І в а н А н д р і й о в и ч (з-за дверей). Вірно, в саду. Ти ж, гляди, прикинься, ніби од Олександра. (Зачиня двері).
Б
є л о х в о с т о в. Понимаю, понимаю, дядюшка! Разыграем в первом
сорте. Ба! Да он здесь! (До Михайла). Здравствуй, Миша! О чем зто
призадумался?
М и х а й л о. Здрастуй! (Сходе на рундук і обнімається).
Б є л о х в о с т о в. Что ты, в самом деле, похудел? Болен?
М и х а й л о. Ні, так собі.
Б є л о х в о с т о в. На тебе лица нет. Что за причина? Мне тебя жаль, Миша.
М и х а й л о. Спасибі.
Б є л о х в о с т о в. Ведь я тебя люблю; не веришь?
М и х а й л о. Чому ні? Вірю.
Б
є л о х в о с т о в. Послушай, у тебя на душе завелось какое-то горе.
Поделись со мною; ведь мы товарищи, des garcons?* (*Хлопці (франц.).
М и х а й л о. Так, значить, при сій вірній оказії, вийми душу та й поклади!
Б є л о х в о с т о в. Бог з тобою, коли не нуждаешься.
М и х а й л о. Та в чім же?
Б є л о х в о с т о в. Так не в чем?
М и х а й л о. Авжеж.
Б є л о х в о с т о в. Vous mentez, mon cher cousin*. (*Ви брешете, мій любий кузене (франц.).)
М и х а й л о. С'еst trop rude!* (*Це занадто! (Франц.).)
Б
є л о х в о с т о в. Раrdon!* (*Вибач (франц.).) Послушай, чего же ты
скрываешь? Ведь я должен быть твоим соnfident*. (*Вірником (франц.).)
М и х а й л о. Яким соnfident?
Б
є л о х в о с т о в. Да ведь пойми ты, голова, что я все знаю и послан к
тебе тайным послом! Аs tu compis* (*Ти зрозумів? (Франц.).).
М и х а й л о. Від кого послан?
Б є л о х в о с т о в. От дяди, Александра Андреевича.
М и х а й л о (збентежено). Слухай! Ти не брешеш? Говори правду!
Б є л о х в о с т о в. Чтобы тебя заверить, я сообщу и по какому вопросу приехал (озираeться): устроить твой брак с КатреюІ
М и х а й л о. Тсс! Бога ради! Невже ти за мене руку тягнеш?
Б
є л о х в о с т о в. За кого ж ты меня принимал? Неужели ты думаешь,
что если мы с тобою тогда поспорили, так ты мне и не дорог? Ошибаешься!
Убеждений твоих я могу и не понимать, а сердечные дела - понимаю: с'еst
une musique a bruler le cerveau...* (*рід такої музики памороки заб'є
(франц.).).
М и х а й л о (кидається і обніма). Спасибі тобі щире; ти для мене, як зірка, блиснув серед темряви.
Б є л о х в о с т о в. Слушай, друг мой Миша! Брось ты зтот натянутый диалект, да поговорим по душе: ведь дело серьезное! .
М и х а й л о. Ну, ну!
Б е л о х в о с т о в. Как ты решил, поедешь ли завтра со мною?
М
и х а й л о. Видишь ли, какого рода обстоятельство... я просто с ума
схожу, - посоветуй, голубчик! Батько требует, чтобы я послезавтра в
Петербург ехал.
Б е л о х в о с т о в. Почему? Узнал разве?
М и х а й л о. Нет, дело в сенате: говорят - все состояние на карте.
Б е л о х в о с т о в. А, помню, с Александровичами!.. Серьезнейшее дело.
М и х а й л о. Ну, что мне, по-твоєму, ехать?
Б є л о х в о с т о в. Ехать, конечно.
М и х а й л о. А Катря как?
Б
є л о х в о с т о в. Надеюсь, что ты в Петербурге век не останешься, не
изменишь своей chere Katerine! (*Любій Катрі (франц.).)
М и х а й л о. Об этом й речи нет; я Катрю страшно люблю!
