Вірність
Від сонця свят і непогоді буднів, Щоб не змінилися безцінні фарби, В твою скарбницю я складаю скарби Які дає мені моє полудне.
Скарбницю ту ти залишив безжурно, А я сховала у глибокий спокій, Де інших пристрастей рвучкі потоки Її не змиють у годину бурну.
Приходять люди й золоті пориви Дають за скарби, що господар кинув, —
Та я не хочу за найвищу ціну Віддати те, чим володіє Привид.
Так часом хтось у невимовній вірі, Яку не вбити ні рокам, ні втомі — Пильнує квіти у порожнім домі І сум кімнат самітним кроком мірить.
Перед вікном шумлять, шумлять тополі І захід сонця — мов кривава рана, А на столі розкрита книжка Пана, Що може не повернеться — ніколи.
|