Tвоє літо починається рано, з’являється, як гук, що несеться з усіх боків, підкоряє собі тендітність зелені, розбиває скло святинь акваріїв,
плящини життєдайної олії.
Із проваль зими, із вічности її льодової пітьми, де вітри існують не помічені заспаними краплями, що ще не народилися, ти прибув, пролетівши над садом весни, з крилами, звогченими випаром, що з нього виходив,
з ніжними ногами, наче паростками, що стреміли до полегші вогкости. Та найбільше в світі брунатного кольору, і для брунатного кольору призначене твоє майбутнє, бо кожна колонія, кожна клітина, вирощує брунатні овочі, поморщені трупи, що не мають смаку.
Дивися, дивися, там, в твоїм майбутнім, сади іржі та вохри ! А опісля пусті моря зими, батьківщина твого сліпого дитинства !
Але існують ріки, ріки, ріки, зібрані вкупу, наче сіті, потоки й ріки доброзичливої рідини,
що плекають заспокоюючу тінь на своїх родючих берегах.