Б є л о х в о с т о в. Ну, через месяц воротишься, - и я к твоим услугам всегда.
М и х а й л о. Но как же Катря останется?
Б є л о х в о с т о в. Да ведь ты, верно, ее материально устроил, обеспечил существование?
М и х а й л о (змішавшись). Как же я мог? Ты знаешь - у меня пишних средств нет; просить у отца на сей предмет невозможно...
Б
є л о х в о с т о в. Та-та-та! Это серьезный вопрос. Тут не бог знает
какая и сумма нужна, - четыре, пять радужных* (*25-карбованцева
асигнація.) могут озолотить их жизнь...
М и х а й л о. Да она бы денег не взяла: это бы оскорбило смертельно ее чувство; она им не торговала за деньги!
Б
є л о х в о с т о в. Какое сентиментальничанье! Зто зависит от формы
предложения. Ты ломаешься над решением тонких вопросов, - шокирует ли
предложение материальных средств чувства милой? А самую милую
заставляешь терпеть...
М и х а й л о. Да, это меня постоянно
мучило... вот что она на работах й что этот грубый труд убивает,
понимаешь, красоту... Да я не находил пока выхода; но согласись с тем,
что обеспечивать окончательно может лишь брак...
Б є л о х в о с т
о в. Это еще вопрос, что важнее - реальное ли довольство, или
формальное, условное право? Возьмем, например, твоє положение. Не
задумывай ты брака, а взгляни на дело практически, соmme tout le monde*,
(* Як усі (франц.).) - тебе бы не только не помешал батько, да не
пожалел бы денег отлично устроить судьбу твоей милой, - клянусь тебе! - и
она бы зажила счастливо, припеваючи, услаждая свободные твои часы
пасторальной идиллией; а вот задуманный тобою брак сразу тебя самого
лишит средств, оторвет от родных, и ты пойдешь скитаться по свету,
проклиная свою судьбу й заедая чужой век.
М и х а й л о. Можно й трудом зарабатывать. Я хотел поступить сельским учителем... слиться с народом, послужить ему...
Б
є л о х в о с т о в. То есть нищенствовать, зависеть от пьяного писаря,
старшины, дьячка... Хорошо народное служение! Разменяться на жалкое
ничтожество! Да ты если народовец, то во имя своих же дорогих идей
добивайся карьеры, чтобы приобресть силу влиять на народ... участвовать,
так сказать, в том горниле, где куется его судьба!
М и х а й л о. Можно и в маленькой норке приносить пользу.
Б
є л о х в о с т о в. Да какая это польза? Посмешищем стать у самого
народа! Да наконец главное, ей-то, коханке, какую ты готовишь участь?
М и х а й л о. Но и то, что ты предлагаешь, - тоже позор, только для другого лица; ведь ты ей даешь роль содержанки?
Б
є л о х в о с т о в. Да не в словах, mon cher* (*Мій дорогий
(франц.).), смысл жизни, не в этом пустом звуке! Оставь метафизику, а
взгляни на дело серьезнее и увидишь, что я прав. Какое главное твое
стремление? Доставить дорогому тебе существу счастье, покой, свободу, -
не так ли?
М и х а й л о. Конечно.
Б є л о х в о с т о в.
Ну-с, так вот, при браке ты лишаешь себя всяких средств кидаешься, не
закалившись сызмала в отчаянную борьбу с чудовищными социальными
врагами; на тебя восстанут все, понимаешь - все... и ты, после первой
схватки, если не угодишь к Макару, то сделаешься Дон-Кихотом. Обаяние
героизма и страсти пройдет, и останется на душе разочарование, злоба... и
за все зто ответит твоя милая: начнутся, с одной стороны, упреки,
укоры; с другой - безответные слезы, дети, голод... Да вы исстрадаетесь,
тут и до преступления недалеко.
М и х а й л о. Миколо, как я
несчастлив, как меня все зто терзает! Ведь я люблю ее, страшно люблю, а
мне самому больно, что и теперь уже вместо радостей дарят меня или немым
страданием, или слезами.
