Суперники
І
Вітер пісню співав стоголосо, Але раптом в екстазі німім Зупинивсь біля тебе і млосно Зазітхав у волоссі твоїм.
І підслухали зорі і трави, І підслухали ріки й мости, Як шептав тобі вітер ласкаво: «Я такої не бачив, як ти...
Хочеш — хмари для тебе розвію? Хочеш — землю в дощах утоплю? Тільки дай мені крихту надії, Тільки тихо шепни — люблю...»
І хоч ти не сказала нічого, Бо не слухала вітрових слів, Він, забувши солодку знемогу, Розганяти хмарки полетів.
А як глянуло сонце із неба Через сині зіниці ніш, Закохалося сонце у тебе, Засіяло іще ясніш.
ІІ
Вітер в небі за хмарами гониться І про тебе складає пісні, Почалася у сонця безсонниця — І подовшали раптом дні.
І обоє тобі заходились Говорити у всякий час: «Ми по вуха в тебе влюбились, Усміхнися ж хоч раз до нас...»
ІІІ
Тож послухайте, сонце і вітре! Перестаньте скиглить на мить! Маю річ я до вас нехитру, Ви послухайте, помовчіть.
Я б хотів, щоб мені ви сказали Без брехні, без ридань і виття: Скільки раз ви уже кохали За своє безконечне життя?
У скількох у волоссі мліли, У скількох іще будете мліть? Ви всіх разом так не любили, Як одну її треба любить!
Я для неї хмар не розвію І дощами землі не заллю. І хвалитись, як ви, не вмію, Але я її дужче люблю.
Те, що кидали ви, як намисто, Міліонам красунь до ніг, Я в душі недоторкано чистим Для одної для неї зберіг. Корсунь, 01.03.1961
|