Ніч була розбурхана та тьмяна
Ніч була розбурхана та тьмяна, Вітер грав і рвав пом'яті струни, Я пила самітньо аж до рана Темну розпач — найгіркіший трунок.
А під ранок, зором помертвілим Розгорнувши спопелілий морок, Віднайшла я ненаправний вилом На землі, на небі і в простораx…
Та в душі, як день слабий і сірий, Прокидалась втіха блідолиця, Щоб навчать її своєї віри:
У житті нічому не молиться.
|