» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4020

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » Статьи » A » A

Борвій
Борвій


Чорне хмарище встає повагом,

Заступає свiт, стеле темряву;

Розпанахалось, завихрилося,

Мов страховище з пекла зрушене,

Сгорта навкруг землю крилами,

Оперезане скрiзь гадюками

Сизо-бiлими, волохатими,

Що сплiтаються, розплiтаються

I звисають вниз грiзним кетягом...



Душно, млосяно, i задуха та

Мов гнiтить усе важким каменем:

Анi способу вiльно дихати,

В головi гуде, думи скованi,

В серцi млявому - рабськi острахи...



Притаїлось все пополохане

Перед з'явиськом тучi грiзної:

Вiтерець ущух - анi подиху,

Змовк веселий гай - анi шелесту,

Знишкли пташечки-щебетушечки,

Поховалися й кiнцi, шуляки,

Ластiвки лише не злякалися -

У повiтрi, знай, смiло плавають,

Нижуть стрiлами проти хмарища...



Люди теж з страхом незмiркованим

Тучi ждуть тiї лиховiсної.

Багатирщики зачиняються

По своїх дворах, по хороминах,

Затуляючи вiкна коцями,

Щоб не чути їм грому-грюкоту;

Позасвiчують ще й лампадочки,

Щоб не бачити спалу блискавки -

Так жахаються смертi наглої!

Жаль їм злинути з свiту ласого,

Вiд утiх-розкош в мертву темряву,

Що на той-бо свiт, на суд праведний...



А сiромi пак на тi заходи

Нема вiльної i хвилиноньки:

Лиш про те вона побивається,

Щоб не знiс потоп їй хатиноньки,

Не забрав добра її вбогого,

Iз худобою, а то й з дiтками,

Чи недужими - батьком, ненькою...

Що їй думати про грiхи свої?

Гвалт безжалiсний, скрута, горенько

Та темнота - ось вiдповiдники!

Що лякатись їй смертi наглої?

Не дало життя втiх i радощiв,

А дало дише муку, нуждоньку,

То хоч смерть ота угамує їх,

В ямi темнiй дасть їм вiдлежатись...



А вже хмарище, туча грiзная

Геть насунулась, низом стелеться,

Досягаючи лiсу крилами,

Нiччю криючи небо збурене...

Ось розшарпалась свiтлом-пломенем,

Заслiпила всiм очi зляканi

Обiзвалася грiзним гомоном,

I занишкла знов, притаїлася...

Та зненацька враз як не сказиться:

Заревла, мов звiр, диким вигуком,

Покотилася вихром-бурею,

Геть ламаючи, що не трапиться;

Заяскрилася блискавицями,

Iз страшних гармат разом вдарила,

Аж земля кругом iздригнулася,

В хлющi пiнявiй потопаючи...



Не журiться ж, гей, бiдарi мої, -

Горобина нiч - вам не мачуха!

Смiло глянемо в вiчi борвiю

Та змiркуємо усе розумом:

Може, зiрвемо ще й порадоньку

Вiд бунтовника навiженого?..



Пiсля борвiю гляне сонечко

I огрiє всiх рiвним променем,

Вороги життя згинуть пропадом,

А повiтря скрiзь оздоровшає:

Пiсля борвiю легше дихати, -

Iз залiз думки вириваються,

Серце в груди б'є якось смiливо,

I скриляється знов надiянка,

Що й окривдженим правда станеться!.



1902


Категория: A | Добавил: admin (28.12.2011)
Просмотров: 174 | Теги: Борвій, Михайло Старицький
» Поиск

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz