» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4028

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » 2011 » Декабрь » 28 »
20:49
Талан

Присвячується

вельмишановній артистці

Марії Костянтинівні Заньковецькій




Драма в 5-ти діях і 6-ти обмінах

Із побиту малоруських акторів



ДІЙОВІ ЛЮДЕ:



М а р і я І в а н і в н а Л у ч и ц ь к а - молода драматична актриса; говорить по-українському чисто, а по-руськй де-не-де помиляється.

П а л а ж к а - стара бабуся, її няня; убирається по-міщанськи.

А н т о н П а в л о в и ч К в і т к а - панич з багатої фамілії в Малоросії.

О л е н а М и к о л а ї в н а К в і т к а - його мати, стара уже пані.

С т е п а н І в а н о в и ч Б е з р о д н и й - середніх літ пан; спочатку антрепренер; а далі помічник режисера.

Ю р і й С а в и ч К о т е н к о - теж середніх літ; драматичний актор; спочатку режисер, а далі антрепренер.

М а р к о К а р п о в и ч Ж а л і в н и ц ь к и й - середніх літ актор.

Р о м а н М и х а й л о в и ч Л е м і ш к а - старий суфлер.

М а р и н к а - дочка його, 17 літ, годованка Лучицької.

К а т е р и н а Г р и г о р і в н а К в я т к о в с ь к а - молода актриса, теж на перші ролі, більше співочі.

К и р І в а н о в ич Ги р я в и й - помічник режисера.

Г а н н а М и х а й л і в н а К у л і ш е в и ч - молода актриса на ролі молодиць і жвавих баб.

Р я б к о в а \ молоді дівчата,

Б о г д а н и х а / хористки.

Р о м а н ч у к - лікар із земських, старий уже, з сивими бачками.

А н д р і й В і т а л і й о в и ч А н т и п о в - редактор газети.

А в р а м С е м е н о в и ч Ю р к о в и ч - репортер, молодий хлопець. В розмові трошечки чути єврейське.

Г а ш а - ключниця при дворі в пані Квітки. Придзигльована, молода ще.



Парикмахер, машиніст, робочий, лакей при гостиниці, хорист 1-й і 2-й, студент 1-й і 2-й, молодь, хористка 1-а і 2-а і хор.



Діється в наші часи* (*90-і роки минулого століття.). Між другою і третьою дією проходить півроку; між третьою і четвертою - шість місяців, між четвертою і п'ятою - три тижні.



ДІЯ ПЕРША



Чорна сторона за коном. З лівого боку від актора йде навкоси ряд уборних; видко тільки двері, а першої уборної й середину, що пишно обставлена: килими, дорога мебель, свічадо. З правого боку - кінці лаштунків. Середина - вільний для акторів і їх виступів прохід. Вдалині йдуть сходи вгору. Усюди награмсано купи приставок, декорацій і іншого. Самий кін іде поза лаштунками вправо; туди виступають актори і тудою ж надходить в антрактах і публіка. При піднятті завіси темнувато, а потім ясно.



В И Х І Д І



Гирявий, машиніст, двоє робочих, хористка перша і друга, хорист перший, а потім Маринка. Метушня на кону. Робочі тягнуть приставки. Газовщики засвічують рампу, софіти. Хор мовчки піднімається по сходах. Друга уборна відчинена. Парикмахер то вбіга, то вибіга. До третьої уборної надходить Квятковська і зачиняється.



М а ш и н і с т (вгору). Оддай! Ще! Правіше трохи! (Робочому). А ти куди?

Р о б о ч и й. За пригорком.

М а ш и н і с т. Чого ж ти річку поцупив? Он дубка отого тягни та підіпри осокою.

Г и р я в и й (мечеться то за лаштунки, то в уборні). Проворніш! Ламповщикі! Софіти світи! Не повисипалися, чи що? (За лаштунки). К бісу те небо, село спускай!

Х о р и с т п е р ш и й (кричить згори). Гар-де-робщик! Го-го!!

Г и р я в и й. Чи ти не сказився? Публіка вже йде!

Х о р и с т п е р ш и й. Такі чоботи отой всучив, що й палець не влазить.

Г и р я в и й. Гукни мені ірода! А!! (Побіг і знов стріча парикмахера). А що, сьогодні вночі устругнемо стукалку?

П а р и к м а х е р. Та в мене і гуде, і стріля...

Г и р я в и й. Пусте! А я з реквізиту прихвачу та, може, й управляючого.

П а р и к м а х е р. Ото б діло! (Входить у 2-у уборну).

К о т е н к о (голос з 2-ї уборної). Готово?

Г и р я в и й. Зараз. (Робочим). Гей, гав не ловіть! (До хористок, що йдуть поуз). Проворніш!

Х о р и с т к а п е р ш а (підходить). Одпустіть мене!

Г и р я в и й (назад руку), Оправдательні документи?



Хористка кладе бумажку.



Гм! На три дні! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Біжить і деяким хористкам щось шепче).

М а р и н к а (підбіга до 1-ї уборної). От, замок!

Г и р я в и й (до неї). А пані Лучицька скоро?

М а р и н к а. Зараз, тільки ось принесу... (Ввійшла в 1-у уборну і почала діставати речі).



В И Х І Д ІІ



Ті ж і Котенко.



К о т е н к о. Що? Готово?

Г и р я в и й. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бігу). Духом! (Дзвонить).

К о т е н к о (стука в 3-ю уборну). Пустіть!

К в я т к о в с ь к а (голос). Я в льолі...

К о т е н к о. Хе-хе-хе! Розчудеснійше!

К в я т к о в с ь к а (голос). Одійдіть-бо! Гетьте!

К о т е н к о (підгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Підходить до кону). Чого баряться?

Г и р я в и й. Готово! Дай третій! (Дзвонить).



Музика починає за лаштунками тихо грати.



К о т е н к о. А як збор?

Г и р я в и й. З приставними...

К о т е н к о. А... (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужі боки латаємо! Сказано, багатому чорт і дітей колише.

Г и р я в и й. Він має втрати...

К о т е н к о. Брехня!

Г и р я в и й. Сам підраховував книги, - вірте!

К о т е н к о. Певно, той одбира, таранкуватий?

Г и р я в и й. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки... Страшенні розходи!

К о т е н к о. Скажіть!

Г и р я в и й. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться...

К о т е н к о. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!



