Гойдається вечора зламана віть, Мов костур сліпого, що тичеться в простір останньої невіді. Жалощів брості коцюбляться в стінні. А дерево спить. Гойдається вечора зламана віть, туга ніби слива, рудою налита. О ти всепрощильна, о несамовита! Осмутами вмита твою неясить. Поорана чорна дорога кипить - Нема ні знаку од прадавнього шляху! Тугий небокрай, погорбатілий з люті гірких доторкань. О піддайся покуті непевности. Господи, дай мені жить. Удай, що обтято дорогу. Що спить душа, розколисана в смернім аркані високих наближень. На серця екрані гойдається вечора зламана віть. І стежку твою обдало кушпелою... ...Роздайся, роздайся в двобої з добою! Прислухайся тільки, чи Всесвіт не спить. Усесвіт не спить. Він вовтузиться, во- втузиться, тузаний хвацько під боки мороками спогадів... Луняться кроки. Це, Господи, сяєво! Це торжество надій, проминань і наближень і на- вертань у свої, у забуте й дочасне... Гойдається невіль. І сонце не гасне. І грає в пожежах мосяжних сосна. І сонце твоє простопадне кипить! І як мені, Господи, як мені жить?! Клясти і любити, клясти і любити, канчук цілувати і плетену пліть, і небо твоє під торосами неб... ...Залізний, із пластику, шкла і бетону, надибую пісню. Лювлю їх до тону шовкового голосу. Зацний погреб! Поорана чорна дорога кипить - нема ні знаку од прадавнього шляху... ...Сподоб мене, Отче, високого краху. ...Вельможно хитається зламана віть.