Леся Українка
Десь вітер грає на віолончелі, Морозні пальці приклада до скла, І ти одна в зажуреній оселі Замріяно схилилась до стола.
Мов раб німий на араратській скелі Карбує написи про подвиги царя, Ти на папері почуттів моря Переливаєш в строфи невеселі.
Ти — хвора дівчина — серед глухої ночі Врізаєш в вічність огненні, пророчі Слова з прийдешніх сонячних віків,
Щоб ті слова хитали чорні трони, Щоб їх несли з собою легіони Нових, непереможних Спартаків.
***
Джерело: В.Симоненко. У твоєму імені живу. "Веселка", К., 1994.
|