В И Х І Д III



Ті ж і Юркович.



Ю р к о в и ч (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Г и р я в и й. Ну?

Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!

К о т е н к о (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!

Ю р к о в и ч. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас... Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, - балакаю!

К о т е н к о. І гаразд.

Ю р к о в и ч (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь... І його превосходительство... ого-го! Браво! Браво!

К о т е н к о. Пора б; перше гребали...

Ю р к о в и ч. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

К о т е н к о. Хто? Як? І це ви кажете щиро?

Ю р к о в и ч. Саме щиро.

К о т е н к о. Лучицька б то світ перевернула?

Ю р к о в и ч. Вона, своїм талантом надзвичайним...

К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, - так мене злість бере... Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль - всьому голова, всьому сила!..

Ю р к о в и ч. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік - вірно! Ансамблева дружня гра... чудо... прелість! Звичайно, розуміється... Коли кругом талани... такого багато... Цілий квітник таланів...

К о т е н к о. Та ви чоловік розумний... Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий... І спасибі ніхто не скаже...

Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди... Ми всі дивуємось... ми, малороси...

К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божків подавай, а старих - під лаву! Та ще надто коли новий божок у спідниці! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжній талан, де всьому ділу основа, - а вона і собі за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!

Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсім справедливо... Ви мені просто розплющили очі... Це зовсім вірний і оригінальний погляд... Я проводитиму... Тільки треба за афіші погодитись.

К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивіться тільки холодним оком, то і талану у Лучицької як кіт наплакав; от у Квятковської природного живця більше...

Ю р к о в и ч. А знаєте, я і сам помічав...

К о т е н к о. Тож-то бо й є! А як оті хвальби нищать талан, псують людину! Просто - погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, - і вже у неї в голові замакітрилось, уже до неї й на козі не під'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, - вона самородок, вона сама навчить кожного... і пішла, і пішла... Та замість того щоб вгору, та вниз! А тут іще оті безпері... А! гнав би просто усіх! Треба ж розрізняти розвите дерево, яке не боїться ні дощу, ні сонця, од пуп'янка...

Ю р к о в и ч. Знаєте, ваші думки - їх просто низати на золоту глицю: ми теж сліпі, нам проводаря треба...

К о т е н к о. Конечне. Ходім до моєї уборної... Коньячку пропустимо...

Ю р к о в и ч. З агромною охотою.



В И Х І Д IV



Ті ж і Квятковська.



К в я т к о в с ь к а (вибіга, жартливо). Ось і я, гоова!

К о т е н к о. Чудесно. Ану, яка?

К в я т к о в с ь к а. Роздивляйтесь, пане отамане!

К о т е н к о (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?

Ю р к о в и ч. Очі сліпить.

К в я т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку осліпли, та других і не добачаєте...

Ю р к о в и ч. Коли та сліпить, так панна геть вийма очі... і підеш старцем навіки...

К в я т к о в с ь к а. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?

Ю р к о в и ч. Антик!

К в я т к о в с ь к а. А пан отаман все лається, все допіка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу... і що мені нічого не личить... що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).

Ю р к о в и ч. І ви такі несправедливі? Ай-ай-ай! Не вірте йому - ви самий смак!

К в я т к о в с ь к а. Ага, он яка я! Цяця! Чуєш, отамане? А ти все лаєшся! (Крутить його).

К о т е н к о (гладить по голівці). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.

К в я т к о в с ь к а. Трясти - фе! А любити - цяцяно! У, яка я щаслива, як мені весело! (Б'є в ладоші, крутиться і пригортається до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж ніяково!

Ю р к о в и ч. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квіточка, аж страшно! (Проходить і перешіптується з Гирявим).

К о т е н к о (підходить до Квятковської). А ви таки справді гарнесенькі, славнесенькі (гладить їй руку) і мені дуже до вподоби.

К в я т к о в с ь к а (зазира в очі). Дядя ще й закохається?

К о т е н к о. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаєте... А коли закохаюсь - і душу свою за вас положу... І Катруся оттак піде вгору...

К в я т к о в с ь к а. Аж сукні буде тра надтачати?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! І на те буде рада...

К в я т к о в с ь к а. Казала баба, як лізла на граба, а грабок реп - і баба геп!

К о т е н ко. Не бійтесь - грабок надежний; другі швидше гепнуть, а ми стоятимем!



Ввіходять в 3-ю уборну.



Г и р я в и й (Юрковичу). Слухай, справді: ти там нашрейбуй і про мене, що мов і сякий і такий...

Ю р к о в и ч. Напишу, напишу.

Г и р я в и й. А тепер упоїтельно? Гайда!



Виходять.



В И Х І Д V



Кулішевич і Квітка.



К в і т к а. Нема, нема її; я вже забігав сюди...

К у л і ш е в и ч. То, певно, ще дома: прийде.

К в і т к а. А як слаба?

К у л і ш е в и ч. То лежатиме, поки не встане...

К в і т к а. Борони боже! І як ви так спокійно?

К у л і ш е в и ч. А що ж мені - на мур дратись чи землю їсти?

К в і т к а. Та за неї і під колеса вагона...

К у л і ш е в и ч. Лягайте, коли є охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу... це вже вибачайте!

К в і т к а. Та хоч би провідали, що і як?

К у л і ш е в и ч. Скажіть на милість! У його болячка, а я собі печену цибулю ложи!

К в і т к а. У мене душі нема...

К у л і ш е в и ч. Та що з нею станеться? Прийде - надивитесь... А коли під п'яти пече, то біжіть та й провідайте...

К в і т к а (зітха). Я до неї невхожий...

К у л і ш е в и ч. Чому? Не пуска?

К в і т к а. Та... сливе... те...

К у л і ш е в й ч. А, он що! Певно, прошпетився?

К в і т к а. Не знаю... ми перше... добре знайомі були... але от тепер ухиляється й розмовляти, мов чужа...

К у л і ш е в и ч. Гм-гм! Не без причини... А я думала... Хіба той?

К в і т к а. Хто? Що?

К у л і ш е в и ч. Нічого! Все будете знать - рано постарієтесь.

Кв і т к а. Скажіть-бо, голубочко!

К у л і ш е в и ч. Чи ба, який солодкий!

К в і т к а. Ріднесенька! Одкрийте мені очі... Я сліпий... я божевільний!..

К у л і ш е в и ч. Та нічого!.. От намігся! А раді б були, коли б зглянулась?