Б є л о х в о с т о в. Понятно,
совершенно понятно; нужда, мать, рискованное положение, постоянный
страх... все зто гнетет. Ты идешь за поэтическими мгновениями, а ее
изломало всю на поле, а дома изгрызло горе... Воображаю, какие у вас
любовные tete-a-tete* (*Побачення (франц.).).
М и х а й л о. Да, тяжело. Но что же делать?
Б
є л о х в о с т о в. Взглянуть на вещи просто и вместо ада устроить
маленький рай. Послушай меня, -я тебе говорю искренно: не делай
необдуманного скачка, который бы сломал вам шеи! Первое дело, помни,
что, женившись на ней, ты ее же сделаешь несчастною...
М и х а й л о. Но, понимаешь, я ее люблю и должен венчаться...
Б є л о х в о с т о в. Это все пустое.
М и х а й л о. Как пустое? Разбить чужое сердце?
Б
є л о х в о с т о в. И сердца не разобьешь! Да давай пари, что если ее
хорошо обеспечить, то она с большею радостью выйдет замуж за какого-либо
парубка.
М и х а й л о (гаряче). Никогда, никогда в свете! Она меня страшно любит! Ты не знаешь ее - это поэтическая, глубокая натура!
Б є л о х в о с т о в. Не горячись; я огорчать тебя не желаю, а клянусь все-таки, что я прав.
М и х а й л о. Как? Чтоб она променяла меня сразу на парубка?
Б
є л о х в о с т о в. Так-таки променяет. И понятно - с ним она будет
гораздо счастливее: и по развитию, и по всему сойдется... А прошлый
роман с паничом, если он принес материальное довольство, не возму-тит их
покоя, а будет служить лишь приятным воспоминанием. На селе тоже такой
закон: заброшенная, нищая панская любовница - позор и мишень для
всевозможных оскорблений, а обеспеченная, покровительствуемая любовница -
сила, которой все кланяются!
М и х а й л о. Не может быть! Чтобы она меня променяла? Чтобы успокоилась только приданым! Это ложь! Это было бы чудовищно!
Б
є л о х в о с т о в. Тебя не переспоришь; но так или иначе, а все же
мое предложение в обоих случаях полезно. Ты поезжай в Петербург; за
Катрю я похлопочу сейчас у твоего батька, и даю слово, что он без
пререканий обеспечит ее и мать отлично и даже возьмет под свое
покровительство. А потом уже как знаешь...
М и х а й л о. Неужели ты уломаешь батька, и он все даст, согласится без скандала? И ее тут никто не обидит без меня?
Б
є л о х в о с т о в. Ручаюсь. Parole d'honneur* (*Слово честі
(франц.).), что сию минуту улажу! Только матери - ни гугу; ведь женщина
все испортит... нерви, понимаешь...
М и х а й л о. А я матери хотел было признаться, а батьку и язык не поворачивался...
Б є л о х в о с т о в. Хорош бы ты был! Только скандал бы устроил! Нет, от матери - строжайший секрет.
М и х а й л о. Так ты уладишь все?
Б є л о х в о с т о в. Да улажу же, верь!
М и х а й л о (кидається на шию). Голубчик, друг мой! Как я тебе благодарен! Ты меня просто воскресил.
Б
є л о х в о с т о в. Ну, рад, рад! (Обніма). А чтобы доказать не на
словах, а на деле мою дружбу, - сейчас же устремлюсь к родителю твоему и
прямо врасплох на абордаж! Ну, adieu* (*Прощай! (Франц.)). (Жме руку й
виходить).
В И Х І Д XI
Михайло сам.
М
и х а й л о (ходить по рундуці стривожений). Який Микола щирий та
добрий; я й не вважав його за такого, та то більше проти його Павло
настроював!.. Павло уже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом
ясно, логічно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народові,
треба собі здобути сили... От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла,
- бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою?
Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки у батька вдалась справа!
Серце тріпочеться так, що аж у висках стука... Страшно чогось... А як
вихлопоче і уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й
опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо
вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи,
господи, мати божа! (Ходить по кону і часами, стуля руки). Коли б же
тільки мати не провідала! Борони боже, як треба таїтись!.. Коли б хто не
наплів, храни господи! (Ходить з тривогою і прислухається до дверей).
В И Х І Д ХП
Михайло і Катря.
Катря йде з садка, нап'ята платком, бліда, стривожена.
М
и х а й л о (зуздрівши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я!
(Збіга хутко по сходах з рундука і мерщі до Котрі; одводить її на
передкін). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?
К а т р я (припада). Скучила, занудилась, Михайло!
М и х а й л о. Що ти здумала?
К а т р я. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають...
М и х а й л о. Христа ради! Іди звідси!
К а т р я. Постой! Я щось мала тобі сказати...
М и х а й л о. Що там? Кажи швидче!
К а т р я. Ох, не згадаю, - памороки забило.
М й х а й л о. А! Боже мій!! Їди-бо, Катрусю, мерщі:
застукають, - то ми пропали! (Відводить за рукав).
К а т р я. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, - вимучилась, так вимучилась!..
М и х а й л о. Зарізать мене хочеш? Тікай-бо, серце, кажу, - я мерщі вибіжу за садок!
К
а т р я. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чатує тебе
коло садка, коло будинку, - хоче вбити! (Хапає руками Михайла і не
пуска). Не йди! Я за тим і прибігла! Він уб'є... страшний такий, очі
горять...
М и х а й л о. Що ж ти зі мною робиш? Мало мені й без
того напасті, що й очей не знаю куди дівати, батька і матері цураюсь, а
тут іще розбишака? В Сибір його!
К а т р я. Він не винен: така вже йому кара... Любить без душі, серця свого не переробе, божеволіє...
М
и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й
зв'язався з божевільними! Спокою ні вдень ні вночі - і все через тебе...
К
а т р я. Михайло! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у
груди, ніж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я
учинила? Душу і тіло оддала... (Рида).
М и х а й л о. Коли оддала
по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, - мені
твої сльози в печінках уже сидять!
К а т р я. В печінках? Більше
не будуть: це вже остатні, - мабуть, з крів'ю ринули! Ї де вже вони
взялися?.. Здається, лились, лились, як той дощ осінній, - і по матері, і
по долі своїй щербатій, і по віку своєму молодому... та ще ось кілька
крапель видавилось... Більше вже нема: там, мабуть, усе перетліло!
А н н у ш к а (одчиня вікно і придивляється). З кєм то панич? З Катрею? Єй-богу, Катря Дзвонарівна!
М
и х а й л о. Катре! Заспокойся, серце! Ходім звідси: у мене душі нема,
щоб хто не здибав... Я тобі розкажу: все уладнається, - тільки ходім!
К а т р я. Боїтесь? Як побачать - сорому завдам!
М й х а й л о. Я не за себе боюсь, а за тебе...
А н н у ш к а. Побіжу сю минуту, одлепортую барині, - пущай полюбуються на рандеву!
К
а т р я. Мені тепер однаково... Я як прочула, що Дмитро наміряється, то
й не стямилась, кинулась мерщі... У саме б пекло кинулась, ніякі б муки
не спинили мене!
М и х а й л о (лама руки). Боже мій! Час біжить... кожна хвилина мордує... от-от застукають...
К
а т р я. Прощайте, більше не буду стояти... достоялась уже, доходилась
до краю! В печінках не буду! Гріх тільки вам, Михайло, за мене, ох, який
гріх!
В И Х І Д ХПГ
Ті ж і Анна Петрівна.
А н н а П е т р і в н а (бліда, злютована, прожогом біжить до Катрі). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эга шлюха?
М и х а й л о (з розпуки). Мама! Пропало все!!
Катря, як скам'яніла, дивиться на паню.
А
н н а П е т р і в н а. А!! Мерзавкаї Потаскуха! Ты, подлая дрянь,
посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сікається до
Катрі).
К а т р я (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!!
М и х а й л о (кидається до матері). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не оскорбляйте!
А н н а П е т р і в н а. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?
М и х а й л о (хапа матір за руки). Мамо! Ради бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!
