Жінка, що божеволіє, годуючи публічні телефони, з роззявленими ротами, в якої очі міняться, як газ, і на голові б’ють крила з волосся,
притягає тебе нитками свого мозку, що обертається, як клубок, і ти женеш крізь трясовину ночі, фурії проколюють твій карк голками слини, місяць дивиться байдуже одним оком, і погоня ця реве, як молоді могили з розпореними животами.
О, мокрошкіра комахо, хіба ти можеш витримати мовчанку твого голосу, від якої крутиться твоя голова, повільність твоєї скорости, що лежить горілиць, чорний колір полум’я твоїх бажань ?
Рука багна, що простягається
по помаранчовий квіт твого рота, заморозить коріння твого шлунку, як штудерно прикрашені мушлі, що сплять в оливі, твої ноги розтягнуться, як ґумова слина ідіотів без мозків, твої очі приєднаються до хмар, що видають
пісні без слів щасливих коханців, твоє тіло, ця плянета порожнечі, просіюватиме смерть крізь свою пористу шкіру.
О, не ковтни палаючих очей своїх ворогів, не розквітни червоною плямою розплесканого крота !
Дивися : багрянолиций місяць поповнив самогубство, і жінка кладе срібну пілюлю на телефона штивний язик !