» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4090

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » Статьи » A » A

ДОБУШ
ДОБУШ
Гей, ци чули, люди добрі,

перед ким то ляхи стануть,

А за ким то молодиці,

а за ким дівчата гинуть?

То наш Добуш, наша слава,

то капітан на Підгір'ї —

КрасниЙ-красний, як царевич;

двадцять років і чотири.

Хлопців тисяч єму служить, —

поклонися, лядський крале!

На той топір єго ясний

клали німці много сталі,

А на тії порошниці

били угри злота много,

А той ремінь більше вартий,

як удвоє царства твого.

Ясна нічка в Чорногорі,

місяць світить, місяць мріє,

А капітан ходить сумно,

чось му серце в грудях мліє;

Ні топірчик вже не пестить,

ні кресак не обзирає, —

Ходить, ходить по долині,

клонить голов та й думає.

Гей, капітан, ти наш пане,

не яло ти сумувати!

Я співак є на Підгір'ю —

не розкажеш заспівати?

Я умію пісней много,

а й потрафлю затужити;

Капітане, ци не кажеш?..

Може, хлопців побудити?

Онде хлопців тисяч двісті

полягали по убочі.

Гей, які ж то буйні, жваві,

а які в них бистрі очі!

Бо води ще вий не пили,

хіба кров та буйні вина;

Хліб їх білий не годує,

лиш жуброва солонина.

А капітан став над ними,

рве пістоля, зводить скали;

Грим! — а збуїв тисяч двісті

на ногах вже поставали:

— Що розкажеш, пан капітан? —

Ци палити, ци рубати,

Ци якому королеві

кажеш голов з в'язів зняти?

— Вража голов не пропаде,

заки руська не застила;

Але красна, красна Дзвінка

на вечірки запросила.

Ви підете враз зо мною.

— Як розкажеш — і до грані!

Ти — капітан в Чорногорі,

а ми твої, капітане.

...Ясна нічка в Чорногорі,

світить місяць з звіздочками,

З леґінями тисяч двісті

квапить Добуш облазами,

А сова десь затужила,

що аж серце в грудях мліє;

В Чорногорі нічка ясна,

місяць світить, місяць мріє.

— Каштане, завернися! —

Птаха нужду нам ворожить.

— Хто то каже? — крикнув Добуш.

Головою най наложить! —

Та й ухопив за пістоля..

— Осьде стою, пане-брате,

Ще раз кажу: завернися!

Осьде груди — мож стріляти.

Так казав Іванчик-любчик.

Ви не чули о Івані? —

Ви, леґінь то був хороший,

перший він по капітані;

А капітан єго любить

ліпше, май, ніж топір з сталі.

Як поглянув на Івана —

аж му руки білі вв'яли.

— Тобі сором, славний Добуш?

Маєш в землю що дивити:

Задля Дзвінки-хабалиці

свого брата хочеш вбити?..

Як ти думаш, добра душе,

що та сука тебе любить?

Базаринки твої любить!

Завернися, бо тя згубить.

— Аби-сь дав ми тільки злота,

що наповню сю долину,

Аби-сь дав ми вдвоє більше.

то я Дзвінку не покину.

А не хочеш ти зо мною

йти до Дзвінки, — в твоїй волі;

Завернися з леґінями,

але Добуш — ні, ніколи!

— Я тебе бих мав лишити?..

Я, твій брат, — тебе самого?

Того люди не діждали,

та й не діждуть люди того.

Гей, наперед, гайдамаки!

Де капітан — там і люде.

Дай ми руку, пане-брате,

чей, гніву вже в нас не буде...

— Добрий вечір, красна Дзвінко,

отвори, пусти до хати!

Сімсот хлопців є зо мною, —

а вже час би вечеряти.

Ми принесли срібла, злота,

ми принесли меду много.

Будем їсти, будем пити;

отвори нам лиш, небого.

— Ци то ви там, славний Добуш?

(Ти ся хочеш напивати!

Я ти пива наварила —

буде світ ся дивувати!)

Ей, даруйте, любку любий,

що не можу вас пустити:

Стефана ся от надію —

як узнав би, міг би бити.

— Що ти з своїм чоловіком!

Стефанові я не раджу

Тебе й пальцем докинути.

Отвори ми, я ти кажу!

— Я-бо кажу, славний Добуш,

що сегодне не створю.

— А я піду на підсінє

та й з дверми ся сам поборю.

— В мене двері тисовії —

не злодіям до розлому! —

Що ти кажеш, гей, гадюко!? —

клякнув Добуш гірше грому

Тай ухопив за одвірки:

як солома, все ся крушить,

Двері гримли серед хати, —

аж набій тут в уха глушить.

Ей, набою ж ти зрадливий,

ей, набою голосненький!

В каштана кров ся ліє,

впав капітан молоденький;

Впав, конає на мураві.

Кров кип'яча трави росить,

А каштан кличе хлопців,

та й конає, та й їх просить:

— Як я, браття, вже загину,

то зложіть мня на топори,

Занесіть мня, де найкраще, —

занесіть мня в сині гори,

Там, де люди не заходя,

там, де пташки не співають;

Там мене ви поховайте,

най ляхи мій гріб не знають.

А мій топір золочений

в Дністер — Дунай затопіте;

Нехай знають руські люде,

нехай знають руські діти,

Що хто жінці в світі вірить —

мусить марне загибати,

Як ваш Добуш, ваш капітан...

Йой! прости мня. Божа Мати!

...В Чорногорі сонце сходить,

Чорногора в світлі тоне,

А в скалі там десь глибоко,

там сова десь плаче, стоне.

Але Добуш їй не чує,

бо в могилі вже не чути

Ані пісню Добушеву,

ні флояри слезні нути.

Категория: A | Добавил: admin (25.04.2011)
Просмотров: 638
» Поиск

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2024
    Сделать бесплатный сайт с uCoz