Б е з р о д н и й (вбіга). Що з Марією Іванівною? Істерика? (Маринці). Сказали? Довідалась?
М а р и н к а. Ні, тут друге: вона зовсім слаба...
Б е з р о д н и й. Так доктора зараз... Я Котенку скажу... Вам грать не можна. (В дверях). Господи, зглянься!
М а р и н к а. Нема, нема його! То здалося, прибачилось...
Л у ч и ц ь к а. Ах, яка мука! (Витира очі). Коли б кінець...
В И Х І Д IX
Ті ж і Безродний, доктор, Котенко.
Д
о к т о р (з пузирком). Що таке? Що з вами, моя панійко? Нерви, знов
розходилися нерви? (До Маринки). Потривожив хто? Збентежив?
М а р и н к а. Потривожились. (Метушиться, розтира, голову мочить і т. д.).
Д
о к т о р. Ай, нещастя! (Дає краплі). Випийте! Я ж просив, я ж благав
нічого не приймати до серця: спокій і сон, сон і спокій вам тільки
потрібні... А тут мало тії сцени, яка вам в теперішнім стані - кат, а ви
ще додаєте й свого! Ех, панове, не бережете ви її!
К о т е н к о
(до Безродного). Що таке? Що скоїлось? Марусю, невже не будете грати?
Погинув же я, погинув! Перший спектакль... все шкереберть піде...
Марусю, рятуйте!
Л у ч и ц ь к а. Я сама розумію... Не вільна тільки в собі, Савичу... Я не жаліла ніколи для вас сил, ви знаєте...
К
о т е н к о. Знаю, знаю, ви добра... у вас таке серце... Пожалійте...
перший спектакль... Все від його... Повний збір... і одмінить!
Б е з р о д н и й. Може, Квятковська?
К
о т е н к о (сердито). Що Квятковська? Ще мішається, торочить! Щоб
скандал був! Публіка прийшла слухать Лучицьку... Ох, господи! Що ж мені
чинити? Розор, розор! Нічим буде нещасним хористам платити... А діти
мої, нещасні діти! (Утира очі).
Л у ч и ц ь к а. Заспокойтесь! Може ще... я зберу... останні сили...
Д о к т о р. По-моєму, ні! Смертельна ризика... (Дає ще краплі).
М а р и н к а. Бога ради!
Б е з р о д н и й (лама руки). Доб'ють, доб'ють!
К
о т е н к о. Може б, хоч так: у двох діях з Богдана, а там -
Квятковська... Щоб хоч побачила публіка... Я б водевіль перший дав...
Одпочили б... Га? Марусю? Докторе! Рятуйте мене, рятуйте!
Л у ч и ц ь к а. Та мені трохи вже лучче... (Усміхнулась).
Д о к т о р. Слабе ще серце! (Держить за пульс).
К о т е н к о. Слухайте, - даю третину збору на хор.
Л
у ч и ц ь к а. А! Ви знаєте, чим мене закупити! Вони справді страх як
нуждаються... Надто при переїзді... Це їм велика підпомога! (Встає). Я
граю. Мені легше... Тільки не давайте водевіля, а зразу: зразу ліпше.
К о т е н к о (цілує їй руки). Благодійко моя! Зараз лечу! Безродний, дзвінки! (Кричить у двері). На сцену всі! Починаємо!
Дзвінок.
Л
у ч и ц ь к а (встає, хитається, спирається на доктора і на Маринку;
доктор пожима плечима). Тут (на серце) ціле пекло, а я сміятись і
жартувати йду!.. (Ледве руша).
Завіса хутко спада
Картина 2
Середина багатого намету. В убранстві сила дорогої зброї. Прямо - вхідна припола.
Котенко
(в ролі Богдана). Джура - на кону; Квітка і Квятковська - в літери,
[ложі] бельетажа, Юркович - в 4-му ряді крісел. Голоси в амфітеатрі і
галереї.
К о т е н к о (сидить)
Схилились всі, мені під ноги впали...
