Твори на вільну тему
НЛО НЛО НЛО
чи то блюдцем чи діжею пролітало над землею над гаями пролітало і тарілка не тарілка і макітра не макітра словом НЛО
О-йо-йой!
В Зеленгаї зсув по фазі, зміни в просторі і часі. Чорний дрізд застряв на фразі:
— Я наразі,
я наразі... Що "наразі”— не сказав.
Засміялись дрозденята: — Що за манія у тата повторяти, говорити щось одне по сто разів?! Ось і маємо вже: діти розумніші від батьків.
2
У дроздихи що не день — як не кашель, то мігрень. Мусить йти до дятла. Дятел дасть пілюлю, хай гірку, допоможе їй...
— Ку-ку!
Дятел в школі вихователь, пугач лікарем тепер! — закукукали зозулі,— ми медсестрами, а пугач лікар-ФІТОтерапевт, тра-ва-ми він лі-ку-ку-є, а пілюль не практикує. Нині зранку він — ку-ку!— полетів ген за ріку до трьох сосен на Поділля поназбирувати зілля.
Розкричалася дроздиха:
— З вами тут доскочиш лиха,
навіть людської пілюлі
не допросишся в зозулі,
щоб ковтнути перед сном...
Вдома голову дроздиха
обв'язала рушником.
3
В школі змін, а змін, а змін
ворон,
що собі не ворог,
був директором лісгоспу,
а тепер у школі він —
просто з мосту —
і завгосп, і завуч, і викладає фізкультуру, дбає про мускулатуру. Повним ходом йде виховання — від вмивання, обтирання і вдягання — через самопочування аж до ночі, до спання — і так щодня.
Більше руху! Більше спорту!
Корту вам? Нате корт перший сорт!
Або самбо,
або штанга:
що завгодно вибирай, прославляй Зеленгай!
Дрозденята
(це вони для мами й тата
милі діти-дрозденята)
в школі вже вони дрозди —
дужі хлопці хоч куди.
Штангу в дзьоб —
і від рання до смеркання тренування, тренування на помості.
Вдома вже вони, як гості. Прилітають:
— Кар! Ура! Золота у нас пор-р-ра! Гляньте:
біцепси у нас
екстра-клас.
Нас учитель ворон хвалить, нам учитель ворон радить присвятитись спорту повністю, як присвятимось, то кожен чемпіоном стати зможе. Тато-дрізд сопе:— Не раджу, я не раджу, я не раджу.
Мама крилами розводить: — Теж мені ці заборони. спорт нікому не зашкодить, їжте кашу, чемпіони.
4
— Де журнал "Краса і мода”?
Ще сьогодні тут лежав!
Ах, це татова робота,
в інше місце перекр-р-рав.
— Як це, доню, зрозуміти?— тато-дятел запитав.— Ти не вмієш розрізнити перекрає і переклав?
— А яка різниця, пре...— схаменулася,— не тре-
— ба!— сміється братик-дятлик,—
впав їй в око юний дрізд
(перед ним вона скік-скік, він й не гляне в її бік),
тож вона давай спихати
на своїх домашніх злість.
— Ти не каркай, дітвор-р-ра!
— Я не каркаю ніколи, хто вже каркає у школі, так це ти — моя сестра, тенісистка-вертихвістка.
— Тихо, діти, не сваріться.
— Тату, йду на тренування, а відтак на вшанування ювіляра. Ви прийдете?
— Я прийду, авжеж, але ж, доню, вислухай два слова: а з літанням, доню, як?
— Про яке літання мова?
Про витання в небесах?
Що не бачила я в небі?
Так літати — без потреби!
Що ви, предк... ой стар... ой тату,
ви ще птах старої дати,
з вас сміються в школі, тату,
кажуть, ви не вихователь,
а прискіпка-обиватель.
5
На лінійку у дворі
шикувались школярі:
солов'ята, дятленята,
ластів'ята, дрозденята...
Мами, тата — збоку, збоку, не підходьте ближче й кроку!
Шикувались у ряди
юні сови і дрозди.
Сови лупали очима, наковтались в душі мила, позіхали крадькома — жаль, подушечок нема.
Підлетіли ластівки
і дрозди — два юнаки,
з них один став трішки боком,
на дятлинку кидав оком.
У дятлинки — кар!— сюрприз, два разки намиста — приз (міс по тенісу й красі, за це ворону мерсі).
