Що сказати треба?
Три бабусі і дві мами
із онуками й синами
йдуть до скверика гуляти.
Починає рахувати
наймолодша мама діток
і цукерками вгощати
всіх підряд:
п'ять цукерок — п'ять хлоп'ят.
Кожен з них цукерку взяв
і собі до рота вклав.
Три бабусі і дві мами
разом сплеснули руками:
— Що сказати треба, діти? Але діти
(ну і діти) — ані пари з вуст, чути лиш цукерок хруст. Розвели руками мами, і бабусі вслід за ними:
— Що робити, діти, з вами із нечемними такими?
Та хлоп'ята мовчки їли і жували, аж сопіли. Лиш управилися з ними, із цукерками смачними, задзвеніли, як дзвіночки, їхні чисті голосочки:
— Ми вас зовсім не лякали! Що сказати треба, знаєм, та коли роти в роботі,— ніяк "дякую” казати із цукеркою у роті.
|