| » Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
В разделе материалов: 23
Показано материалов: 21-23 |
Страницы: « 1 2 3 |
ЛАЗАР БАРАНОВИЧ
ІЗ КНИГИ «АПОЛЛОНОВА ЛЮТНЯ»
УСІМ ВЕСНА БУВА КРАСНА
Доки дощами весна землю змиє,
Вітром тужавим обличчя обвіє.
З теплих пташата країв прилітають,
Співанки світу веселі співають.
Жайворон крильми в повітрі тріпоче,
Голосом поле наповнити хоче.
Із зимоводдя мчить ластівка рання,
Прудко літає свободою п'яна.
Гуси у небі, качки пролітають
І журавлі он вже гнізда звивають.
Яйця нестимуть, плодитимуть діти,
Щоб потім з ними у вирій летіти.
Хоч невеликий на землю дощ плесне,
Сім'я умерла весною воскресне.
Пустить зелену траву, де ягнята
Пастися будуть і жваві лошата.
Онде худоба жирує на волі,
Зійдуть жита на зволоженім полі,
Квітів барвистих нове покоління
Зродить, мов мати, проросле насіння.
Промені сонця лиш тільки пригріють,
Зараз мурахи й жучки землю криють.
А як на ріках зійшла льоду шиба,
Зразу заграла, прокинувшись, риба.
Жаби із багон весну вже вітають
І, як уміють, про неї співають.
Бджоли в повітрі, злетівши, заграли.
Весно, веселі часи нам настали!
Голі дерева лист випустять з себе —
Рай на землі вже такий, як у небі
І Тільки дерева у листя вдягнуться,
То соловейки подячно озвуться.
Дроздик із шпаком, чижі і щиглята
Будуть природі хвалу воздавати.
Весно, ти гарна, творець твій ще кращий,
Хай же вам щастя пошле всетворящий!
Творить весна все, як Бог їй накаже,
Хай Богу кожен подяку покаже.
В ріках, на суші, в гаях, полях, селах
Зиму зміняє весна превесела.
Дай, Боже, весну щасливо зустріти
І тобі, Пане, як слід, послужити.
Дай у цю весну здоров'я на славу,
Господи, милість пошли нам ласкаву.
Хай же і сонце пускає із себе
Парості цноти, щоб бути у небі.
Як схочеш серце людське покропити,
То воно цноти нам буде плодити.
То чи ж була б нам весна така мила,
Якби в нас цноти вона не родила? |
ЛАЗАР БАРАНОВИЧ
ІЗ КНИГИ «АПОЛЛОНОВА ЛЮТНЯ»
ПРО СОНЦЕ
Як сонце сходить, слав творіння Боже,
Коли по ночі світить день погожий,
Отець дня — сонце, місяць — мати ночі,
А їй у поміч — зірок ясні очі.
Як сонце ясне промені розкине,
То геть одступлять світу цього тіні.
Живе береться зразу до роботи:
Нема без сонця працювать охоти.
Небесне сонце дивиться усюди,
Хіба в яскині* ясності не буде.
Не дасться сонце глянути на себе,
Осліпить очі, бо є оком неба.
Зориш на сонце — очі мружить маєш,
А не примружиш, то біди зазнаєш.
Ясне і красне над усі створіння,
Це щире сонце, гідне поклоніння.
Воно за землю більше набагато,
Як тьмиться, має горе нас узяти.
З усіх планет, що знаємо їх лише,
Воно убрання має найпишніше.
Кришталь небесний в камінь переходить,
І просту склянку блиск той благородить,
Зіркам дарує й місяцеві ясність.
Кого ж не вразить сонячна прекрасність?
* Я с к и н я — печера, місце відлюднення. |
Лазар Баранович
(1620 - 1693)
Преосвященний Лазар (Баранович), архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський
(1620 - 1693)
Біографія
Народився в 1620 р. в Україні.
Навчався в школі Київського Братського Богоявленського монастиря.
Остаточну освіту отримав у польських колегіях.
На початку 40-х років XVII сторіччя був наставником у Київській академії.
З 1650 р. - ректор Київської колегії (академії) й ігумен Братського
училищного монастиря, а з 1651 або 1652 р. - і Києво-Кирилівського
монастиря.
В 1651 р. залишив академію і мешкав у монастирях Києво-Кирилівському, Куп'ятицькому і Дятиловецькому.
З 1653 р. завідував Єлецьким монастирем Чернігівської єпархії.
