Хилились стязі, пнулись вгору
Хилились стязі, пнулись вгору
і хвилювались, як ковиль.
Усе зловісніш і суворіш
темніли черню корогви.
Світ хижим птахом, звіром кидавсь,
стріл гнало чорно, яко тьми,
а обіч страшно йшла Обида
і дотикалася крильми.
Було червоне поле бою.
Лягали ратію брати.
А день відтрублював сурмою
і золотив щити.
День догоряв так світозарно!
Душа просила корабля.
Десь біля голосила Карна;
тужила Жля.
|