Лісова казка - A - A - - Zn0
» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 3959

» Статистика

Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » Статьи » A » A

Лісова казка
Лісова казка
 

І

Новина! Новина!
Дуже, дуже радісна!
Запищали зайченята:

— Вже весна іде, весна!
Гримнув заєць:

— Слухать тата! —
не весна, а НОВИНА.
Де перо моє, де ручка?
З вами тут дійду до ручки!
Знов безладдя в хаті в нас,
де перо?— питаю вас.
Зайченята запищали:

— Ми не бачили, не брали!
Мама просить:

— Не пищіть,
тата треба зрозуміть.
Він схвильований, як вітер,

бо до нас

вже їдуть з міста
три майстри-спеціалісти —
Кравчик, Шевчик і Кондитер.
Відкривається БЮРО
добрих послуг
для малих і для дорослих.
— Ось вам ручка, ось перо
і з чорнилом цукорничка!

Буде вивіска-табличка.
Заєць пише, пише, пише,
а зайчиха:

— Тсс! Тихіше,
не сміятись, не дрочитись,
тато може помилитись.
Зайченята "шу-шу-шу”,
перейшли на шепіт.
УХ!

БЮРО

ДОБРИХ ПОСЛУГ
ДЛЯ МАЛИХ І ДЛЯ ДОРОСЛИХ
КРАВЧИК, ШЕВЧИК І КОНДИТЕР

2

Заєць каже:

— Будем жить!
Уявіть собі на мить:
кожен, кожен замовляє
все, чого душа бажає.

Ось наприклад: я спочатку
підберу собі краватку
і жилет в рожеву клітку,
він мені згодиться влітку.
Ну а далі, ну а далі
ми замовимо сандалі,
мамі пару... добре... дві!
Хай стрибає по траві,
ну а дітям скільки треба?

— їм чотири пари треба...

— Гроші падають нам з неба?!
тато б'є себе у груди:

— Як ти скажеш, так і буде.

— Ще дві курточки й берети.
Менший писнув:

— І котлети,
гарно бігати в беретах
при капустяних котлетах.
Старший пирснув:

— І не ПРИ
а з котлетом говори.

— Ви хлоп'ята-розум'ята!—
і крізь сміх
помирила мама їх.

 

3

— Їдуть з міста?
Видно, там спеціалістам
вже затісно,— каже дід
старий ведмідь,

каже, не дивується:

— Навіть взимку в білий ліс
для МАЙСТРІВ зелений в'їзд
і зелена вулиця.

Лис хіхікнув:

— Діду, вам
ще в очах не зеленіє?
Не збагну, не знаю сам,
звідкіля це вітер віє?
Покахикує:

— Кхе-кхе,
в мене хутро дороге,
а життя дорожче — СКАРБ,—
треба взяти це на карб!

А лисиця-страхівниця
із контори ЛІСОСТРАХ
усміхнулась для годиться
і сказала тричі "ах!”

— Ах!

Живемо у час тривожний,

помилитись може кожний.

— Ах!

Тільки той не помилявся,

хто у нас застрахувався.

— Ах!

Все на світі може бути.

В разі чогось — у грошах

ваші скарби повернути

гарантує ЛІСОСТРАХ.

Засміялися куріпки:

— Це сорока носить плітки,
а лисиця при нагоді
сіє паніку в народі.
Це така у неї хворість:
скрізь з усього мати користь.

— Це про мене ви, куріпки!? —
оком блиснула лисиця,—
все це плітки? Це сорока
принесла їх на хвості?
Подивіться ви, куріпки!
Он табличка на щиті.

БЮРО

ДОБРИХ ПОСЛУГ
ДЛЯ МАЛИХ І ДЛЯ ДОРОСЛИХ
КРАВЧИК, ШЕВЧИК І КОНДИТЕР

 

4

— Це БЮРО,—

заєць лапою притопує,—

звільнить нас

від зайвих клопотів.

Хто там, хто це там — "но-но”

тарабанить у вікно?

Це сорока-білобока

з новиною не новою

та доповненням новим

до цієї новини:

скоро з'являться ВОНИ,

та вони

тільки в місті, тільки в місті

фахівці-спеціалісти,

тут у лісі кожен з них

фігурує, як аматор.

— Як аматор?— заєць-тато
аж задумався, принишк,—
що це значить? На "аматор"
подивись, стара, в словник.

Мама книжку розкриває,
сторінки перегортає
і читає:

— Так-так-так, аматор-атор,

авіатор,

агітатор,

апробатор,

алігатор...

Зайченята, як могли,
запищали:

— Ви взяли,

мамо, мам, не той словник,
подивіться, це СЛОВНИК

УКРАЇНСЬКИХ
РИМ.

— Грець з ним!—
заєць піт на лобі витер.

 

5

Кравчик, Шевчик і Кондитер —
три аматори-мисливці,
отже, кожен при рушниці.

— Хто рушницю взяв з собою,
той чи влітку, чи зимою
їде в ліс не по суниці,—
так сказали дві сови,
дві розумні голови:

— Торочити ж про бюро
все одно, що про шевро.

— Що таке "шевро”?

— Пш-к, пш-к!—
потім глянем у словник.
Все. КІНЕЦЬ. Питань нема.
Розбігайтесь по домах.

Стало в лісі тихо-тихо.
Всі розбіглись по домах.

— Хто тут спить? Це ти, зайчихо? —
запитали сови.

— Ах! Ви вже вибачте мені.
В цій незвичній метушні
ні-ні-ні, я не заснула,
може, трішки задрімала,
та все чула, і почула
про шевро.

Що ж, дві курточки з шевро
я б замовила в БЮРО.

Тут зі сміху дві сови
узялись за голови
і качались "у-ху-ху”
півгодини по снігу.
Потім встали, обтрусились,
на зайчиху подивились:

— Ти ще тут?
Гм! При такому
вже запізно йти додому.
Вже он чути стрілянину!
Залишайся, ми не злі.
Разом цю лиху годину
перебудемо в дуплі.

 

6

Перебудемо—"д-д-д”,

на сьогодні
ми усі, як ті зайці,

безборонні.

Наступа на п'яти страх,
зеленіє всім в очах.

"Добрі послуги”... Хо-хо!
Це з чиєї ласки?
Трах-бабахнуло... Це хто
захотів ковбаски?

Впав на сніг нещасний лис,
зашумів тривожно ліс.
Облилося кров'ю серце,

хоч-не-хоч, а доведеться,

дорогий читачу мій,

і мені у дії цій

втрутитись, як автору.

Бо пішла нечесна гра,

я вже чую свист: пора

автора на мило.

Я — ЗА ПРАВОМ АВТОРА,—

що захочу, те зроблю

із трьома аматорами:

зніму стружку, пропісочу,

з шкіри скраю ремені.

Ви — в руках у мене!

— Ми — в руках? Ти хто така?

Автор казки? Ха-ха-ха!

Обіцяли не стріляти?

Обіцяти не могли —

пе-ре-ду-ма-ли!

З шкіри скраєш ремені?!

Не лякай, пусті старання:

знай, у нас на полювання

дозвіл в кожного в кишені.

Ха-ха-ха...

Ще й зухвало заявляють:

— Все живе перестріляєм!
Що робити? Мушу вихід
із безвиході шукати!

Я метнулась на пораду
до Ведмедя у міськраду.

— Хто ви? Звідки? На посаді?..
Автор казки... Що ж, ми раді...
Все це так... Проблеми лісу...
Словом йдіть...— подумав: "К бісу”,—
а сказав:

— До Лиса йдіть.

Йду до Лиса

(це поверхом нижче).

Лис:

— Що? Що? Допомогти?
Раджу нерви берегти.

До Лисиці не піду,

містом йду, тремчу —"д-д-д”.

Зустрічаю дві Сови —
дві розумні голови.

— Низько кланяюся вам,
так і так, кажу, безвихідь...

— Ти хіба не знаєш? Вихід
вже знайшовся сам.
Наші діти, любі діти
(їм під силу все на світі!)
вже приборкали зухвальців,
вже зухвальці ті на пальцях
вийшли з лісу.

— Як?

— А так.

Поки ти металась тут

із кута у кут у місті,

долетіли до дітей

ці тривожні вісті.

Діти — давні друзі лісу,

діти дуже люблять ліс.

"Всіх мисливців з лісу "к бісу!”—

прийняли вони на "біс”.

Ну а далі, ну а далі

натиснули на педалі,

і поїхало-пішло.

Що було там, те було.

Все було, як має бути.

Діти можуть все на світі,

все під силу нашим дітям:

і дитині

обеззброїти мисливця

все одно,

що суницю проковтнути,

досить усміхнутись.

Взимку в лісі біло-біло.

Та сьогодні там незвичні

на снігу сліди суничні

дітям горло обпекли,

пройняли морозом тіло:

НАМОРОЗИЛИ СУНИЦЬ

ТРИ МИСЛИВЦІ ІЗ РУШНИЦЬ,—

три дурисвіти дорослі

із бюро недобрих послуг.

Ну, скажіть, хіба вона,

ця робота, не дурна?
Тут мисливці втрьох:
— Апчхи!
Ваша правда!
Лопухи ми, лопухи.

— От і все,—
сказали Сови,—
все. Кінець. Пита...

— О, ні,

ви вже вибачте мені!
Не закінчена ще казка,
ось, будь ласка, і

 

КІНЕЦЬ

Заєць піт на лобі витер,
зуба виплюнув у сніг:

— Це дикун, а не кондитер.
Як він може! Як він міг!
Зайченята:— Мамо, ма...
Затулили очі лапками:

— Нас не видно, нас нема.

— Любі діти, тато тут!

А де мама, наша мама?

Ой, життя — це справді драма,

а без мами, а без мами

не одна, а цілих дві.

Ось і мама:

— Ви живі!

— Ми живі, живі, живі!

А з нагоди отакої,

мамо, можна?

Можна, можна!
Нині просто необхідно
зайченятам-пустунятам
походить на голові!








Категория: A | Добавил: admin (10.01.2012)
Просмотров: 282 | Теги: Лісова казка, Оксана Павлівна Сенатович
» Поиск

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2016
    Сделать бесплатный сайт с uCoz