Із бору в Биківні
Коли в очниці бурих черепі в Загляне вічність, ідучи в безмежність, Який почати похоронний спів Отим, хто впав за горду Незалежність? Такий терпкий навколо супокій! Лише верхами лементують сосни. По стовбурах, у повняві тяжкій, Тече скорботи смолозбір незносний. Послухаймо! Із бору в Биківні Лунає спалах куль і брязкіт криці... Гучать, як присуд, помстою в мені, Непогамовні черепів очниці. Биківня, 1992
|