| » Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
В разделе материалов: 6
Показано материалов: 1-6 |
|
ЛІТНІЙ РАНОК
Тепле сонце встало пишно;
Одягається розкішно
В яр* і золото долина, —
Встань і ти, моя дитино!
Ранку тратити не треба.
Дочувайся: із-під неба
Пісня жайворонка ллється,
То привіт тобі несеться!
Вітерець на тебе дише,
Джерегельцями** колише;
І на вушко він шепоче,
Щоб вставала ти охоче.
* Яр — зелень.
** Джерегеля — заплетена коса.
|
ОСІНЬ
Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє
Сонце золоте.
Оголилось поле
Од серпа й коси;
Ніде приліпитись
Крапельці роси.
Темная діброва
Стихла і мовчить;
Листя пожовтіле
З дерева летить.
Хоч би де замріла
Квіточка одна;
Тільки й червоніє,
Що горобина.
Здалека під небом
В вирій летючи,
Голосно курличуть
Журавлів ключі.
ОСІНЬ |
Просмотров: 492 |
Добавил: admin |
Дата: 01.04.2011
|
ЗИМНІЙ РАНОК
Я люблю веселий ранок
Холоднючої зими,
Як на двір, на стіни, ґанок
І на шлях за ворітьми
Упаде із неба промінь,
Дим пов'ється з димарів,
На току підніме гомін
Зграя галок і граків.
Школярі свої ґринджоли,
З повіток подостають
І по вулиці, мов бджоли,
До сугорка загудуть.
Сніг ясним кришталем блище,
Лютий холод допіка;
Сонце вгору плине вище,
Та не гріє здалека...
|
степ
Іду шляхом; сонце сяє,
Вітер з травами говоре;
Перед мною і за мною
Степ колишеться, як море;
А затихне вітер буйний, —
Степ, мов камінь, не двигнеться
І, як килимом багатим,
Ввесь квітками убереться.
Он нагнулась тирса біла,
Звіробой скрутив стебельці,
Червоніє материнка,
Як зірки, горять козельці;
Крикнув перепел в ярочку,
Стрепет приснув над тернами;
По кущах між дерезою
Ходять дрохви табунами.
Тихо всюди; тільки де-де
Вітеречок пронесеться
Та на землю із-під неба
Пісня жайворонка ллється...
СТЕП |
Просмотров: 526 |
Добавил: admin |
Дата: 01.04.2011
|
ТРАВЕНЬ
Не дивуйся, що з весною
Інший світ настав:
Полем, лісом і водою
Травень завладав!
Глянь у поле: по коліна
Досягла трава;
Сонце, жито і ярини
Яр'ю облива.
Подивись на прозір річки,
Як її вода,
Ллючи хвилі невеличкі,
Млоддю вигляда.
Хлопчик стиха коло броду
Тягне рогозу;
Темна сила хиле в воду
Вільху і лозу.
А ходім сюди зо мною
В чорностволий ліс, —
Він ще листвою густою
Не зовсім заріс.
Тут тобі остання пташка,
Жоден черв'ячок;
На стволині черепашка,
На траві жучок, —
Скажуть всі вони: «З весною
Інший світ настав;
Полем, лісом і водою
Травень завладав!»
ТРАВЕНЬ |
Просмотров: 557 |
Добавил: admin |
Дата: 01.04.2011
|
ЯКІВ ЩОГОЛІВ
(1824-1898)
Яків Щоголів, якого звуть «спізненим романтиком», оспівував у своїх
поезіях давні часи, давній побут, красу природи (зокрема тієї, якої не
торкалася ще людська рука). Походив він із давнього дворянського роду.
Народився в містечку Охтирка Харківської губернії.У своїх віршах Щоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які
щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних краєвидів
— недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все це чаром
поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його поетичних
творах.
Іван Петрович та Олександра Петрівна, батьки поета, як і більшість
охтирців, жили тихим узвичаєним життям із дотриманням релігійних і
народних звичаїв. Дід був священиком. Родина жила у скромних достатках.
Батько мав власний дерев'яний будиночок і десять десятин землі, був
дрібним урядовцем, але по службі просунувся невисоко.
У 1832-1835 роках Яків учився у трикласному повітовому училищі в
рідному місті, потім вступив до Першої харківської гімназії. Саме там
він захопився художньою літературою, читав твори В. Скотта, М. Гоголя.
Уже під час гімназійного навчання у Харкові він помістив в
альманаху «Молодик» (1843-1844) свої перші вірші. Але сувора оцінка
російського критика Віссаріона Бєлінського була причиною того, що
Щоголів спалив інші, не друковані ще твори й замовк на тривалий час. Під
час університетських студій Яків Щоголів зблизився із професорами
Метлинським, Срезневським й Костомаровим, і вони мали великий вплив на
його світогляд. Під впливом Метлинського, що розбудив у нього тугу за
минулим України, почав поет писати знову. Ці нові поезії з'явилися в
Кулішевій «Хаті» (1860).
Після закінчення університету Яків Щоголів вступив на державну
службу в канцелярії губернатора, але згодом залишив її і проживав у
тісному родинному колі, далеко від світового гомону. Багато уваги
приділяв сім'ї, дбав про виховання дітей, які тонко розуміли поезію,
заохочували батька до творчості.
У 1883 році він видав збірку поезій «Ворскла»; а 1898 року, у день його похорону, вийшла його збірка «Слобожанщина».
Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато
таких віршів, в яких він опирається на народні вірування у відьом,
вовкулаків, лоскотарочку, у квіт папороті («Климентові млини», «На
полюванні», «Ніч під Івана Купала», «Рибалки», «Вовкулака»,
«Лоскотарочка»). Вони стилізовані на взірець народних пісень. У деяких
творах («Ткач», «Кравець», «Мірошник») Щоголів оспівував ремісницький
побут та ремісницьку працю.
У житті Яків Іванович зазнав чимало горя. Він поховав дочку і сина,
на старості років сам багато хворів. Останні роки життя провів у
Харкові. |
|
|
|