» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4020

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » 2011 » Декабрь » 28 »
20:47



В И Х І Д V



Ті ж і Палажка.



П а л а ж к а. Сидить уже дитиночка моя, прибирається? Мати божа, учула ти молитву мою!

Л у ч и ц ь к а. Ай! (Обніма няню).

П а л а ж к а. Ріднесенька моя, ось просвірка тобі з часточкою за здравіє! Молилась за тебе і в монастирі, і тут...



Лучицька цілує її, показує, що мусить мовчати, бо Маринка говорить заборонила; показує, як вона любить няню, і на ноги показує, що няня для неї натрудила.



Що там ноги, що мої кості? Аби ти, моє янголятко, була здорова... І будеш - я знаю, що господь зглянеться на наші сльози!



Лучицька показує жестами, що вірить в бога, цілує проскуру, просить няню присісти відпочить, а потім вона мов і поговорить з нею. Проскуру передає, щоб коло ікони поставить. Палажка кладе, іде поуз, і, глянувши на Лучицьку, махнула в розпачі рукою, і з риданням пішла в бокові двері.



В И Х І Д VI



Ті ж і Безродний.



Б е з р о д н и й (входить з вінком). З новим здоров'ям, з новим щастям, з новою славою! На втіху нам і на красу мирові! (Кладе вінок до ніг Лучицької і цілує їй руки).

Л у ч и ц ь к а (обніма Безродного). Друже мій! Єдиний мій! (На міміку Маринці). Я трішечки... трішечки...

Б е з р о д н и й. Ми встали уже? Прибираємось! Тож-то сьогодні і день такий, - не нарадується мир божий!

Л у ч и ц ь к а. Встала... Мені лучче... Я така щаслива... Так вам рада! (Знову обніма). Єдиний мій!

Б е з р о д н и й. Боже мій! Як я вас.... (Утирає очі і відходить; передає Маринці гроші).



Мімічна сцена.



Л у ч и ц ь к а (розчулено). Знаю, знаю... (Пауза). Ану, підведіть... З вами пройдусь, мені легше... Мені так радісно, мов п'яна...

М а р и н к а (злякано). Не треба, не треба!

Л у ч и ц ь к а. Ні, ні... пройдусь...

Б е з р о д н и й. Постійте ж.

М а р и н к а. Беріть її під руки.

Л у ч и ц ь к а (встає, хитається). Ох, слаба ще, втомилась... (Задишка).

М а р и н к а. Лягли б краще... А то все тривожитесь та надриваєтесь...

Л у ч и ц ь к а. Ні, перемогла вже... О, бачите? Іду... іду... іду!.. Швидко... сама!

Б е з р о д н и й. Ви тільки схудли... Але то пусте...

Л у ч и ц ь к а (хапається за серце). Ай!! Не можу!! Смерть тут, смерть!! (Кинулась і повисла на руках у Безродного).

Б е з р о д н и й. Заспокойтесь... голубонько!.. То все наживете... Не можна ж зразу. (Показує очима, щоб підкотили крісло).



Його тепер ставлять насеред кону.



Може, ляжете?

Л у ч и ц ь к а (маха головою, що не хоче).



Її садять в крісло.



Смерть!.. Сила зникла... Нема чим жити... (Звішує руки і голову безсило).

Б е з р о д н и й. Надбаєте... буде чим... жити... (Утира крадькома очі).

Л у ч и ц ь к а (усміхаючись журно). Ви самі тому не вірите... друже...

Б е з р о д н и й. Такої кривди там (на небо) бути не може!

Л у ч и ц ь к а (все тяжче дише). Не нам розуміти святу волю... Мені тільки тим... ще журно вмирати... що життя... марно пройшло... Не справдились ні мрії... ні надії!.. Навіть рідна сцена, якій я, боже, як вірила... теж хитається, - мій талан не дав їй... спомоги... І серце коханому не дало втіхи... і ви, мій кращий друг, з своїми широкими думками оддали себе цілком... і опинились марно край ями...

Б е з р о д н и й. Що я? Може, й слід було, щоб так сталося: лихо поновля душу і гартує думки... А ви до себе несправедливі: немарно пройшло молоде ваше життя, недарма талан просіяв, не на порожньо й серце любило! Хай ми й не тішимо тепер слухача новинкою та дивовинкою, але наше народне життя з його радощами і горем великим, наша рідна мова з'єднали його з меншим братом, прихилили серце до його... І поміг сьому й ваш талан: він окрасив сцену, освітив її сяйвом яскравим і привабив до себе весь люд. Що в сім'ї нашій, яка розрослась і розвилась, не без лихих людей, то де їх нема? Де люде - там і гріх! Але скільки під вашим крилом виховалось і чесних, і добрих, і милостивих! А серце ваше всіх гріло, всім давало і світло, і тепло, і навіть коханій дружині хова такий рай, якого й на небі нема...

Л у ч и ц ь к а (розчулена, усміхається, сльози течуть по виду). Хороший мій!.. Дорогий!.. (Тисне руку Безродного).

Б е з р о д н и й. Ви любили багато і все оддали тій любові; а любов - найбільша на землі сила, найвища сила й на небі: вона ніколи марно не гине; вона - і джерело, і весь розум життя!

Л у ч и ц ь к а (усміхається щасливо). Так, так... Ви примирили мене... розважили...

Б е з р о д н й й. Та ще й жити будемо... Он і я, який дохлий, а ще сподіваюсь потрудитись... Вірте, вірте!

Л у ч и ц ь к а. Ох, коли б! Як мені хочеться жити, серцем радіти... Господи, не вкороти мого віку! (Становиться на коліна). Пошли мені хоч хвилинку щастя... Я не зазнала його... Я нікому зла не вчинила!..

Б е з р о д н и й і М а р и н к а (піднімають її). На бога надійтесь! (Всі плачуть).



В И Х І Д VII



Ті ж та Жалівницький, Лемішка й хористи.



Ж а л і в н и ц ь к и й (кладе вінок до ніг Лучицької). На довгий вік! На наше всіх щастя! (Цілує руку).

Л у ч и ц ь к а. Друже мій! Вірний мій! (Обніма).

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ось і Котенко... (Дає гроші).

Л у ч и ц ь к а. Спасибі йому... І в його добре серце... Одслужу... (Маринці). Сховай! (Передає гроші).

Л е м і ш к а (теж з вінком). Благодійці нашій!.. Неньці нашій!.. Сонечку нашому!..

Л у ч и ц ь к а (обніма його, не допуска до руки). Таточку мій, ріднесенький! Мені у вас... цілувати руки... Спасибі, спасибі... Стільки мені радості! (Чим далі все більше іритується, швидше диха, дужче захоплюється радістю).

Х о р и с т к и й х о р и с т и (з тортами і рушниками). Од хору з повіншуванням і пожаданням всього кращого, а найпаче здоров'я! (Передають Маринці).

Л у ч и ц ь к а. Спасибі, спасибі!.. І дітки не забули... Всіх, всіх обнімаю... (Цілує їх).



В И Х І Д VIII



Ті ж і Юркович.



Ю р к о в и ч (вбігає весело). Непорівнянній, диві нашій до самої землі! (Цілує руку). Хворобу - набік, ворогів - під ноги, а славою покотить по всьому світі.

Л у ч и ц ь к а. Спасибі! І цей згадав... Тільки ворогів... не топтати... а добром вітати... то їх і не буде...

Ю р к о в и ч. Ну, не кажіть: ось я свого хазяїна як не вітаю - не прибавля копійки на строчку та й не прибавля!

Л у ч и ц ь к а. Уже з своїми... строчками... і мене розсмішив...

Ю р к о в и ч. Ще й не так розсміємось... Ще гопака з вами вшкваримо... Як маму кохаю... А може, й я свого кину... та до вас? (Запримітивши міни, обривається).



Маринка дає знову лікарство.



(Одходить вбік, вийма граматку і почина щось там писати). Материал хороший: два фельетона и три воспоминания.



В И Х І Д IX



Ті ж і студенти.



П е р ш и й с т у д е н т (кладе до ніг Лучицької вінок). Од усіх українців - товаришів вітаю наше сонце, що зійшло і освітило славою рідний край! Хай же воно сяє ще довго і огріває теплом всіх обійдених і задуб-лих! (Цілує шановно їй руку).

Л у ч и ц ь к а. Дякую... всіх обніма... не можу вимовити... радість забиває дух... (Усміхається щасливо, плаче, чаще хапається рукою за серце).

Д р у г и й с т у д е н т (кладе до ніг вінок). От имени товаршцей великороссов приношу дорогому и родному всем нам таланту искренний привет и наилучшие пожелания. Работая на благо возлюбленной родины, выі тем самым украшаете и венок отечественной славы. Живите же и пленяйте нас и наших южных братьев вашей дивной игрой, вашим симпатичным призванием!

Л у ч и ц ь к а (задихається). Надміру... над силу... сьогодні мені щастя... Благодарю... всех, всех... Видите, как я тронута... (Хапа за руку Безродного). Так... ви праві... ось вона, любов... Ось воно... найвище щастя!..



В И Х І Д Х



Ті ж і Кулішевич та Палажка.



К у л і ш е в и ч (з галасом). Зозулечко моя! Сидиш? (Обнімає). Поздравляю, поздравляю з менинами! Будь здорова, як вода, а багата, як земля, а щаслива, як... знаєш хто? (Підморгує). Ось тобі від мене! (Надіває на шию хрест),

Л у ч и ц ь к а. Сестрице!.. Ріднесенька!.. (Обнімає). Не забула... Яка я сьогодні щаслива... Так легко тут... Нічого не чую... Я ще з вами... поживу!

К у л і ш е в и ч. А ось іще кращий подарунок. (Подає листа). Глянь!

Л у ч и ц ь к а (аж здригнулась). Лист? Ай! Од його! (Цілує). Я не переживу такого щастя... Над силу... (Чита).



Безродний і Жалівницький з докором до Кулішевич, що така необачна.



Групіруються круг Лучицької. Вона полулежить в кріслі, вся укрита вінками; тяжко дише, страшно збентежена. Справа і зліва на колінах припали до неї Маринка й Палажка; решта - півколом ззаду; Безродний - посередині. Рецензент упустив граматку і остовпів.



(З останнім зусиллям, стаючи непритомною). Ах, який рай!.. Пише: "Здоров... Лечу до тебе... Тепер ніхто не розраїть... Все життя тобі і твоєму талану... Все моє добро твоїй рідній сцені!" (Цілує листа). Тепер я з ним... (На Безродного). Заживемо... Всіх вас піднімемо... Ах, яке щастя!! Чого ж ви плачете?? Тепер будемо щасливі... Господь зглянувся...

Б е з р о д н и й (через силу). Будемо... будемо...

Л у ч и ц ь к а (блаженно простяга вперед руки). Боже! Яка радість! У грудях дзвенить... Яке щастя огорта... Он і коханий... Летім!.. Як ясно... як сонячно там... Ах! (Зразу роня руки і, звісивши голову, посувається вниз, під вінки).

Ж а л і в н и ц ь к и й. Що з нею?

М а р и н к а (припадає). Не б'ється серце...

П а л а ж к а. Умерла! Дитино моя! (Ридає).

Б е з р о д н и й. Зайшло наше сонце!!



Всі опускаються на коліна.



Завіса тихо спада



[1893 p.]



Категория: 55 | Просмотров: 323 | Добавил: admin | Теги: Старицький Михайло, Талан
» Поиск

» Календарь
«  Декабрь 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

» Архив записей

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz