НА РОКОВИНИ
Вірш присвячено Т. Г. Шевченку.
Не він один її любив,
віддавна Україну
поети славили в піснях,
немов "красу-дівчину".
Від неї переймали сміх,
і жарти, і таночки,
її байки, немов квітки,
сплітали у віночки.
Той в ній давнину покохав,
той мрію молоденьку.
Він перший полюбив її,
як син кохає неньку.
Хоч би була вона стара,
сумна, змарніла, бідна,
для сина вірного вона
єдина, люба, рідна;
хоч би була вона сліпа,
каліка-недоріка, -
мов рана ятриться в ньому,
любов його велика.
Вкраїна бачила не раз,
як тії закоханці
надвечір забували все,
про що співали вранці,
і, взявши дар від неї, йшли
до іншої в гостину;
вони не знали, що то є
любити до загину.
Він перший за свою любов
тяжкі дістав кайдани,
але до скону їй служив
без зради, без омани.
Усе знесла й перемогла
його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила.
|