Дитина,
мати, бабуся. Родина, рід. Це ті одвічні поняття, без котрих і життя —
не життя. У далекому селі живе бабуся. Повиростали діти, розлетілися
світами. А вона одна, живе спогадами. І яка ж радість, коли приїжджає
(якимось, мабуть, попутним транспортом) онука! Нащебече бабусі про свої
студентські новини, про те, як зайняті на роботі тато й мама, поїсть
бабусиних пиріжків, поп'є свіжого молочка від сусідської корови та й
помахає ручкою: треба їхати, хоч на бензовозі, бо коли ще щось буде...
Поспіхом забула черевички які перевзувалася. Бабусі - дорога згадка.
Торкнулася старенька черевичків, що ще ніби зберігали тепло милих ніжок,
і заснула щасливо. А над нею — «зорі-жаровички» й останній горіховий
листок. Ця зворушлива поезія закликає: любіть своїх рідних, не забувайте
стареньких!
Чернілевський Станіслав Болеславович народився 6 липня 1950 р. в с.
Жван Муровано-Куриловецького району Вінницької області. Закінчив
Вінницький педагогічний інститут. Автор збірки: "Рушник землі";
кіносценаріїв: "Грамотний", "Просвітлої дороги свічка чорна". Лауреат
премії імені В. Симоненка.
Життєвий шлях Станіслава Чернілевського був вельми непростим. Хлопчик
залишився без батька у багатодітній родині, тож довелося здобувати
середню освіту в школах-інтернатах. Не відразу Станіславу пощастило з
вибором "сродної" професії. Спочатку недовго працював учителем після
закінчення Вінницького педагогічного інституту, але не вважав цю роботу
справді "своєю". З дитинства Чернілевський марив кінематографом і
прагнув вступити на факультет кінорежисури. Його мрія збулася. У стінах
Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого він здобув
фах кіносценариста. Працював на Київській кіностудії художніх фільмів
імені О. Довженка.
Проте де б не був Станіслав Чернілевський, яку життєву дорогу собі не
обрав би, він, перш за все, поет. Йому заслужено було присуджено премію
імені Василя Симоненка.
Поезія Чернілевського бере свої початки і мотиви в дитячих мріях.
Дмитро Павличко у передмові до книги С. Чернілевського "Рушник землі"
писав: "Є такі серця, для котрих розлука з матір'ю - смертне
страждання..." З його дитячих мук, з тужби за мамою, перших стражденних
почувань народжувалися його вимогливі поняття людини і світу, емоційні
хвилі душі, котрі проносилися через усе дитинство й молодість, щоб
ударити нині гучним прибоєм поетичного слова".