би махнула? Слави не побоялася б?! Може... не знаю... А як же б ти наплювала на матір, що й душі у тобі не чує? Як би ти приспала в своїм сумлінні її сльози? Ох, і подумати страшно!

П а ш к а. Не ронив ніхто по мені сліз, не зазнала я ласки, то й не зумію сказати, чи тяжко йти проти них, чи ні? А от як картають та волю над тобою показують, - то я добре знаю!

К а т р я. Та ти слухай, яка мені скрута: мати ледве одужали, слабі, безпомошні; тільки й думки у них, щоб мене швидче заміж оддати за Дмитра. Я було йому й слово дала... а тепер мені його тільки жалко... я мов кам'яна чи глуха яка зробилася: мати говорять, Дмитро закида, а мені немов хто за муром гомонить і не про мене. Я й ходжу, і роблю, та мов не своїми руками: усе мені здається, що я уже - не я, що я і не дома, а десь в іншому хорошому місці; тепло там, гарко, люб'язно - тільки от через річку перебрести... хтось кличе мене таким чулим голосом, ласкаві речі шепоче, - і такий на мене страх нападе, що оце зараз мене хтось дома прив'яже, каменем надавить, що аж затремчу... Я, певно, швидко умру!

П а ш к а. Крий боже, що вигадала!

К а т р я. Хоч би довідатись, дознатись, чи він... Господи, яка я дурна, божевільна! Чи впада ж нещасній синиці думати про ясного сокола? Що я йому?.. Та й на який кінець оце мені лихо? Нудьга тільки точить моє серце, мов...

П а ш к а. Господь з тобою! Слухай, Катре: коли ти така, то тобі треба залишити це діло. Ти переможи себе, здави серце; не бачся з паничем, забудь його...

К а т р я. Як же його забути, коли несила моя! От третій день не бачила і не знаю, що заподію з собою!

П а ш к а. Ти не зоставайся сама собі на самоті з такими думками; більше в гурті бувай! От ходім зараз за млин, на Деркачівку, - там тепер вулиця: може, хоч трохи розважиш своє серце.

К а т р я. В гурті ще гірше.

П а ш к а. Та ходім, ходім! Вдармо лихом об землю!



Виходять.



В И Х І Д VI



Павло, пані, а далі Аннушка. Павло виходить з панією з гущавини.



П а н і. Невже ви думаєте, що я не понімаю нових ідей? Не... не... сочувствую им? Ужасно трудно.

П а в л о. Та ви не трудіться, пані, кажіть по-своєму: гражданку ми вчили.

П а н і. Не кепкуйте! Я хочу пересилити себе, хочу вивчитись... своїй мові...

П а в л о. Навіщо вона вам? Адже з мужиками знакомства водить не будете?

П а н і. А ви б уже хотіли, щоб я з простим, грубим мужиком рассуждала, одкривала ему душу свою? Не доставало! Та... що він і пойме!

П а в л о. Нічогісінько. Куди йому? Нечувственний, правда-таки: з голоду пухне, та й то не чувствує!

П а н і. Ну, це вже брехня, наговори: швкдче нас ограбили.

П а в л о (набік). От тобі й зачепив! (До неї). Та цур йому! Ще набалакаємось вдруге: тепер спати пора.

П а н і. Ні, тривайте! То вам оддалеки здається - і село, і мужики... ідеальними, а сядьте на... собственнім хозяйстві, - не те заспіваєте!

П а в л о. Хранив господь: батько крав, та хоч дітям не лишив краденого.

П а н і. Ви дуже... упрямі: я це по ваших чорних очах бачу... і ще... озлоблені; я понімаю вас... я вас довго із... із... ах!.. наблюдала. І знаєте, чому ви такі чорстві?

П а в л о. Цікаво?

П а н і. От сядьмо тут на траві.

П а в л о. Та я й постою. (Набік). От, не здихаюсь!

П а н і. Ні, сідайте тут та пильно слухайте; я вам, як си... як другу казатиму.

П а в л о (набік). Ну, нав'язалась потороча! (Сіда й запалює цигарку).

П а н і. Ви тим так, так... мрачно на все дивитесь, що ваше серце не гріли, певно, ласкою, любовію?

П а в л о. Байдуже паски, аби порося!

П а н і. Признайтесь, вас ніхто ще не кохав гаряче.. страстно? Щоб аж дух захвативало?

П а в л о (набік). Куди це вона гне? (До неї). А вам навіщо?

П а н і. Навіщо? Ах, коли б ви знали! (Схиляється потроху до його на плече). Моя душа теж одинока; так прожила вік, щастя не знаючи. Оддали мене заміж молоденькою за этого старого... Що я понімала? Я так боялась перед вінчанням, а прийшлось... разочаруватись! Ви не можете повірить, яка у мене палка натура; а тут літа свої трать... в томлении...

П а в л о (набік). Розманіжилась баба! (До неї). Так ви, значить, томитесь через гарячу натуру: яка ж тут рада?

П а н і (зляга більш на Павла). Яка? (Бере злегка за чуба). Плут этакой!!.

П а в л о. Ох! Не злягайте так: бо ви, нівроку, аж плеча не чую.

П а н і. Який ви грубий з женщинами! Як відром холодної води обіллє! (Дивиться у вічі).. Впрочем, мені й самій обридли лебезіння та делікатності: навіщо китайські церемонії? Нащо розвитим людям іти проти природи?

П а в л о. Правда... Тільки, далебі, рука отерпла, (Випручує).

П а н і (розпаляючись). Я давно шукала случая... щиро, откровенно поговорить... розкрить душу... Ви, віроятно, догадались, що я...

П а в л о. Ні, не догадався.

П а н і (набік). Какой медведь! Что, впрочем, с ним церемониться? (До його). Ви заставляєте мене красніть... (Закривається рукавом). Ну, на чистоту, так на чистоту! Павло, разве ты не видишь - я люблю тебя!

П а в л о. Що-о?

П а н і. Люблю страстно, безумно!

П а в л о (піднімається). Анна Петрівна, чи ви не здуріли?

П а н і (обніма його). Я вся твоя!

П а в л о (одхиля її і встає). Годі! Пора закінчити цю гидку сцену! Мені не пристало Іосифом бути, та й вам до Пентехріїхи далеко: не всі зуби в роті!

П а н і (скочивши). Ах, невежа! Мужик! Ха-ха-ха!! Вообразил, дурак, что на него обратили внимание! Только потешилась! Ха-ха-ха!! Нашла халуя! Ха-ха-ха-ха!!

П а в л о. Не регочіться дуже, бо щикотурка з лиця обсиплеться.

П а н і. Аннушка! Аннушка!! Аннушка!!!



Аннушка вбіга.



Проводи меня! Грубиян!! (До Павла). Надеюсь, что вы избавите меня от удовольствия и минуту вас видеть в своем доме!

П а в л о. Дуже радий.

А н н у ш к а (проводить паню; набік). Ну й репрьоманд!
Категория: 54 | Просмотров: 293 | Добавил: admin | Теги: Старицький Михайло Петрович, Не судилось (Панське болото)
» Поиск

» Календарь
«  Декабрь 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

» Архив записей

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz