І все, куди не йду, холодні трави сняться
І все, куди не йду, холодні трави сняться, де дерева шумлять і плачуть за Дінцем, де вулиці п'янить солодкий дух акацій, востаннє за вікном заплакане лице...
І сняться все мені далекі темні очі, що в'януть і мовчать в осінній далині... А щоки, як колись, вітри мені лоскочуть, і запах чебрецю несуть вони мені...
Ну, як тепер живе Горошиха-вдовиця, де Федька — син її, застрелений вночі?..
А ми ж не раз із ним ходили по кислиці, де шарудів бур'ян і плакали сичі...
Ожина за Дінцем... О любий Холоденко, далекий брате мій, зарубаний в бою... Не схиле вже тепер твоя нещасна ненька на зрубане плече голівоньку свою...
І все, куди не йду, холодні трави сняться, до дерева шумлять і плачуть за Дінцем, де вулиці п'янить солодкий дух акацій, востаннє за вікном заплакане лице...
1922
|