К в і т к а. Сказився б!

К у л і ш е в и ч. Тю на вас! Ще й мене покусаєте!

К в і т к а. Не до жартів, не до жартів мені.

К у л і ш е в и ч. Бідненький! (Показує на Маринку, що біжить). Он у кого розпитайте, коли кортить.

К в і т к а. Ага, ага! (Біжить догнати).

К у л і ш е в и ч (вслід йому). Смали, смали халявки, вскочиш і в лабети!



В И Х І Д VI



Ті ж і Котенко та Квятковська.



К о т е н к о (виходить з Квятковською). А вам би, Ганно Михайлівно, і прибиратись пора.

К у л і ш е в и ч. Не бійтесь, я й так гарна.

К о т е н к о. А як покришку перемінимо, під другу підете?

К у л і ш е в и ч. Дивлячись під яку: інша так накриє, що й дихати нікуди! (Входить в 4-ту уборну).

К о т е н к о (підходить до 1-ї у борної). Що се, Лучицької досі нема?

К в я т к о в с ь к а. Така й вона, щоб загодя! То для нас, бідних, і контракти, і штрафи, а для неї - нема!

К о т е н к о. Для мене всі рівні.

К в я т к о в с ь к а. Хто б говорив, а хто б слухав: то до мене ви підсипаєтесь з жарту, а я й мізинця для вас супроти Марусі не варт - тій і ролі найкращі, і уборна перва, і все... падам до ног! Бо боїтесь.

К о т е н к о. Я? Боюсь? Та вона в мене ось де! Побачите, яку я їй встругну штуку.

К в я т к о в с ь к а. Ану-ну, серце! Докажи, що я мила!

К о т е н к о. Гирявий! Гирявий! Гей!



В И Х І Д VII



Ті ж і Гирявий.



Г и р я в и й (вискакує весело). Я тутечки!

К о т е н к о. Оповістіть - першою йде драма.

Г и р я в и й. А я на водевіль...

К о т е н к о. Тридцять раз вам казав: при драмі водевіль на кінці.



Гирявий кинувся. Квятковська фиркнула і втекла.



В И Х І Д VIII



Котенко і Жалівницький.



Ж а л і в н и ц ь к и й (на порозі 2-ї у борної). Слухайте, Савичу, ще Марії Іванівни нема?

К о т е н к о. Мені нема діла: мусить бути по контракту о сьомій годині; іначе - штрафі

Ж а л і в н и ц ь к и й. Та чудні ви які! Хто з нас по контракту приходить? Всяк - по афіші.

К о т е н к о. Афіша бреше: водевіль завжди по драмі.

Ж а л і в н и ц ь к и й. По руських трупах, а в нас - зроду.

К о т е н к о. А я так хочу, і мені ти не указ! (Піднімає тон).

Ж а л і в н и ц ь к и й. Так оповістіть перше, то й знатимем, а коли афіша брехлива, то ваша вина.

К о т е н к о. Не вчіть мене! Ще молоко на губах не обсохло!

Ж а л і в н и ц ь к и й (підходить). Що-о? Кричать здумали?

К о т е н к о (упавшим тоном). Я так... од природи... У мене такий голос... Що ж, мене поставлено режисером.

Ж а л і в н и ц ь к и й. Так коли ви режисер, так не робіть бешкету! (Заходить в уборну, грюкнувши дверима).



В И Х І Д IX



Котенко та Лемішка.



К от е н к о. Готово? Завісу! Всі на місця!

Л е м і ш к а (біжить злякано). Ох, господи!

К от е н к о. Куди, старий?

Л е м і ш к а. Надобность... книжки...

К от е н к о. В будку!

Л е м і ш к а. Только... листика... до книжки листика... Водевілем підвели... водевілем... Я прихватком...

К от е н к о. До будки мені! Тут завісу дали, а він...

Л е м і ш к а. Да... возмутительно... Але я завжди і душею, і серцем... по гроб живота...

К от е н к о. Годі базікати! Гайда! (Повертає за шиворот).

Л е м і ш к а. Не утруждайтесь... лечу, лечу! Я напам'ять... од палятурки до палятурки! (Біжить).



В И Х І Д X



Лучицька та Маринка, потім Жалівницький.

Котенко забачив - і за лаштунки.



Л у ч и ц ь к а (задихавшись, вбігає в 1-у уборну). Ох, як бігла! Серце мало не вискочить!.. Що? Опізнилась?

Ж а л і в н и ц ь к и й (з уборної). Ні, тільки що почали. (Іде до неї).

Л у ч и ц ь к а. О? То я вспію, - ще багато часу... мій вихід останній. Добре, що я маю звичку дома одягати костюм. (Начинає гримуватися). Ху, як дух забива: так налякали! І що се сталося!

Ж а л і в н и ц ь к и й (убраний парубком). Якийсь гедзь укусив. Даймо, що я знаю, який отой гедзь...

Л у ч и ц ь к а. Який же?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Квятковська.

Л у ч и ц ь к а. Не може бути: вона така добра; зо мною ласкава, як сестра...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Вірте! Та вона готова вас в ложці води утопити.

Л у ч и ц ь к а. За віщо б? Хіба за те, що я її люблю?

Ж а л і в н и ц ь к и й. За те, що таланом забиваєте. Ви готові за всіх головою наложити, а для вас то ніхто й пальця не вріже: про свою шкуру всяк дба, а в вічі, звичайно, скалить зуби...

Л у ч и ц ь к а. Як ви хмуро дивитесь на людей: при такій вірі тяжко й жити! А я певна, що зовсім поганих людей і нема, що оберніться теплим словом навіть до лиходія, то і в його бог озоветься...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ох-ох! Коли б то так! А краще не діймайте віри, то не зневіритесь.

Л у ч и ц ь к а. І вам, значить, не діймати? (Подає руку). Я й привітатись забула!

Ж а л і в н и ц ь к и й. І мені навіть.

Л у ч и ц ь к а. Гай-гай! Який же ви, друже, непевний. Ні, на вас я як на гору: ви в мене найщирша, найрідніша людина... та ще моя няня, бабуся. Коли б не ви, я не знаю, що б зі мною сталося. Я не забуду до смерті тієї першої зустрічі, коли я, божевільна, з одчаю мало на себе рук не зняла. Ви постерегли мою страшну думку, ви одігріли порадою теплою моє серце задубле, ви визвали благодійні сльози; ви показали мені нову путь, яка може загоїти врази... і я припала з захватом до ніг нового бога... Як же мені вас не любити? (Простягає йому руку).

