І пішов я тоді до Петлюри
І пішов я тоді до Петлюри, бо у мене штанів не було. Скільки нас, отаких, попід мури од червоної кулі лягло. Ми пройшли золотими ланами, крізь огонь і синяву пройшли, та навіки, навіки за нами оселедець, погони та шлик. Може, серце порвали — не знаю; може, серце порвали в бою... Як заграють «Ви жертвою палі...», головою об мури я б'юсь... І підходе товариш до мене, мов дитину, під руки бере... О моя Революція, нене, може, син твій од болю умре!
(1924)
|