Мова
Ми з правіку народжені бути, І в собі відкривати світи. Та примножувать серцем здобуте, Та святині свої берегти.
Промовляти – одвічне жадання, Наче бачити чисту блакить… Кожен голос – то наше дихання, Кожним звуком
нам серце болить.
Наче злагоди, прагнем обнови Од своїх первобутніх основ. Через пісню вертаєм до мови, А від мови – до пісні знов.
Щоб душею відчути боління Незагойних чорнобильських ран… Тож якої землі
ми коріння?
І якого народу наш храм?
Залишаем у спадок нащадкам Колискової зоряний цвіт. І відроджуєм наче спочатку Слова отчого заповіт.
А від нього – і мова родинна – Розповита, розкута життям. А від мови – сильніша людина, Що себе називає ім'ям.
То в задумі притихла, мов пуща, То розбурхана, наче гроза, Мова – суща і невмируща, Мова – материна сльоза.
|