А н н а П е т р і в н а. Нет!.. Нет! Такая дерзость... Я зту подлячку проучу!
Михайло хапає матір за руки і не допуска до Катрі.
К а т р я (тільки несамовито тремтить і шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!
В И Х І Д XIV
Ті ж та Іван Андрійович, Бєлохвостов, Харлампій, Аннушка і дворові.
Б
є л о х в о с т о в (показується на рундуці; за ним Іван Андрійович).
Боже мой, ma cousine* (*Моя кузина (франц.)) все дело испортит! Накрыла
их... Скандал!!
І в а н А н д р і й о в и ч. Я ж просив, я ж молив її не мішаться! Ї хто ту впустив?
Обидва хутко збігають до Анни Петрівни.
А н н а П е т р і в н а. Эй, люди!
І в а н А н д р і й о в и ч. Нюточко! Перестань бога ради! Їди звідціль!
Б є л о х в о с т о в. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля... Все дело погубите!
А н н а П е т р і в н а. Не могу!.. Убили!! Эй, люди!
М и х а й л о. Что же зто? Насилие!
К а т р я (несамовито). Михайло! Рятуйте!!
М
и х а й л о (кидається, ламаючи руки, то до Бєло-хвостова, то до
матері, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... тату!.. Не руште її... Я
не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее - я все сделаю, что вы
хотите! Пальцем ніхто не коснись!! Я все зроблю... Простите ее!
А н н а П е т р і в н а. За нее заступаешься! За мерзавку?
Б є л о х в о с т о в. Что вы? Ради бога, уйдите!
А
н н а П е т р і в н а (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и
я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, зту старую сводню!
Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!
Зам'ятня. Надбіга Харлампій, Аннушка, ще кілька дворових.
К
а т р я (несамовито). Матір кличуть? Ї її катуватимуть? Зводниця,
кажуть?! (Скида платок і, мов не при собі, виступа наперед). За що
знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене
обікрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку!
Топчіть! Регочіть з дурної!! Плюйте! Кличте всіх!! Мамо!! Йди сюди!
Дивись, любуй, на яку публіку поставили твою дочку єдину!!
М и х а й л о (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!
А н н а П е т р і в н а. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда!
Бєлохвостов
і Іван Андрійович улещують пані, що ледве на ногах стоїть; Харлампій і
Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються.
Б є л о х в о с т о в (набік). Mais elle est charmante!* (*Але вона чудова! (Франц.).).
Х а р л а м п і й. Що з нею возжатись? Косу одрізати, та й годі!
К
а т р я (божевільне обводить очима всіх, кинулась од Харлампія до
Михайла). Ріжте косу! (Рве кісники і розпущена коса хвилями спадає на
плечі). Тобі її різати, Михайло! Ріж!! Чого ж зупинились? Катуйте!
Розшарпали серце - добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою!
Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!
А н н а П е т р і в н а. Ай!! (Зомліла).
Михайла як громом ударило. Всі скам'яніли.
Завіса
ДІЯ П'ЯТА
Хата
Дзвонарихи зсередини. Праворуч - піч і проміж неї вихід у ванькир*
(*Ванькир - бокова кімната.); наліво - вікна, лави. На переднім кону
стіл і інше. Бідні обставини. Ніч. На комині горить каганець.
В И Х І Д І
Катря сама.
К
а т р я (схилилась на стіл і довго сидить нерухомо; далі підводить
голову, ніби памороки забиті). Ох, як голова болить... мов лещатами за
виски здавлено... Ну, Катре, тепер що? Насміялась доля? О, як
насміялась! І сліз нема; тільки очі горять... Ох! Важко й голову
підняти, мов не моя... Пожила-таки я, зазнала щастя... ну й буде!
Чути з кімнати стогін.
Матір
бідна, непритомна... положила дочка... Може, й очі закриє навіки? Так у
мене все в голові крутиться, що й не пригадаю... хто мене вів?..
Упхнули в хату... накинулись... Ох! А Михайло ж де дівся? Забула...
Чогось мені тільки так шкода, так жаль... аж коло серця пече!