Два Володьки (Уривок)
...Вісім весен і зим,
Вісім осен і літ,
то тривога, то гніт,
люті чорної дим
налітали круками на мене,
рвали образів листя зелене,
потрясали кістки
ці безумні круки,
і за те, що з собою на герці
я виснажував марно всі сили
не первий,
рвали нерви
і жили
і серце...
Скільки раз я хотів
за нестриманий гнів,
і за дум чорні лебеді й круки, -
взявши мавзера темного в руки,
(щоб надворі летіли сніжинки,
коли небо сліпе і рябе),
і поставить себе
до стінки.
Довго, довго я був із собою в бою
Обсипалось і знов зеленіло в гаю,
пролітали хвилини, як роки...
Рвали душу мою
два Володьки в бою,
і обидва, як я, кароокі,
і в обох ще незнаний, невиданий хист,
рвали душу мою
комунар
і
націоліст.
|