Стою тепер на верховині я,
Закон для всіх - моє владичне слово,
І от воно верта до мене знов
Мою зорю, украдену дружину...
Вина мені й бандуру, джуро!
Д жура
Ясновельможний гетьмане і пане!
Вмить,
К о т е н к о (випив вино, приграє на бандурі й співа).
Ой ширя орел, орел сизокрилий
Та попід небесами;
Ой літа козак, козак запорожський
Степами, ярами.
Гей, розточились всюди козаченьки,
Полягає отава:
Гей, пропадайте, лихі воріженьки, -
Наша сила і слава!
К в і т к а (не дуже, але вголос). Це не Жалівницький?
К в я т к о в с ь к а. Ні, ні! Тихше, а то чути.
На кону з'являється Жалівницький в ролі Тимка.
Ж а л і в н и ц ь к и й
Знов зрадниця вертається сюди?
К в і т к а. Це Жалівницький!
К в я т к о в с ь к а. Цс-с!!
К в і т к а (дужче). А! Він падлюка!
К о т е н к о (на кону)
Так, правлю я украдене, моє!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Вона сама втекла, по своїй волі...
К в і т к а. Ага! Сама, сама втекла!
К в я т к о в с ь к а (зупиня й одтяга в глибінь ложі). Мовчіть.
Г о л о с и з а м ф і т е а т р у. Там п'яні!
Г а л ь о р к а. Тихо, тихо!
Ю р к о в и ч. Скандалісти!
На кону збентежені.
К о т е н к о (дужче, щоб зам'яти)
Не може буть!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Я знаю, батьку, це:
Умовилась з Чаплінським...
К о т е н к о
А! Гадюка!!
Мені цього ти перше не казав!..
Ж а л і в н и ц ь к и й
Не хтів вразить... Вона мене умисне...
Ні в чім не слід діймати віри їй...
Дурманить все...
К о т е н к о
Але почім ти знаєш?
Ж а л і в н и ц ь к и й
Упевнився цим серцем... Ох, не вір
Ні пестощам, ані сльозам - одурить:
Пригорнеться, а ніж в руці хова
І сонного зрадливо ним ударить...
Душа у неї чорна...
К в і т к а (вирвавшись вперед).
Як та ніч!
Квятковська бере його за руку і уводить вглибину.
К о т е н к о (скажено)
Ти щось таїш?
Ж а л і в н и ц ь к и й (побачивши, що ложа порожня, певніше).
Не вір, не вір їй, батьку!
За пазуху гадюки не бери...
О, я б таких спік на вогні і попіл
Розвіяв би на вітрі по степу,
Щоб не було й зарази...
К о т е н к о (хапа його за руку)
А-а! Тварюко!
Невже, невже?
Ж а л і в н и ц ь к и й
Одвів мене господь...
К о т е н к о
Уб'ю, як пса!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Я не боюся смерті -
Гріха не мав...
К о т е н к о
Але на батька йшов!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Не відав я...
К о т е н к о
І гадина не знала?
Ж а л і в н и ц ь к и й
Вона, либонь, щоб очі одвести.
К о т е н к о
О, каторжні!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Я не виновен, батьку!
К о т е н к о
Клянись мені!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Усім, що є святе,
І матері могилою сирою!
К о т е н к о
Готуйсь в похід!
Ж а л і в н и ц ь к и й
Воля твоя.
К о т е н к о
Іди!
Жалівницький виходить.
Тимко поклявсь... Його язик ще зроду
Не знав брехні... Але вона, вона!
З отцем жила, із сином залицялась,
А ворогу запродалась цілком...
Ну, допадусь до вас обох і я!
Ох, проводи у пекло бучні справлю!
На вугіллях пектиму день у день,
Мотатиму на мотовилах жили,
Собаками...
Д ж у р а
Жде пані й посланці!
К о т е н к о
Впусти її, а посланців потому...
Джура виходить.
Через хвилину... через мить одну...
Побачу знов... зірвату в мене квітку...
О, як отут, в цих грудях, запекло!
Але здавись і здержся в гніві, серце,
Пометись гаразд, не похопись судом!
На кону з'являється Лучицька в ролі Єлени; на ній французька сукня, накрита флером. В ложі Квітка і Квятковська.
Л у ч и ц ь к а (входить хитаючись, скида флер і говорить утомно).
Мій таточку, сподіваний, коханий!
Г о л о с и з гальорки, амфітеатру, крісел.
Браво, браво, Лучицька!
Г а л ь о р к а. Ш-ш!! Тихо!
А м ф і т е а т р. Тихо! Ш-ш!! Ш-шІ!
К р і с л а. Браво! Браво!
К в і т к а (вибіга на галас в ложу). Вона, вона! Як схудла!
К в я т к о в с ь к а (блага перелякано). Друже, ай, не гомоніть... я вийду!
К в і т к а (не при собі). Ні, не буду!
К о т е н к о
Подалі, геть! Від пані ляхом тхне
І щоки ще палають од цілунків.
Л у ч и ц ь к а
Я не виновна...
К о т е н к о
Силою б то взяв?
Л у ч и ц ь к а
О, гвалтом... Я... боролась до загину...
К в і т к а. Неправда!
К в я т к о в с ь к а. Цс-с! (Удержує його).
К о т е н к о
І обняла ляха
Зрадливою, продажною рукою?
Л у ч и ц ь к а
О боже! Ні! Яка страдниця я!
(Більше запалюючись).
Мене взяли як бранку до світлиці,
Сторожею обставили мене,
Щоб не могла на себе зняти руки...
О, скільки сліз я нишком пролила
І скільки мук пережила, мій орле!
К о т е н к о
Подумаєш, як настраждалась, - страх!
На ласощах...
К в і т к а (голосно). Ха-ха-ха-ха! То мавпа з червоною покрасою! Ха-ха!
2-е к р і с л о. Тихше!
Ю р к о в и ч. Скандал!
Г а л ь о р к а й а м ф і т е а т р. Отыщите пьяных! Ша!
В ложу входять капельдинер і поліцейський чиновник. Квятковська одводить і щось шепче йому.
Л у ч и ц ь к а (оглядається). Сміється хтось... знайомий голос... Боже!
С у ф л е р (вголос).
Аж десять днів, аж десять...
Л у ч и ц ь к а (страшенно збентежена, але бажа ще побороти себе)
Днів... невже?!
Аж десять днів і ріски в рот не брала...
К о т е н к о
Не видко щось по панії поста!
Л у ч и ц ь к а
Мене, слабу, без пам'яті звінчали...
К о т е н к о
Ну й розговілись, значить, зараз...
Л у ч и ц ь к а
Ох!..
Хоч пошануй мене, вельможний пане!
Ніхто мені там не подав руки...
Я день і ніч Богдана виглядала,
Щоб визволив нещасну із тюрми...
К в і т к а (виривається, кричить). Брехня, брехня!
К в я т к о в с ь к а. На бога!
А м ф і т е а т р і к р і с л а. Тихо, тихо!
Л у ч и ц ь к а. Де? де? Він тут! (Озирається тривожно).
К о т е н к о (в куліси). Спинить скандал.
Г а л ь о р к а. Ша, ша!
С у ф л е р (голосно).
Я думками тебе шукала!..
Л у ч и ц ь к а. Боже! То він... шукала... ним жила... (В ложу, з сльозами).
Я думками тебе шукала всюди,
Я серденьком з тобою лиш жила!
К о т е н к о
Може, з Тимком?
К в і т к а (скажено, не звертаючи на Квятковську уваги). Ні, ні! А з Жалівницьким!.. Не вір змії!
Л у ч и ц ь к а. Ай, що се?
К в я т к о в с ь к а (показавшись Лучицькій). Ха-ха-ха! (Вибіга).
Л у ч и ц ь к а (непритомно). Вона, вона там! З ним! Наді мною сміються, глузують... Ай, рятуйте!!
Разом
К о т е н к о (в кулісу). Завісу! (Потім тіка).
Г о л о с и (за куліси). Робочі! Де вони?!
Г а л ь о р к а. Лучицька! Ш-ш, ш-ш!!
А м ф і т е а т р. Лучицька, браво, браво!!
К р і с л а. Тише! Продолжайте!
К в і т к а. Вона мене дурила, дурила!!
В ложі показується поліцейський, начина тихо умовлять Квітку.
Л
у ч и ц ь к а (нервово, істерично, а потім несамовито). З нею! Укупі з
нею?! Мало назнущались, так іще тут привселюдно зняти на посміх, на
публіку поставить? Це панський вчинок!.. Я довірила вам свою душу, свою
честь... А ви все потоптали ногами і вигнали мене з хати, як негідь, як
покидьку... Це панський вчинок! Ще з полюбовницею мене банітувать
прийшли! Ай, пане, та чи є ж що нижче, що підліше на світі?! (Рве
навіжено собі волосся, хапається рукою за горло, за серце).
В ложу знову приходять два служителі і разом з поліцейським беруть Квітку.
К в і т к а (борючись, кричить). Сюди! Беріть її! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мій мозок!
Його виводять.
Жалівницький вибіга на сцену і піддержує Лучицьку; вона б'ється на руках.
К р і с л а. Занавес, занавес!
Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку!
А м ф і т е а т р. Браво, браво!.. Вон ложу!
Ж а л і в н и ц ь к и й (з кону). Доктора!
Г о л о с и. Ш-ш, ш-ш! Вон Лучицьку! Продолжать! Квятковську!
Л
у ч и ц ь к а (вирвавшись з рук Жалівницького, на передній). Женіть!..
Сльози лила... Кров точила... для вашої втіхи!.. А тепер... плюйте на
мене - для втіхи! Бийте - для сміху!.. Топчіть на регіт!... Хіба в
актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона
запроданка ваша! (Пада на руки Жалівницького).
Завіса
ДІЯ П'ЯТА
Убога,
але чиста кімната. Прямо - двері; направо -два вікна, наліво - кровать,
заставлена від дверей ширмами. На вікнах спущені фіранки. Ззаду, при
образах, лампадка. Направо, за вікнами, ще маленькі двері.
В И Х І Д І
Палажка, Маринка, Лучицька (спить).
П а л а ж к а (дивиться на Лучицьку, що спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашої Марусі, тільки тінь одна: тане вона, як віск!
М а р и н к а. Тане, бабусю, тане. Як стривожили її тоді на спектаклі, як упала і залилася крів'ю, - ледве сюди донесли.
П
а л а ж к а. Господи, боже мій! Що вона їм учинила, кого зобидила, моя
дитиночка, моя упадниця, що так жорстоко... (Плаче). Зарізали, зарізали!
М
а р и н к а. Бог покарав і злобителів. Квятковську обікрали, Котенко
горить, а Квітка в жовтий будинок улучив: того ж таки вечора
збожеволів...
П а л а ж к а. Прости йому боже, а на душі у його великий гріх, а надто у тії пані, його матері...
М а р и н к а. Од неї оце листа одібрала Маруся.
П а л а ж к а. Що ж ота пані їй пише?
М а р и н к а. О прощення просить і за себе, і за сина, кається...
П а л а ж ка. І-і, вже пізно! А Маруся не забува його, як помічаєш?
М а р и н к а. Де там! І на тім світі не забуде!
П а л а ж к а. Ох, горенько, горенько! Оцю ладаночку від угодника нехай надіне зараз на себе: я положу її на подушці! (Встала).
М а р и н к а. А ви ж, няню, куди знов?
П а л а ж к а. Піду ще до церкви, на часточку подам і проскурку принесу: сьогодні ж її святого янгола.
М а р и н к а. Ага! А я й забула! А не забаритесь?
П
а л а ж к а. Ні, уже й без того пізно, коли б і застала. (Хрестить
Марусю). Спить собі янголятко тихо, так тихо, а душа вже, бачу, під
самим горлечком б'ється... Спи, моя зіронько, спи, моя стоптана квітко!
Нехай тебе, безталанну, святі янголи хоронять од лиха! (Виходить,
поцілувавши Марусю).
М а р и н к а (зачиня двері, підходить до вікон). Треба, одначе, фіранки спустити, щоб світ не розбуркав Марусі...
Стук у двері.
Хто там?
В И Х І Д ІІ
Маринка і Жалівницький.
М а р и н к а, Ти? Любий мій! (Цілує Жалібницького, що вийшов з бокових дверей).
Ж
а л і в н и ц ь к и й. Слухай, голубко, вийми мені з скриньки свій
браслет і сережки, а я доложу ланцюжок з дзигарями, то, може, під
заставу здобуду карбованців з сотню; наші всі складаються, навіть і
Котенко... Їй тепер треба грошей...
М а р и н к а (вийма). На, на! Це гаразд ти придумав...
Ж а л і в н и ц ь к и й. Ну, так прощавай на час... (Виходить).
М а р и н к а (проводжа). Не забудь же - сьогодні її іменини.
Ж а л і в н и ц ь к и й. Пам'ятаю, пам'ятаю!
Л у ч и ц ь к а (просипається). Хто там?
М а р и н к а. То чоловік приходив...
Л у ч и ц ь к а. А, Марочка? Що ж, цілувала?
М а р и н к а. Цілувала, цілувала... Ну, як же вам?
Л у ч и ц ь к а. Лучче, лучче. Певно, пізно? Я дуже заспала.
М а р и н к а. Ще рано, ще спіть; лікар казав - чим більше спатимете, тим швидше встанете...
Л у ч и ц ь к а. А він надіється... Я видужаю, правда?
М
а р и н к а. Видужаєм, видужаєм і будемо щасливими... То ви тоді на
клятім спектаклі якусь жилу порвали, а заживе, то і по всьому... Ось
мікстурки випийте...
Л у ч и ц ь к а (п'є). Мені хочеться так ще пожити!.. Я ж виплакала, вимучила собі оте право!
М а р и н к а. І поживемо ще, порадіємо... От тільки краще спати... Засніть ще! (Укрива її).
Л у ч и ц ь к а. Добре. Я буду все, все робити, аби швидше одужати!
Маринка закрива її ширмами, а сама зляга на канапу.
В И Х І Д ІІІ
Ті ж і Лемішка, а за ним дві хористки.
М
а р и н к а (на стук схоплюється. Обніма батька і хористок). Таточко!
Любий мій! Маруся ще спить, а ви, сестрички, погуляйте поки в садочку!
Хористки кивають головами.
Л
е м і ш к а (дає гроші). На, дитино моя: це я і голота для нашої
благодієчки... для нашого янгола; ми спромоглись... Вона все для нас
трудилась... оддавала послідні... а тепер лежить безпомічна... на божих
руках... (Плаче).
М а р и н к а. Тату мій! Золотий! Які ви! (Утира очі).
Л е м і ш к а. Тільки не кажи їй, - не прийме: я знаю її! Кажи, що це від Котенка...
Л у ч й ць к а. Маринко, хто там?
Л е м і ш к а. Тихо! Я тікаю! (Виходить навшпинячки).
М а р и н к а. Та то я сама...
Л у ч и ц ь к а. А мені почулось було...
М а р и н к а. То у сні, певно. Заспокойтесь, спіть ще...
Л
у ч и ц ь к а. А мені й справді щось снилось, чи сніг, чи свічки...
(Говорить хапливо, жваво, тільки з задишкою, і чим далі, тим більше).
М а р и н к а. То добрий сон, моя лелечко, він вам віщує несподівану радість якусь...
Л у ч и ц ь к а (обніма Маринку). Може, швидко Антось прибуде?
М а р и н к а. А може. Лікар казав, що йому зовсім гаразд, що швидко вийде, що ваша хвороба йому на користь пішла...
Л у ч и ц ь к а (обніма її). Господи, яке щастя!.. А я мучилась, що через мене... (Сіда). Яка я щаслива!
М а р и н к а. Тільки не іритуйтесь: вам і радість і горе - одна вада!
Л у ч и ц ь к а (склада руки). Боже! Милосердю і любові твоїй краю нема!
М а р и н к а. Знов бентежитесь? Ну і не пущу його...
Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Я буду все робити...
М а р и н к а. Так от і засніть.
Л
у ч и ц ь к а. Не хочеться, рибонько... Я після, після засну... Слухай,
я оцей час, як злягла, все думала про себе й про його. І знаєш, на чім
упевнилась? Що винувата я, а не він.
М а р и н к а. Це якраз по-вашому.
Л
у ч и ц ь к а. Далебі! Я занадто кохала, стала зараз рабою, собакою
вірною... Вдарило лихо, а я, замість того щоб підняти крила і його
піднести, сама їх опустила... і впала...
М а р и н к а. Годі, бога ради, годі! Уже знов он колотиться серце!.. Ну, нехай він зовсім правий, нехай!
Л
у ч и ц ь к а (усміхається). Так! Перевірившись у мені, він почав
світом нудити... А тут ще приревнував... Лихі люде підстроїли... Але
рвія - кохання!
М а р и н к а. Так, вірю, вірю... Тільки мовчіть: бачите, і духу не вберете.
Л у ч и ц ь к а (обніма). Не буду більше, не буду!
М а р и н к а. От надіньте ладаночку - бабуся принесла.
Л у ч и ц ь к а. Де, де? (Цілує й надіва). Так бабуся моя сивесенька вернулась? Де ж моя ненечка?
М а р и н к а. В церкві; зараз прийде: сьогодні ж вашого янгола! (Обніма). Всього, всього, а найбільше здоров'я!
Л у ч и ц ь к а. Правда, а я й забула. Одсунь, серце, фіранки і одчини віконце... а то так темно...
М а р и н к а. Добре. (Підніма).
Л
у ч и ц ь к а. Ах, як гарно! Яке сонечко ясне та веселе! Підведи мене,
посади коло вікна: мені так хочеться на божий мир глянути!
М а р и н к а. А ви не втомитесь?
Л у ч и ц ь к а. Ні, ні! Мені сьогодні дуже легко... і серце перестало боліти... Переведи тільки мене до вікна...
М
а р и н к а. Стійте ж, я крісло поставлю (ставить до вікна) та накрию
ще вас теплою хусткою, отак! А тепер беріться мені за шию...
Л у ч и ц ь к а (встала, хитається). Ой, хата крутиться...
М а р и н к а. Бачите!
Л у ч и ц ь к а. Ні, тепер легше... То зразу якось в голові загуло.
М а р и н к а. Ну, держіться ж міцно! (Веде).
Л у ч и ц ь к а. Бачиш, сама іду... О, я швидко видужаю! (Цілує).
М а р и н к а. Ну, сідайте ж тихенько; я ще подушечку підложу під спину. (Кладе). Добре сидіти?
Л у ч и ц ь к а. Добре, добре! Маринко, голубонько, одчини ще й вікно!
М а р и н к а. Боюсь, щоб, бува, вітрець не пройняв!
Л у ч и ц ь к а. Ні, надворі тихо. Он бузок увесь розвивсь, а листом ані колихне... Можна!
М а р и н к а. Та воно надворі аж душно, а ви все-таки накрийтесь хусткою! (Одчиня вікно).
Л
у ч и ц ь к а (диха коротко й часто). Ах, ах! Яке пахуче, тепле
повітря... Аж дихати легше... Аж лоскоче... (Розгляда). Он на грядках і
черевички зацвіли, і зірочки мріють... а собача рожа як вигналась
високо, - пишається! Садочку мій любесенький! Так би й полинула... А то
хто там?
М а р и н к а. Наші хористки. (Кричить). Агов! Сюди!
Л у ч и ц ь к а. Нехай квіток...
М а р и н к а. Стійте! Нарвіть квіток...
