Тусовка
(Холод, вітер, сніг з дощем)
Холод дикий, а ще вітер,
а ще сніг — не сам, з дощем.
— Нині можна збараніти,— плаче заєць під кущем.
Ця четвірка, ця тусовка добереться і до вовка.
Вітер дує:
— Що нам заєць, нащо вовк — цей лісознавець! Нам приємніше на місці тусуватися у місті.
Вітер дує:
— Побайдуєм серед вулиць, серед площ.
— Перехожих понервуєм,— шурубурять сніг і дощ.
Холод дикий у під'їзди, у кватирки заглядав. Сам, без дозволу і візи, в кожну шпару проникав.
— Телефонна будка — чудо!— тут вже хтось їм допоміг:
крізь розбиту шибку в будку залітає з вітром сніг.
Справді, можна очманіти: холод, вітер, сніг з дощем. Дощ-нахаба в мене світер вже намацав під плащем.
— І до шкіри, як захочеш, доберешся?
— Доберусь! Вітер сніг жбурляє в очі, я за голову берусь:
— Може, досить бушувати?
Розумію, молодим
треба кості розім'яти,
та потрібно мати й стрим.
— Скільки можна!?—став я в позу. Подзвоню в бюро прогнозу!
Та в бюро прогнозу нині подзвонити я не зміг, бо зайняв на цілу днину телефонну будку сніг.
|