Церква святої Ірини криком кричить із імли. Мабуть, тобі вже, мій сину, зашпори в душу зайшли. Скільки набилося туги! Чим я її розведу? Жінку лишив — на наругу, маму лишив — на біду. Рідна сестра, як зигзиця, б'ється об мури грудьми. Глипає оком в'язниця, наче сова із пітьми. Київ за гратами, Київ весь у квадраті вікна. Похід почався Батиїв а чи орда навісна? Мороком горло огорне — ані тобі продихнуть. Здрастуй, бідо моя чорна, здрастуй, страсна моя путь.