Він цілує.

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ви освітили сей храм і стали в йому богинею. Але пробачте мені слово, - спокуси-тель знов тут, пантрує за вами, коршуном над головою кружить.

Л у ч и ц ь к а (спалахнувши). Його зальоти тепер не страшні. Я, признатись, і спізнилась того, що боялась стрінутись з Антоном Павловичем.

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ви мені тільки позвольте, то він і носа сюди не покаже.

Л у ч и ц ь к а. Що ви? Хіба він мені що? Я не за його...

Ж а л і в н и ц ь к и й. А за себе боялись? А-а! (Кудлить волосся).

Л у ч и ц ь к а. Ви й назвиська його не можете чути спокійно!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Даруйте, не можу! Він, на мій погляд, розбещений панич, занужений своєю нікчемністю.

Л у ч и ц ь к а. Сором, сором, мій друже! Се якесь лихе почуття, а не ваше серце... Антон Павлович не нікчема, а чоловік вельми освічений і талановитий, з чесними, гуманними засадами... а що не при ділі, - так у нашій окружній темряві передовій людині притулку нема...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Бачите, з яким палом за його заступаєтесь: видно, добре вам задурманив і розум, і серце. А йому, ласуну, одна тільки примха, одні хвастощі...

Л у ч и ц ь к а. Не лайте ж мені його в вічі: невже вам не жалко мене вразити, мені боліч зробити?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Згибло все! Ви закохані знов у Квітку!

Л у ч и ц ь к а. Ой! Що ви? Звідкіль така думка?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Закохані, закохані... правда?

Л у ч и ц ь к а. Ні, ні!.. Не знаю... і не думала! Я задавила давнє...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Закохані - і мови нема.

Л у ч и ц ь к а. Що ви? Ані слова про те! Як ви умієте людину збентежити... жарину кинути в серце.

Ж а л і в н и ц ь к и й. Не рвія в мене кричить: я вашим щастям щасливий... тільки не йому вам його дати, а хіба поламати життя! І святе іскуство піде до дідька, і погине чудовий талан, замре, втіхи ради, висока душа, а Україна знов сиротою зостанеться!

Л у ч и ц ь к а. Борони боже! (Пауза. Далі жваво). Не бійтесь, не зраджу, з свого дорогого шляху не зійду!

Г и р я в и й (у двері). Марко Карпович! Вихід!

Ж а л і в н и ц ь к и й (скакує). Біжу! (Виходить за лаштунки).

Л у ч и ц ь к а (хапаючись за серце). Якось здавило серце... Чи страх налетів... чи просто холод, мороз?.. Маринко, накинь на мене хустку... (Пауза). Пусте!.. Зневага одна... Там ганьба... а!.. Далі, далі!! (Пауза). Ні ні! Не станеться... ніколи... задавлю! А дай ще мені, Маринко, вина... щось холодно.



Маринка подає; Лучицька п'є нервово.



Як думаєш, я на мерзоту нездатна?

М а р и н к а.Що ви?

Л у ч и ц ь к а. То-то ж! Так і думай, моя дитино!

М а р и н к а. Авжеж... Ой, пора мені! (Вибігає).



Лучицька спирається на руки на стіл

і здавлює ними свою голову.



В И Х І Д XI



Ті ж і Котенко та Безродний.



Безродний іде в 1-у уборну, здоровкається. Лучицька здригнулась. Обоє мовчки сидять.



К о т е н к о (до Маринки, що вийшла з уборної). Ану, ближче стань! (Роздивляється, ласкає). Гарна дівчинка... настояща українка... і оченята як терен... Хочеш, буду ролі давати, актрису зроблю?

М а р и н к а. Я б і не знаю, що...

К о т е н к о. Так заходь, я начитуватиму...

Г и р я в и й (підбігає). Ваш вихід.

К о т е н к о. Тю! (Пішов за лаштунки).



Виходить з уборної Кулішевич і йде теж, проглежуючи ролю, на кін.



Б е з р о д н и й. Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила.

Л у ч и ц ь к а. Я? Що я?.. Сама безсила...

Б е з р о д н и й. Безсила? Та од вас я тільки й набираюся тії душевної сили і віри, а то давно б уже витратився. І це саме діло, яке мені було великим, тепер часами здається гноїщем, у якому вигодовуються і розплоджуються черви...

Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим?

Б е з р о д н и й. Не мене, а мою віру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щирості у людини, - те мене рве!

Л у ч и ц ь к а. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете... Люди як люди...

Б е з р о д н и й. Людину-то я чую... От ви мені дорогі не таланом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вірою у людей і в святу справу, своєю чистою як кришталь душею...

Л у ч и ц ь к а. Не хваліть... не стою...

Б е з р о д н и й. В вас про себе і думки ніколи нема...

Л у ч и ц ь к а. Не хваліть, не хваліть... Не та я...

Б е з р о д н й й. Ви ні перед якою жертвою не зупинитесь...

Л у ч и ц ь к а. Не та я... не та я, кажу...

Б е з р о д н и й. Та, та! Ви не одступитесь од рідного діла...

Л у ч и ц ь к а. Голубчику, ріднесенький! Не знаю... Боюсь, щоб ви й у мені не зневірились...

Б е з р о д н и й. Зроду-віку! Я тільки тут і спочиваю душею...

Л у ч и ц ь к а. Спасибі!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до діла... (Усміхається). Глядіть же, щоб лиха сила його не порвала... (Хутко встає). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мій вихід... (Виходить).



За нею Безродний.



(Гирявому). Мені, здається, з того боку?

Г и р я в и й. Так, з третього плану.



Лучицька іде за лаштунки, Безродний за нею.



В И Х І Д ХІІ



Квятковська та Безродний.



К в я т к о в с ь к а (примітивши Безродного, мов ненароком набігає на нього з уборної). Таточко? Ах, даруйте, простіть!..

Б е з р о д н и й. Вибачте: я винуватий, на дорозі стою...

К в я т к о в с ь к а. Ох, як я перелякалася! (Бере. його руку). Гляньте, як серце стукотить...

Б е з р о д н и й (не дає руки). Хіба я такий страшний?

К в я т к о в с ь к а. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний... а не страшний... Ой! Не дивіться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа...

Б е з р о д н и й. Чого ж то? Пропасниця?

К в я т к о в с ь к а. Може. (Пригортається). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкриє, то й не видко... (Ховається за полу).

Б е з р о д н и й. Не жартуйте так, розігрієтесь, та на холодний протяг, то ще вава буде... До побачення! (Вийшов).

К в я т к о в с ь к а (вслід). До Лучицької вже? А ми невгодні! У, проклята! (Позира на кін, а далі йде до своєї уборної).



В И Х І Д ХІІІ



Котенко, Гирявий, потім Кулішевич.



К о т е н к о (виходить з першого плану, прислухається, - не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почуміли? (Пауза). Якесь дрантя в театрі! (Гирявому, що підбіг). Де Лучицька? Чого її не видко?

Г и р я в и й. Пішла тудою на вихід... Он!



Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!"



К о т е н к о (зло). Здуріли, чисто здуріли! Якісь навіжені чи п'яні! (Гирявому). Де ви мені стіл поставили? А табуретка яка? Трохи не впав!.. Гроші брать знаєте, а пильнувати діла - нема! Чого суфлеру не сказали, що од "Скусителю мій" до "Палайте, мрії" хрест?

Г и р я в и й. Говорив...

К о т е н к о. Чого ж він мені подає та й подає... Хор де? Чому не на місці? Нехай тільки накладуть, то захурчать і вони, і ви!

Г и р я в и й (виходить). Ну, колись і я... хоч ограблю, а свою заведу!



Кулішевич виходить з кону з оплесками і криками: "Браво, Кулішевич!"



К о т е н к о. Га? Нова болячка! (До неї). Не надсаджуйтесь для гальорки, не передавайте куті меду!

К у л і ш е в и ч. Чи ви не проспались, чи хміль ще не вийшов?

К о т е н к о (виходячи за лаштунки). Не крутіть!

К у л і ш е в и ч. Тю-тю! Та іще фіть-фіть! (Квятковській). Чи ти його, бува, чим не розсердила?

К в я т к о в с ь к а. Кого? Тата?

К у л і ш е в й ч. Та ні, отого кабана!

К в я т к о в с ь к а. А що?

К у л і ш е в и ч. Сказився чисто, аж пінить! (Пішла до уборної, а далі з неї виходить).



В И Х І Д XIV



Ті ж і хор.



Г и р я в и й (розставляє хор за лаштунками). Панове, будьте ласкаві, ані писніть! Уваги найбільше: ви ж починаєте за кулісами... так щоб разом, по одному маху... Та, бога ради, ані пари з уст... Котенко лютий - всіх розпудить. Дивіться всі на мене - і вмент! (Обходить і прислухається до суфлера).

Р я б к о в а (впереді). А що, знайшла кватирю?

Б о г д а н и х а. Знайшла, та така...

Р я б к о в а.А що в місяць?

Б о г д а н и х а. Вісім за паскудство...

Р я б к о в а. А нам і борщ чудесний дає з бараниною, з салом.

П е р ш и й х о р и с т. Ну й голова, аж крутиты

Д р у г и й х о р и с т. Довго кружляли?

П е р ш и й х о р и с т. До світу... Ні, аж до обід!

Д р у г и й х о р и с т. А рябий всю получку процвиндрив!..



Спочатку ближні, а далі й усі розсміялися. Саме тоді Гирявий махнув: одні вступили, другі спізнились, треті почали іншу пісню. Вийшла кацен-музик.



Г и р я в и й (схопившись за волосся). Ай! Зарізали!!



Хор так і пішов, а на кону вже поправився.



В И Х І Д XV



Ті ж і Котенко.



К о т е н к о (після добрих оплесків і криків "браво" виходить усміхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Ні, публіка в театрі інтелігентна! (Гирявому). От сьогодні хор добре вступив. Спасибі! (До хору, що ввійшов). Молодці, хлопці! (Квятковській). Ну, моя квіточко, заткнім лихо за пояса та на злість ворогам... Ну, боже благослови! (Возлагає руку).



Квятковська вибігає з легеньким оплеском.



О? І єсть!

К у л і ш е в и ч. Чого ви на мене визвірились?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! На вас і визвіришся, як вищирите зубки...

К у л і ш е в и ч. Атож: не кладіть пальця в рот...

К о т е н к о (гладить її по плечу). Кусаний уже, моя люба!

К у л і ш е в и ч (виходячи на кін). Отак краще: ласкаве телятко дві матки ссе...

К о т е н к о (вслід). Мені, бідному, хоч би одна, та добра!



В И Х І Д XVI



Котенко, Лучицька, Кулішевич, Квятковська, Гирявий та хо р.



К о т е н к о (зачувши грімовий оплеск). А! Це знов отій примадонні? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грім). Розчавив би, щоб і між ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадіть ви пропадом! (Іде сердито до уборної, зрива парик). Які се ти мені парики даєш? Просто рощитать, та й уже!



Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштунків виходить Кулішевич, Квятковськаі хор.



(З уборної). Квятковська, на вихід!

Г и р я в и й. Лучицьку кричать.

К о т е н к о. І Квятковську - я чую. Випустіть двох.

Г и р я в и й. Лучицька і Квятковська, на вихід! Даю!



Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко!"



Лучицька і Котенко!



Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!"



К о т е н к о (хмуро). Випустіть її, та й годі! Більше ні разу! Готуйте картину! Дзвінок!

Г и р я в и й. Лучицька! Даю!



Страшний оплеск і крики.



Л у ч и ц ь к а (з букетом і вінком іде до уборної). Ху, утомилася! Голова горить... серце ниє... мов пережила страшну годину... А проте і втіха тремтить... {Маринці, що за нею увійшла). Води мені, голубко, і одеколону.



На кін виходить і публіка розмаїта.



В И Х І Д XVII



Ті ж та Антипов, Юркович та молодь.



А н т и п о в (пробираючись важно до уборної 1-ї). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходныq!.. Все на своих мостах... Одобряю, одобряю. (Подає на ходу Котенку і Кулішевич руку).

Ю р к о в и ч (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux!* (*Чудово! (Нім.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)) И все не она, а мой друг Котенко... потому - крот... и Гирявый, ура!!

Г и р я в и й (сіпа). Що ти? Антипів он!

Ю р к о в и ч. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).

А н т и п о в (у дверей № 1). Можно?

Л у ч и ц ь к а. Войдите.

А н т и п о в (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!

Л у ч и ц ь к а. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить... я сегодня как-то расстроена...

А н т и п о в. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят... Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море!

Л у ч и ц ь к а. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.

А н т и п о в. Полноте ребячиться; вам и моря мало... океан вас ждет безбрежный... Нет, я теперь от вас не отстану...

Л у ч и ц ь к а. Я хоч й робка, но упорна...

М о л о д ь (входячи). Непорівнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).

Л у ч и ц ь к а (розчулено). Дякую, дякую, мої любі! Спасибі, голуб'ята, за щирість! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квіти).



Всі цілують їй руки.



В с і. Спасибі! Слава! Слава!!

А н т и п о в. Ну, теперь и меня придавят... Эх,юность горячая, - завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).

К о т е н к о (в двері). Господа, полиция запрещает... Прошу вас! Зто беспорядок... Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавіс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!

К в я т к о в с ь к а. Ще й не те заведе!

К о т е н к о. Господа, прошу очистить сцену!



Метушня. Дзвінок. Всі виходять. Котенко і Квятковська - за лаштунки.



В И Х І Д XVIII



Лучицька та Квітка.



Л у ч и ц ь к а (тре собі одеколоном виски). Як дрижить у мене все... Яка радість, яка втіха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, більш одваги і сталості! І доля нас не злама! (Виходить на передкін).

К в і т к а (підбіга з букетом). Царице моя! Провідна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили...

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради... Ні слова, Антон Павлович, ні згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось...

К в і т к а. Чому не вернутись, чому?

Л у ч и ц ь к а. Шляхи наші розійшлись.

Г и р я в и й (підбіга). Ваш зараз вихід.

Л у ч и ц ь к а. Чуєте? Он що зове і тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кін).



Квітка схопився за голову.



Завіса



ДІЯ ДРУГА



Середина розкішного покою в готелі. Двері просто - вхідні, направо - до кімнати. По стінах вінки; на столах і усюди багато коштовних речей.



В И Х І Д І



Палажка, Марина, потім лакей.



М а р и н к а (за чаєм). Сьогодні Маруся краще спала, а то ті дві ночі ані на крихітку: то руки лама, то уставиться і дума щось, дума, ані озоветься.

П а л а ж к а (п'є з мисочки). І що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так ні: всі забігають, навідують, і великі й малі, - всі зажурилися...

М а р и н к а. Ох, не всі, не всі: Квятковська аж скаче, та й Юрій Савич радий, помічаю.

П а л а ж к а. Ох, оті кіятри, пропади вони пропадем! Тільки з чортами єднання. Всяк тобі з ними наклада. Примажеться, прибереться і почне перед миром ламатись: і регочеться, і співа, і танцює, і плаче, і репетує... А ті радіють, гукають, ляскають... один гріх і спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!

Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.

П а л а ж к а. Принеси масла й сметанки.

Л а к е й. Сметаны нетути.

М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.

Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.

П а л а ж к а. А сливки в нас на дереві ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобі зуби скалить!

М а р и н к а. Ситниці нема, а Маруся любить з маслом... Збігаю та куплю. (Одягається й іде).



В И Х І Д II



Палажка і лакей.



Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.

П а л а ж к а. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопіт на голову брати!

Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина - репа, а город - фантазия!

П а л а ж к а. Тпху на твоє пір'я!



Стук у двері.



Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покій дали.



В И Х І Д III



Палажка і Квітка.



К в і т к а (в дверях). А як їй, няню, голубочко?

П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!

К в і т к а (переходить в кімнату, поблиз дверей). Няню, вірте, я ці три дні трохи рук на себе не зняв: сюди прибіжу - не пускають, питаюсь у того, другого - ніхто нічого певного не зна, в театр кинусь - там тільки шиплять, іроди, та брехні точуть, та зуби скалять...

П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, і тепер з розуму зводить? Так і не пущу тебе до неї, не допущу.

К в і т к а. Няню, ріднесенька, тепер не те, тепер я гину. Порадьте ж мене, чим мені в Марії Іванівни ласки добути? Я по щирості... жоною, перед богом жоною хочу узяти...

П а л а ж к а. Коли з богом, по щирості, то друге... Тільки як матір ваша - чи згодиться? Пані велика! (Переходячи в супротивний бік від кімнати Лучицької, на передкін).

К в і т к а. Мама мене любить... я один... не одмовить... Звичайно, тільки театру не дозволить.

П а л а ж к а. Та за це ще подякувати; а я боюсь, щоб не збаламутили дитини, бо я за мою ягідку сама оцими старими руками задавлю всякого...

К в і т к а. Та я росі на неї впасти не дам!

П а л а ж к а. А глянь мені у вічі, кажи правду, як на сповіді.

К в і т к а. Кохаю, няню, не тямлюсь навіть... Тільки вона мене... ох, горенько тяжке! Скажіть мені, сивесенька, може, вона кого коха... Отого Марка... не помітили?..

П а л а ж к а. Господь її зна... так ні, ні! Марко, справді, і перервався б за неї... а вона, кілько раз чула, каже йому, що має за брата, за друга, та й годі... Так,так!

К в і т к а. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене... Я б і птичого молока для неї дістав.

П а л а ж к а. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цілий світ кида під ноги, а потім і шматка хліба жалує...

К в і т к а. Нехай на мене всі напасті і лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможіть мені тільки, бабусю, поможіть, голубочко: ви як мати їй, ви можете порадити... Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом...

П а л а ж к а. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бійся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре.

К в і т к а (цілує її в голову). Бабусенько! Озолочу... вік за вас молитимусь...

Л у ч и ц ь к а (із спальні). Хто там?

П а л а ж к а. Та то я... Іди з богом! Тихо!

К в і т к а. Передайте їй до рук. (Дає листа).



В И Х І Д IV



Палажка, Жалівницький і Маринка. Жалівницький в дверях спіткався з Квіткою і скам'янів.



Ж а л і в н и ц ь к и й (няні). Чого ви, бабусю, панича отого пускаєте? Адже заказано?

П а л а ж к а. А ти мені що за хазяїн?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Таж Маруся слаба... її турбовати не слід.

П а л а ж к а. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пускаєте, стурбують..." А сам чого рипаєшся? Коли нікого, то й сам не ходи...

М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусі вони та і всім...

П а л а ж к а. А надто тобі - нема й ріднішого.

М а р и н к а. Няню... як таки...

П а л а ж к а. А так: шила в мішку не втаїш, а тільки не в своє діло втручається... Чого пускаю? Діло єсть, то й пускаю: мені Маруся не чужа...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Няню, пробачте; я не хотів вас образити; я знаю, що ви Марусі за матір...

П а л а ж к а. То-то ж! А то: чого пускаєте? Діло єсть, то й пускаю...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Та не вірте отим розбещеним панам...

П а л а ж к а. Чом не вірити? Чоловік поштивий, статечний... Чого пускаєте? Того, що хочу...

Л у ч и ц ь к а (з кімнати). Няню, що там?

П а л а ж к а. Зараз, зараз іду! (Бере сукню і йде). І ти чоловік добрий, нема що... А то "чого пускаєте"?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Бурчить-таки; зобидилась...

М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться... і вже тоді не спиниш - що слід і що не слід скаже: хоч би й про мене...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Хіба вона видумує про вас?

М а р и н к а (засоромилась). Ні, не те... але для чого? Кому інтересно? Мало що в кого не болить!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Хороше у вас серце... (Хоче вийти).

М а р и н к а. Куди ж ви? Маруся зараз вийде...

Ж а л і в н и ц ь к и й (глянувши на дзигарі). Репетиція швидко: спізнюсь.

М а р и н к а. І мені б треба: Марусі ліпше...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Слава богу. То й ходім.

М а р и н к а. Так я зараз! (Побігла до кімнати).



В И Х І Д V



Ті ж і Юркович.



Ю р к о в и ч (вліта). Що? Як? Нічого? Га? Нема... Отруїлась?

Ж а л і в н и ц ь к и й. Чи ви не сказились? З чого б же вона, борони боже...

Ю р к о в и ч. А знаєте, всякого бува... пригода... чоловік часом не сподівається, і раптом - пуф!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Остатнього завжди стерегтись треба і держать язик за зубами...

Ю р к о в и ч. Що зуби - пусте! Але в чім непорозуміння? Какой мотив атого таинственного исчезновения: закулисный или личный? Чи привереди, чи слабість, чи...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ви найкраще зробите, як дасте Марії Іванівні спокій, найкраще - і для неї, і для себе...

Ю р к о в и ч. Вибачайте, я хутко, не забарю часу... я нишком... В городе, знаете, разнеслись слухи, странные, неприятные.... даже, если хотите, двусмысленного чего-нибудь. Кому же их проверить и исправить, как не нам? (Захлебываясь). Мы - стражи общественной совести, мы заведуем ее мнением, мы направляєм симпатии; на нас лежит злоба дня... Мы должны профильтрировать всякого новости и подносить публике оздоровленную пищу. Наконец, в интересах Марьи Ивановны... задля вигоди її треба провіяти, просіяти плітки...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Або наплодити їх іще більше?

Ю р к о в и ч. Сохрани бог, борони боже! Що ви? Ми малороси? Ми тільки за правду!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Так, так! Побільше брехень надряпати та по трояку за стрічку зцарапнути...

Ю р к о в и ч. Но-но! Який грубий матеріалізм! Хто каже: всякому праця коштує, всяк за гешефт мусить мати... Але суть і вищі потреби... і я до Мані Лучицької дуже прихильний... і мені боляче... да, мне больно, если Котенко желает унизить ее, стремится выдвинуть какую-то посредственность, эту Квятковскую, коли розпускають чутку, що ніби Лучицька теє-то, як його...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Що-о? Що кажуть?

Ю р к о в и ч. Так... я не од себе... а просто не варто...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете! (Наступа).

Ю р к о в и ч (злякано). Не варт! Мало що з язика не спаде...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ні, ви мені скажете, іначе матимете діло зі мною! Коли почали, то скажете!

Ю р к о в и ч (одступа). Та пусте... рішительно...

Ж а л і в н и ц ь к и й (грізно). Ну? Я не жартую. (Удержує його).

Ю р к о в и ч. Тільки це не я... не я... а чув...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Ну! Ну ж! (Бере за плече).

Ю р к о в и ч. Кажуть... тільки не я... ніби Лучицька... вірте, не я... перше з вами, а тепер хтось другий... ну і сварка... ну з того й не гра...

Ж а л і в н и ц ь к и й. Лучицька! А? (Трясе його). Дякуй бога, що ти тут!

Ю р к о в и ч. Позвольте... сделайте милость... оставьте... не я!

Ж а л і в н и ц ь к и й. Я знайду, хто це виблював... і знай, що тому чи тобі - не животіти...

Ю р к о в и ч. Ферфал!.. Пожалуста... Ой! Заспокойтесь!

Ж а л і в н и ц ь к и й (трясе його). Не жи-во-ті-ти! (Вийшов).

Ю р к о в и ч (після паузи). Уф! Хорошого положекие нашего брата репортера? Патрон гвалтом требует новостей и новостей: подноси ему всю подноготную, вкрадывайся в душу людскую, вьпытывай, на последний конец - ложись, рожай ему й подавай! И что за зто? Три копейки от строчки! И за три копейки всякий на тебе лезет корректировать, - хорошо? И рискуй своим благообразием, - отлично? Мало этого: выберется вот этакий собака й попробует в гроб вогнать... й вгонит. Что ему? Вгонит! Там кулак... хай його маму мордує!.. А? Антик? Ні, цум тейфель! Буду проситься в фельетоністи, - все-таки меньше риску!..



В И Х І Д VI



Ті ж і лакей, потім Палажка.



Л а к е й (в дверях). Еще не отпили...

Ю р к о в и ч (потай). А что, братец, не заметил, не ссорились здесь? Вот с актером, что вышел?

Л а к е й. Не могим знать. (Пішов).

П а л а ж к а (виходячи). А ти, брехунець, чого вліз? Іди, іди собі геть! (Випроваджує за двері).

Ю р к о в и ч (на ходу). Мужва!



В И Х І Д VII



Лучицька, Палажка й Маринка.



Л у ч и ц ь к а (сіда й налива каву). Кого се ви так, няню, церемонно?

П а л а ж к а. А того, що нишпорить та тільки плітки плете... От що цуциком за товстим паном біга.

Л у ч и ц ь к а. Юрковича? Чого ж ви на його так?

М а р и н к а. Не люблю отого підбрехача!

Л у ч и ц ь к а. Бідний! (Жметься). Як тут холодно... Коли б розпалити коминок... Няню, подзвоніть!

П а л а ж к а. Чого там дзвонить: хіба в самої рук нема? (Запалює дрова).

Л у ч и ц ь к а (Маринці, що накида на неї шаль). Хто був тут ще?

М а р и н к а (надіва перед дзеркалом шляпку). Марк Карпович забігали про ваше здоров'я провідати.

Л у ч и ц ь к а. А! Того ти й розчервонілась... А ще, крім Марка?

М а р и н к а. Не знаю; я бігала за хлібом...

Л у ч и ц ь к а. І через Марка нікого не бачила... Куди це ти?

М а р и н к а. На репетицію; боюсь спізнитись.

Л у ч и ц ь к а. Все одно - Марка не доженеш.

М а р и н к а. Та хіба я... (Припада і цілує Лучицьку).

Л у ч и ц ь к а. Знаю, знаю, що і серце б своє надвоє для його розірвала! Чого ж ти засоромилась? Плачеш? Чого ж то, ціпонько! (Обніма). Я тобі, серце, раю: подалі будь од того лиса Котенка, а виходь заміж за Марка, тоді ніхто не зачепить.

М а р и н к а. Господи! Мені? За пана Марка?

Л у ч и ц ь к а. А що ж? Не була б, може, рада?

М а р и н к а. Та чи я ж смію й марити про такий рай? Та я їхнього й мізинця не стою!

Л у ч и ц ь к а. Не принижуй себе: твій талан іще в пуп'янку, а серце в тебе золоте.

М а р и н к а. Марусенько! Ненечко моя! Та він же й не згляне на мене: я для його абищо... його серце цілком у вас...



Палажка, розтопивши коминок, взяла панчоху, наділа окуляри й пішла в спальню.



Л у ч и ц ь к а. Ні, голубко: і він, і я... як брат і сестра, як друзі... Про кохання не може бути й речі...

М а р и н к а. Чого ж то? Хіба пан Жалівницький... не красень?.. Та ліпшого ж і на світі нема, а добрий який, артиста який - а! Сонечко перед ним темне!

Л у ч и ц ь к а. Бачиш, бачиш... (Ласкаво грозить)., Може, всьому тому й правда... але ми побратались, і про інше - річ мертва... Та ще й те: сім'я - це закуток скритий, а іскуство веде нас до всесвітнього храму; у шкаралущі сімейній ми служим тільки собі чи своїм дітям, а у праці художній ми повинні людям служити, цілком себе оддавати миру, громаді. Для того-то сім'я і не може миритись зі сценою, бо одна одній буде шкодити: або зрадиш дітей, або зрадиш громадську одправу...



Маринка розводить руками і виходить не розуміючи.



В И Х І Д VIII



Лучицька і Квятковська.



К в я т к о в с ь к а (в дверях Маринці). Лежить? Встала? (Побачивши). Боже мій! Вона вже тут, моя Муся! (Обніма). Як я рада, як я рада! Моя цяцяна! (Знову цілує). Чи віриш, не мала часу забігти, - замучили, просто замучили: і там грай, і там грай...

Л у ч и ц ь к а. Тобі ж краще - обіграєшся.

К в я т к о в с ь к а. Ну його! Мені аби менше... мені краще "люлі"...

Л у ч и ц ь к а. Катрусю! І тобі не сором з такою недбалістю до сцени касатись?

К в я т к о в с ь к а. Та мене наганя і отой противний...

Л у ч и ц ь к а (усміхаючись). Невже?

К в я т к о в с ь к а. Ти що-небудь чула? Брехня, брехня! (Замішавшись). Моя Марусенько, моя ціпонько! (Цілує), їй-богу, брехня! Я тобі після шепітну, хто мені до вподоби... (Буцім збентежено). Так отой смів мені нав'язувать твої ролі... а я й руками, й ногами...

Л у ч и ц ь к а (щиро). Чого ж? Спробуй, голубко! В тебе є талан, тільки дбай. Не все ж тобі реготух та цокотух грати, треба й до поважнішого братись...

К в я т к о в с ь к а. Після тебе? Після Лучицької? Та швидше вмру!

Л у ч и ц ь к а. Що ж? Хіба мої ролі заказані?

К в я т к о в с ь к а. Борони боже! На яку-небудь хвилю і стати на глум, на публіку! Йому то дарма, а мені яке катування! Ти - як богиня, як не знаю що, моя брильянтова! Як я тебе люблю! (Цілує).

Л у ч и ц ь к а. Чого ж такою полохливою бути? Я ж не вічно на ролях, - я можу й вийти...

К в я т к о в с ь к а (радісно). Як? То правда? У нас чутка йде...

Л у ч и ц ь к а. Я не кажу напевне, а все може статись...

К в я т к о в с ь к а (з захватом). Невже? (Похопившись). І не думай і не гадай: ми без тебе загинемо... Я до тебе, моя цяцяна, так прив'язалася, так прив'язалася... Так тому правда, що той хапа?

Л у ч и ц ь к а. Хто? Хто мене може вхопити?

К в я т к о в с ь к а. А Антось! (Підморгнула).

Л у ч и ц ь к а. Схаменись, що тобі в голову впало?

К в я т к о в с ь к а (підморгуючи). Бач, мене дорікаєш, а сама подрузі не хочеш признатись.

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Годі, не пустуй! То чиїсь жарти чи плітки: ніхто мене не вхопить і з мого шляху не зіпхне! Чи тут, чи інде, а я мого світоча з рук не впущу!

К в я т к о в с ь к а (лукаво). А світоч хіба поміша? Байдужісінько!

Л у ч и ц ь к а. Тобі жарти, а мені боляче...

К в я т к о в с ь к а. Ну-ну-ну! Не буду більше! (Цілує). Так ти на масницях грати не будеш?

Л у ч и ц ь к а. Не знаю.

К в я т к о в с ь к а. Ну, то прощавай, моя яскулечко: треба на репетицію бігти... А ми всі так за тобою, так за тобою... мов у жалобі... Ну, будь же здоровенька та веселенька та нас швидше потіш!



Обнявши, виходить, але зустрічається в дверях з Кулішевичкою й зупиняється.
Категория: 55 | Просмотров: 305 | Добавил: admin | Теги: Старицький Михайло, Талан
» Поиск

» Календарь
«  Декабрь 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

» Архив записей

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz