Наснилося, з розлуки наверзлося
Наснилося, з розлуки наверзлося, з морозу склякло, з туги - аж лящить. Над Прип'яттю світання зайнялося - і син біжить, як горлом кров біжить. Мов равлики, спинаються намети, а мушля в безсоромності цноти ніяк не знайде барви для прикмети твоїх надсад, твоєї німоти. І шклиться неба висліпла полуда - Тверда труна живих, як живчик, барв. Бреде зоря - сновида і приблуда - Одержаний задурно щедрий дар. А човен побивається об здвиги Повсталих хвиль, твердих, немов стовпці. ...Підтале чорноводдя зелен-криги займається світанком на щоці.
|