Всі зібрались, як сім'я,
вшанувати солов'я.
Ворон в чорному костюмі,
при краватці, з мегафоном,
ставши перед мікрофоном,
випнув груди і сказав:
— Тут, в уривчастій задумі...
(кар, простіть, не так сказав)
тут, в бездум'ї урочистім...
(кар, заплутався геть-чисто). Врешті каркнув тричі "кар!”:
— Хай живе наш ювіляр, відтепер — пенсіонер.
Ювілярові на радість почеплю медаль "За старість”. Ворон вимкнув мікрофон і відклав свій мегафон.
Соловей від здивування
аж присів —
онімів.
Чорний дрізд почав із фрази:
— Ми наразі,
ми наразі,—
дятел фразу підхопив:
— Ще не зсунулись по фазі, при своєму ще умі!
Ворон каркнув: При умі — не при умі — але ж Я тут при кермі. Всі мене тут поважають, навіть лікар Зеленгаю сам зі мною вже вітався.
Пугач-учень засміявся:
— Тато довго відмивався від його крилостискання.
Ворон каркнув в мікрофон:
— Є-не-е ще запитання!
При такому є в мене
оголошення дрібне:
щоб піднять навчальний рівень,
я наказую віднині
відмінить уроки співів.
З криком:
— Кар! Ура! Пора!— розліталась дітвора. Сович ухав:
— Як я рад — двійка з музики і співу зіпсувала б атестат!
Засміялись ластівки
(без кар-кар, а навпаки):
— Радий, бо тобі, сопухо, наступив ведмідь на вухо.
— Наступив-не-наступив,— юний дрізд крильми забив,— кар-кар-кар, нема різниці, чи малини чи суниці —
аби в дзьоб, чи осики чи ялиці —
аби стовп,
тьох-тьох-тьох чи кар-кар-кар —
аби в лоб!
6
Юний дрізд — вгору хвіст —
вийшов дрізд на поміст.
Дрізд штангіст. У дзьобі штанга
(в дзьобі маминім троянда,
щоб вітати переможця).
Але раптом — що це? Що це?—
юний дрізд
кинув штангу на поміст,
і почав, почав, почав —
дзьобом чухатись почав
під одним крилом, і другим,
і на спині, і на грудях.
Ворон:
— Кар! Перестань, дурню, чухатись на людях! В крик дроздиха:
— Де троянда? Вже троянду з'їла банда! — Що за банда? Звідки банда?- дятел вийняв окуляри,— справді, банда. Їх тут хмари! Діти, швидко від ялиці! Всі метнулись під осики, їм, звичайно, без різниці, де ялиці, де осики. Писк і зойк:
— Ой-йо-йой! Ворон каркнув сам до себе:
— По-англійськи змитись треба. Без "прощайте”, без "гуд бай” він покинув Зеленгай.
II
ОЛО ОЛО ОЛО
НЛО супроти нього — нуль, ніщо!
1
ОЛО
блискавично, на очах
форми змінює. О жах!
То, як хмара, розпилилось, то в клубок великий збилось, то у формі блискавиці кульової
прокотилось по траві, і всі суниці — з листям, квітом і травою — прихопило зі собою.
ОЛО —
Що це, що?
Дятел
абревіатуру
"так-так-тук”— розшифрував:
Опізнав
Літальний
Об'єкт.
"Так-так-тук”, а в тім об'єкті добрі субчики-суб'єкти, це не мухи, не хрущі, а кліщі, кліщі, кліщі.
Сович в крик:
— Впився кліщ мені в повіку! Дятлик в плач:
— Язик, язик... А кліщів без ліку. ОЛО — ще такого не було.
2
Вчитель співів соловей цілий день не змовкав, а співав, співав, співав - насплітав з пісень сітей.
Диво-сіті — ці пісні, і ні трішки не сумні. І була у тих піснях дивовижна сила: не дала птахам вона опустити крила.
3
Лікар-пугач із пінцетом нахиливсь над пацієнтом:
— Трішки, трішки потерпи ще,
це ж робота нелегка —
це кліщище-бандитище
витягати з язика.
От і все. Болить? Не дуже?
Дятлик рюмсає:—Ве-ве.
— Не журись, маленький друже, до весілля заживе. Дятлик векає ще дужче.
— Що це, дятлику, з тобою? На ось, квітка, гарна, бач, а як пахне! На, не хникай, забирай її з собою, нюхай квітку і не плач. Хто наступний?— пугач-лікар нахилився із пінцетом над наступним пацієнтом.
4
У дроздихи зсув на вазі: — Брати вазу на Кавказ? Ні, не брати — на Кавказі накуплю ще кращих ваз... все-таки візьму, згодиться, хоч займе багато місця, можна вазу до валізи
Прив’язать, якщо не влізе. Тільки чим? Нова заминка... Ох! Ох!— вчотирьох:
дятлик-братик і дятлинка, і дрозди — два юні брати увірвалися до хати з криком:
— Еврика! Де тато? А дроздиха:
— Що за свято? Ви Америку відкрили чи якісь нові бацили?
Чорний дрізд змахнув крилом.
Не дверима, а вікном
він до хати залетів
і сторопів.
Сотня слів і сотня фраз з горла проситься нараз:
— Я наразі, я наразі дрізд! Що це значить — цей від'їзд?! Це наруга над моїм чесним іменем дрозда! Це тоді, коли біда, покидати рідний дім?! Тут дроздиха затремтіла: — Ой рятуймось!— і осіла.
У вікні, як голова,— блискавиця кульова!
— Квітку, брате, до вікна! Дятлик-братик: — Ось вона!
Затремтіла блискавиця, відсахнулась од вікна, відлетіла і змаліла...
Чорний дрізд, що був збілів, зрозумів усе без слів:
— Діти, еврика, вона, диво-квітка,— чарівна! Летимо на раду!
— Мамо, а ви з нами?
— З вами, з вами!
5
Криком "зрада” почалась пташина рада.
— Дятел-зрадник!— хтось прорік. Вслід за вороном утік.
— Це неправда!— плаче дятлик. Сович вперся:
— Зрадник, зрадник, втік, покинув двох сиріт. Почорнів дятлинці світ:
— Я не вірю в це, звичайно, це брехня все!— і вона подивилася благально
на дроздів, сумна-сумна. Чорний дрізд кивнув:
— Брехня! Пугач вигукнув:
— Негайно Суперечку припиніть! Тут питання так стоїть: хоч і маєм зілля-зброю, диво-зілля, але нас... мало нас!
І нараз,
шию вигнувши дугою, як не крикне пугач:
— Пугу,
нам іде підмога з Лугу, нам підмога з Поля йде: оси,
бджоли
і джмелі — і великі, і малі — а веде їх, а веде...
— Тато! Тато!— скаче дятлик.
— Справді, дятел їх веде,
аж земля гуде.
Дз-з-з-з-з-дз-з-з-з-з-з-з-зз.
Спів комах і спів птахів,
спів гаїв,
полів,
лугів...
6
Сович очі опустив:
— Ух, який я примітив!..
Що я тільки не патякав
ще у школі проти дятла.
Твір на вільну тему "Спів”,
як тоді я зрозумів?
"Спів”?— хіхікнув я.— Всім ясно!
Нецікаво, несучасно,
чи не може вихователь
тему твору поміняти,
щоб цікаво всім було —
про Лох Нес чи НЛО?”
Аж тепер самому дивно,
як сопів я: "Сміхота,
дятел мислить примітивно,
дятел гідний співчуття”.
"Співчуття!— аж скрикнув дятел.-
Думка правильна, чудова!
Хто ще здатен співчувати,
розуміє, про що мова”.
Спів — співбіль,
співрозуміння. Спів — співпраця
та уміння
у любові, в дружбі жити.
— Чим свою провину змити?— сович очі опустив,
сором совича здушив. В бій,
мерщій!
7
Шикувалось військо в коло —
до крила крило,
навколо
ОЛО. В бій!
Та бою, як такого, не було.
Тільки-но зозулі зілля роздали по дрібці всім, як об'єкт у формі змія на осиці поміж гілля луснув, наче грім, повалив осику з тріском. "Самознищення під тиском”,— фізик-дрізд
ще й подумати не встиг, як ударна хвиля всіх збила з крил і збила з ніг, піднесла і розметала, приглушила, притовкла...
В Зеленгаї небувала дивна тиша залягла.
Дивна тиша — "шу-шу-шу”...
Я пишу, пишу, пишу твір на тему... НЛО... Але бачу, що у мене є відхилення від теми... Що ж то буде?!
О-йо-йой!
|