У цьому полі, синьому, як льон, де тільки ти і ні душі навколо, уздрів і скляк: блукало в тому полі сто тіней, В полі синьому, як льон. А в цілому полі синьому, як льон, судилося тобі самому бути, аби спізнати долі, як покути, у цьому полі синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть і вже, як ліс соснової малечі, устріч рушають. Вдатися до втечі? Стежину власну, наче дріт, згорнуть? Ні. Вистояти. Вистояти. Ні — стояти. Тільки тут. У цьому полі, що наче льон. І власної неволі спізнати тут, на рідній чужині. У цьому полі, синьому, як льон, супроти тебе — сто тебе супроти. І кожен супротивник — у скорботі, і кожен супротивник, заборон не знаючи, вергатиме прокльон, твоєю самотою обгорілий. Здичавів дух і не впізнає тіла у цьому полі синьому, як льон.