8 березня 1657 р. у Ясах митрополитом Гедеоном Молдавським
рукопокладений на єпископа Чернігівського, але тому що старий
архієпископ Чернігівський Зосима був живий, поселився в
Новгород-Сіверському Преображенському монастирі і до смерті Зосими в
Чернігівській єпархії було два єпископи.
Близько 1666 р. призначений місцеблюстителем Київської митрополії.
8 вересня 1667 р. зведений у сан архієпископа.
В 1692 р. звільнений на спочинок.
Помер 3 вересня 1693 р. Похований у Чернігівському Борисоглібському
монастирі. Архієпископ Лазар - ревний поборник святої віри і благочестя.
Святитель Димитрий Ростовський називав його стовпом православ'я. У
бурхливий час міжусобиць, коли Україна, недавно приєднана до Росії,
тільки-но знову не відторгнулася від неї, - Лазар Баранович показав себе
не тільки красномовним проповідником і талановитим духовним
письменником, але і великим громадським діячем.
Недовго йому довелося займатися святою справою виховання
юнацтва в дусі православ'я. Скоро Братня колегія була розгромлена
уніатами. Ректор її, ігумен Лазар, був вимушений видалитися в
Кирилівський монастир. Останні з дорослих вихованців узялися до зброї.
Поляки і кримські татари під виглядом союзників то одного, то іншого з
гетьманів, бродили по Україні, палили і грабували села, навіть на
околицях Києва в 1665 р. почалися воєнні дії.
Архієпископ Лазар ревно піклувався про відбудову зруйнованих храмів і
монастирів і про влаштування нових. При ньому були засновано три
монастирі: Шуморовський у Мглинському повіті, Андрониківський у
Соснинському повіті і Пустинно-Рихлівський у Кролевецькому повіті.
Відновлений з руїн і прикрашений кафедральний Новгород-Сіверський
Спаський монастир, у якому кафедра Чернігівського архієпископа
залишалася до 1672 р.
В епоху зворушення умів, коли не тільки гетьмани і
козацтво, а і деякі ієрархи стояли за приєднання України то до Польщі,
то до Туреччини, архієпископ Лазар твердо тримався того напрямку, який
єдиний був прийнятним для православних. "Під басурманською рукою стогне
Греція, - писав він митрополиту Київському Іосифу, що схилявся на бік
Туреччини, - і для чого під таке ярмо класти шию? Греки раді б
звільнитися від нього, Русь сама лізе. Я свої вівці чернігівські
наставив на шлях, і ви, всієї Русі пастир, ведіть всю Русь до монарха
руського, а самі летіть на престол свій, як на гніздо своє".
В 1669 р. він переконав гетьмана Многогрішного послати в
Москву посольство із проханням про прийняття Малоросії в підданство і
про підтвердження козацьких вольностей. Членам цього посольства було
доручено вимагати, щоб російський уряд не віддавав полякам Києва -
"цього першопрестольного граду царства Руського, від якого споконвіку на
всю Русь засяла благодать Божа". На збереженні Києва особливо
наполягали і архієпископ Лазар Баранович, і гетьман Многогрішний,
колишній митр. Іосиф (Тукальський) і ін. Під їхнім впливом цар Олексій
Михайлович вирішив цілком приєднати Київ до Росії. Але в той же час
архієпископ Лазар наполягав на самостійності Київської митрополії. Він
був незгодний із прагненням Москви підпорядкувати її собі на положенні
звичайної єпархії і боровся за збереження прав малоросійського
духівництва. Мабуть, тому, коли з'явилася можливість поставити для Києва
православного митрополита, то був обраний не він, а Гедеон
Святополк-Четвертинський.
Після перенесення кафедри з Новгород-Сіверська в
Чернігів почався великий подвиг місіонерства архієпископа Лазаря на
захист істин св. Православної віри і посилення боротьби з єзуїтами. Він з
істинно апостольськими ревнощами навчав чернігівську паству своїми
красномовними проповідями, багато писав проти унії, заснував у Чернігові
друкарню, де друкувалися такі необхідні для православних книги.
Його заслуги в справі видання і виправлення церковних
книг по справедливості ставлять поряд із заслугами митрополита Петра
Могили, патріарха Никона, ключарей Діонісія і Арсенія і ієромонаха
Єпифанія Славинецького.
Народний розголос, шануючи його як праведника, живить впевненість у нетлінні його тіла.
|
|
|
|