Засудженим
/Біласові й Данилишинові/
Як ми можемо жити, сміятись і дихать? Як могли ми чекати — не битись, а спать В ніч, коли у в'язниці спокійно і тихо
Ви збиралися вмерти — у шість двадцять п'ять. І коли приволікся заплаканий ранок, Вас покликала смерть у похмурій імлі — А тепер наші душі і топчуть, і ранять Ваші кроки останні по зимній землі.
А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу
Розпалили ви знову — спаливши життя. І мов гимн урочистий, мов визвольне гасло, Є для нас двох імен нерозривне злиття.
Над могилою вашою тиша і спокій, Та по рідному краю — зловіщі вогні. І піти по слідах ваших скошених кроків
Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.
|