Л у ч и ц ь к а (вигляда). Он троянда, а далі ген любисток, канупір, зірочки... (Голосно). Та наламайте бузку! (Закашлялась).
М а р и н к а. Що ви? Бога ради! Кричать проти вітру... Щоб знову жила... (Зачиня вікно).
Л у ч и ц ь к а. Не буду, більше не буду!
М а р и н к а. Коли хоч раз крикнете, то зараз положу...
В И Х І Д IV
Ті ж, і Рябкова, й Богданиха.
Р
я б к о в а й Б о г д а н и х а (вбігають з букетами, з квітами й з
начатим вінком). Віншуємо, віншуємо нашу ненечку! (Дають букети).
Б о г д а н и х а. Уже сидите? Слава богу! Дай боже здоров'я й здоров'я!
Р я б к о в а. І здоров'я, і щастя, і всякого добра! (Цілує у Лучицької руки).
Л
у ч и ц ь к а (обніма їх). Спасибі, мої діточки любі, за пам'ять, за
ласку, за щире бажання! Уже мені далеко краще... уже сиджу, а швидко й
ходитиму... (Любує квітами, нюха).
М а р и н к а. Дав би господь! Ану висипайте квіти... А бузок я в воду поставлю...
Л у ч и ц ь к а. Ах, які квіточки, які милі. Як пахнуть, а надто троянда...
М а р и н к а. Дайте я вам от сюди приколю її.
Л
у ч и ц ь к а. З любистком, з любистком: я хочу, щоб мене любили...
Отак! І бузку мені дай, щоб не забували... Я так бузок люблю!
М а р и н к а. Нате, нате!
Л у ч и ц ь к а. А цей віночок ми докінчимо; поможіть мені! (Почина з Богданихою радісно плести).
Р я б к о в а (в стороні, Маринці). А що, як їй?
М а р и н к а. Лікар каже, якби спокій їй повний та теплі краї... то ще б була надія, а то нема ради. (Утира очі).
Р я б к о в а. Жалібниця наша! Заступниця наша!
Л у ч и ц ь к а (зневірно). Про що ви там шепочетесь? Про мене?
М а р и н к а. Ні, то вона мені новини розказує, та аж насмішила до сліз. (Штовха ліктем Рябкову).
Л у ч и ц ь к а. Розкажи й мені!
Р
я б к о в а. Та то вчора Квятковська хотіла похвастатись вашою
пісенькою - "Прудиусом"; товкла її, товкла, та все ні в тин ні в ворота -
судариня криворота! А таки наважилась співати... Ну й утяла ж до
гапликів! Музика - одне, вона - друге... ні тпру ні ну! А все ще
дметься... аж поки з гальорки не крикнули: "Годі!"
Л у ч и ц ь к а. Невже їй трудно? Такий простий мотив... (Почина наспівувати)
Як поїхав мій миленький до млина, до млина,
А я собі Прудиуса найняла, найняла і т. д.
Спочатку співа боязно, тихо, з паузами, а потім з запалом... поки не схопилась за серце, з задишкою, аж закашлялась.
М
а р и н к а (хотіла раніш спинити, та Лучицька очима просила дозволить
їй). Боже мій! Кашель! Задишка! Що ви наробили? Води, води напийтесь!
Л у ч и ц ь к а (ледве вимовля). Мікстуру...
М а р и н к а (дає). Лишенько тяжке! А казали, що слухатиметесь... Так-то ви хочете стріти свого любого?
Л у ч и ц ь к а. Не буду, не буду! Так захотілось... згадати минуле... і похлинулася... Мовчатиму!
Б о г д а н и х а. Ви мовчіть та дивіться! Ось і вінок буде зараз готовий...
Лучицька
мовчить, важко дише і мімікою показує, щоб їй наділи дукач і намисто,
її наряджають. Взагалі в мімічній грі спочатку видно, що вона стражда,
хапається за серце, за груди, а потім їй муки стихли, і вона уже мімічно
гра з дитячим усміхом.
Ось і віночок готовий! Бачите, який славний? От і надінемо! (Надіва). Як вам в йому любесенько!