НЕ СУДИЛОСЬ (ПАНСЬКЕ БОЛОТО) - A - A - - Zn0
» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 3981

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » Статьи » A » A

НЕ СУДИЛОСЬ (ПАНСЬКЕ БОЛОТО)
НЕ СУДИЛОСЬ
(ПАНСЬКЕ БОЛОТО)


Драма в 5 діях

(Скорочено)

ДІЙОВІ ЛЮДИ:

Іван Андрійович Ляшенко — 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; інакше говорити .є ложе, як по-українському.

Анна Петрівна — 40 літ, його жінка; закидає часом по-українському, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов — кузен Ляшенчихи, 30 літ; фатуватий.

Зі з і — дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

Михайло — син їх, 22 літ, студент; чистюк і джиґун.

Павло Чубань — його товариш, 25 літ; лікар; бідна одіж.

Жозефіна — швейцарка, вчителька.

Катря Дзвонарівна — молода дівчина, селянка.

Горпина Дзвонариха — її мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань — парубок, годованець Дзвонарів.

П а ш к а — подруга Катрі.

Степанида — покритка, п'яничка й плетуха.

Шльома — жид орендар.

Харлампій — старий лакей.

Аннушка — покоївка; вертка на всі заставки.

Селяни, соцькі, парубки, дівчата, дворові.

Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.

Між першою й другою дією минає два тижні; між другою й третьою — місяць; між третьою й четвертою — два місяці.

ДІЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА II

Дворище Дзвонарихи. Праворуч хата, збоку сінешні двері; за хатою садок. Ліворуч — тин і причілок другої хати Дмитра Ковбаня. Просто — повітка й ворота; за ними йде вулиця. По той бік мріють городи, а над зеленочком садків здаля сяє хрест і церковна баня. Вечір. Спочатку ясно, а під кінець сонце заходить, і сутеніє потроху.

ЯВА 5

Катря сама.

Катря (ламаючи руки). Ну, дівко! Надівувалася? Наступає вже кара людська, невпросима, невмолима... От і заховалася! Не приспало ти, моє кохання, лиха: підкралося воно, та аж серце, мов на ножі, кипить! Михаиле! Голубе мій! Скруто моя! За тебе мені й страждати не тяжко... все віддала, то що мені люди? От мати тільки... Ох, і не знаю, що з мамою буде, як дійде... а неминуче дійде: вже коли Степанида на губу взяла,— все село знатиме! (Зложила руки, стоїть замислена).

ЯВА 6

Катря а Дмитро.

Дмитро (підходить тихо, Катря не чує). Катре!

Катря (здригнувшись). Га? Що? Як ти мене злякав!

Дмитро. Коли ж сватів присилати до матері?

Катря (сплеснула руками). Вже? Ой лелечко! Насядуть же тепер! Невже й ти на мене?

Д м и т р о. Як на тебе? Хіба ж ти не подала мені слова?

Катря. Ох, нудьго моя! Коли ти любиш мене хоч капелиночку, то пошануй: бачиш, яка я? Мені не шлюб у голові... заміж я не піду.

Дмитро. Що з тобою? Скажи мені щиро!

Катря. Не знаю... Ти б посватав краще Пашку; вона тобі такою вірною дружиною буде, так тебе любить!

Дмитро. Чужого віку заїдати не хочу! Ех, Катре, Катре! Не любиш ти тепер мене,— от що! То було стрінеш, аж у очах сонечко; щебечеш — не нащебечешся, воркочеш — не наворкочешся! А тепер ти й не дивишся, ухиляєшся зі мною й словом одним на самоті перекинутись... Запропастила ти мою голову!

Катря. Дмитре! Пожалься наді мною! Я тебе, як брата, люблю; мені так тебе шкода... тільки я не знаю, що зі мною сталося?

Дм и т р о. А я знаю! Кажи прямо, бий відразу,— легше буде!

Катря. Не муч мене!

Дмитро. Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалася; він тебе звів!

Катря. Дмитре! Бога ради! Мене не зводив Михайло!

Дмитро. Він, він — і не кажи! Не обманюй мене!!

Катря. В мене сили нема тебе обманювати... Що ж? Я люблю Михайла... тільки не він... сама винна...

Дмитро (вхопившись за серце). О-о! Спасибі хоч за правду... і хотілося її... і надія якась ще тліла... а тепер уже край!

Катря. Дмитре, прости мене! Не моя сила... так судилося!

Дмитро. Не твоя, нещасна, так! Але на кого ти мене проміняла? Чи буде ж він тебе так кохати, як я? Чи буде з тебе очей не зводити, перед тобою стежку промітати? Навіщо ти йому, отому паничеві, здалася? На ласощі, на жарт, а потім на покидьку!

Катря. Цить! Цього не буде. Не звір же він?!

Дмитро. Буде, пом'янеш моє слово!.. Вони такі!.. Весь світ би зажерли,— та й то не вдовольнять своїх тельбухів! Мало їм, розбещеним, тієї втіхи на світі, ще зазіхають і на нас, старців, віднімають останню радість, останнє щастя!

Катря (з криком). Не добивай мене! Я й так уже підбита! Не може цього бути, не може! Нема ж такого ката на світі, щоб завдав такі муки! Адже краще задавити власними руками! За віщо ж би так насміятися?

Дмитро (обнімає Катрю). Дитино моя, надіє моя! Рад би я тебе розважити, та... язик не повертається! Чи тебе чарами приворожено, чи тобі пиття дадено? Задля чого, задля кого ти мене сиротою кидаєш? Тільки ж і жив тобою змалку, тільки ж і бився з злиднями, аби загорювати того щастя, і от тепер, допливши до берега, мушу топитися...

Катря (ридаючи, обнімає Дмитра). Що ж мені робити? Збожеволіла я!

Дмитро (боязно). Катре!.. Може б, забула ти... перемогла себе... Може б, вернулася... ЗСатря. Ні, Дмитре! Несила моя...

Дмитро. Значить, годі! Ну що ж — радощів не зазнали, з лихом — приятелі... горювати — не привчатися! Та що про мене?.. Хоч би ти була щасливою!

Катря. Де вже? Кругом таке лихо... хоч би ти зненавидів мене — легше було б!

Д м и т р о. За що? Чим же ти винна? Така вже моя доля щербата: кого б'є, то вже не милує!

Катря. Коли б ти вийняв моє серце та розкраяв надвоє!

Дмитро. І, вже! Дай Боже... щоб хоч тобі щастя, то хай вже тішиться ворог мій... а мені (махнув рукою) — утоплю десь своє горе!.. Але ж як він насміється над тобою, як потопче красу твою, кине тебе на зневагу, на горе,— то не сховається він від мене ніде: на краю світу знайду його, зо дна моря винесу, з-під землі викопаю... і тоді вже з паничем побалакаю!

Катря (хапає за руку Дмитра). Що ти задумав, Дмитре?!

Дмитро. Не бійся... поки не кине... Ну, прощай! Напився вже я радощів! (Обнімає Катрю). Прощай! А'! Не мені, злиденному — щастя! (Втирає сльозу). Бувай же ти щаслива! (Йде).

Катря. Дмитре! Не побивайся!..

Дмитро. Пропадай усе! (Йде хутко).

Катря, ламаючи рука, біжить до воріт і схиляється до них від знесилля.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Широкий рундук з ґанком у панськім будинку. Навкруги квіти, клумби, луговина; далі розкішний садок. Вікна деякі відчинені на рундук; на рундуці — стіл, самовар з причандалами, кріселка. Вечір.

ЯВА 11

Михайло сам.

Михайло (ходить по рундуці стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то більше проти нього Павло настроював!.. Павло вже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логічно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народові, треба собі здобути сили... От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла,— бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою? Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки в батька вдалася справа! Серце тріпочеться так, що аж у висках стукає... Страшно чогось... А як виклопоче й уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи, Господи, Мати Божа! (Ходить по кону й часами стуляє руки). Коли б же тільки мати не провідала! Борони Боже, як треба таїтися!.. Коли б хто не наплів, храни Господи! (Ходить з тривогою й прислухається до дверей).

ЯВА 12

Михайло й Катря.

Катря йде з садка, нап'ята платком, бліда, стривожена.

Михайло (уздрівши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я. (Збігає хутко по сходах з рундука й мерщій до Катрі; відводить її на передній ). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?

Катря (припадає). Скучила, занудилася, Михаиле.

Михайло. Що ти задумала?

Катря. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають...

Михайло. Христа ради. Іди звідси!

Катря. Постой! Я щось мала тобі сказати...

Михайло. Що там? Кажи швидше!

Катря. Ох, не згадаю,— памороки забило.

Михайло. А! Боже мій! Іди-бо, Катрусю, мерщій! Застукають,— то ми пропали! (Відводить за рукав).

Катря. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе,— вимучилась, так вимучилась!..

Михайло. Зарізати мене хочеш? Тікай-бо, серце, кажу,— я мерщій вибіжу за садок!

Катря. А! Згадала! Не йди, борони Боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку,— хоче вбити! (Хапає руками Михайла, не пускає). Не йди! Я за тим і прибігла! Він уб'є... страшний такий, очі горять...

Михайло. Що ж ти зі мною робиш? Мало мені й без того напасті, що й очей не знаю куди дівати, батька й матері цураюсь,— а тут іще розбишака? В Сибір його!

Катря. Він не винен: така вже йому кара. Любить без душі, серця свого не переборе, божеволіє...

Михайло. О-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевільними! Спокою ні вдень, ні вночі — і все через тебе...

Катря. Михаиле! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, ніж почуть оте слово! Мати Божа, чим же я винна? (Плаче). Що я вчинила? Душу й тіло віддала... (Ридає).

Михайло. Коли віддала по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка,— мені твої сльози в печінках сидять!

К а т р я. В печінках? Більше не будуть: це вже останні, мабуть, з кров'ю ринули! І де вже вони взялися?.. Здається, лились, як той дощ осінній,— і по матері, і по долі своїй щербатій, і по віку своєму молодому... та ще ось кілька крапель видавилось... Більше вже нема: там, мабуть, усе перетліло!

Аннушка (відчиняє вікно й придивляється). З кєм то панич? З Катрею! Єй-богу, Катря Дзвонарівна!

Михайло. Катре! Заспокойся, серце! Ходім звідси: в мене душі нема, щоб хто не здибав... Я тобі розкажу: все владнається,— тільки ходім!

Катря. Боїтесь? Як побачать — сорому завдам!

Михайло. Я не за себе боюсь, а за тебе...

Аннушка. Побіжу сю минуту, одлепортую барині,— пущай полюбуються на рандеву!

Катря. Мені тепер однаково... Я як прочула, що Дмитро наміряється, то й не стямилася, кинулася мерщій... у саме пекло кинулася б, ніякі муки не спинили б мене!

Михайло (ламає руки). Боже мій! Час біжить... кожна хвилина мордує... От-от застукають...

Катря. Прощайте, більш не буду стояти... достоялась уже, доходилася до краю! В печінках не буду! Гріх тільки вам, Михаиле, за мене, ох, який гріх!

ЯВА 13

Ті ж і Анна Петрівна.

Анна Петрівна (бліда, злютована, прожогом біжить до Катрі). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эта шлюха?

Михайло (зрозпуки). Мама! Пропало все!!

Катря, як закам'яніла, дивиться на паню.

Анна Петрівна. А! Мерзавка! Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сікається до Катрі).

Катря (закриваєруками голову). Ой! Не бийте мене! Не бийте!

Михайло (кидається до матері). Мамо! Не троньте ее, Бога ради! Не оскорбляйте!

Анна Петрівна. Вон!.. Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?

Михайло (хапає матір заруку). Мамо! Ради Бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!

Анна Петрівна. Нет!.. Нет! Такая дерзость!.. Я эту подлячку проучу.

Михайло хапає матір за руку й ие допускає до Катрі.

Катря (тільки несамовито тремтить і шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!

ЯВА 14

Ті ж та Іван Андрійович, Белохвостов, Харлампій, Аннушка й дворові.

Белохвостов (показується на рундуці; за ним Іван Андрійович). Боже мой, ma tante (моя тітка) все дело испортит! Накрыла их... Скандал!!

Іван Андрійович. Я ж просив, я ж молив її не мішатися! І хто ту впустив?

Обндва хутко збігають до Аяни Петрівни.

Анна Петрівна. Эй, люди!

Іван Анд рій о в и ч. Нюточко! Перестань, I Бога ради! Йди звідціль!

Бєлохвостов. Кузина, ради Бога, уйдите! I Пожалейте Мишеля... Все дело погубите!

Анна Петрівна. Не могу!.. Убили! Эй, люди!

Михайло. Что же это? Насилие!

Катря (несамовито). Михаиле! Рятуйте!!

Михайло (кидається, ламаючи руки, то до матері, то до Бєлохвостова, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... Тату!.. Не руште її... Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее — я все сделаю, что вы хотите! Пальцем никто не коснись!.. Я все зроблю... Простите ее!

Анна Петрівна. За нее заступаешься! За мерзавку?

Белохвостов. Что вы! Бога ради, уйдите!

Анна Петрівна (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, эту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!

Зам'ятая. Надбігають Харлампій, Аннушка, где кілька дворових.

Катря (несамовито). Матір кличуть? І її катуватимуть? Зводниця, кажуть? (Скидає платок і, мов не при собі, виступає наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обікрали, а тепер привселюдно топчете в болото, як останню падлюку!!! Топчіть! Регочіть з дурної! Плюйте! Кличте всіх!! Мамо! Йди сюди! Дивися, любуй, на яку публіку поставили твою дочку єдину!!

Михайло (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!

Анна Петрівна. Какая смелость! Позор, позор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда.

Бєлохвостов і Іван Андрійович улещують пані, яка ледве на ногах стоїть; Харлампій і Аннушка повертаються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються.

Бєлохвостов (набік). Mais elle est charmante! (проте вона чарівна)

Харлампій. Що ж з нею возжатися? Косу відрізати, та й годі!

Катря (божевільно обводить очима всіх, кинулася від Харлампія до Михайла). Ріжте косу! (Рве кісник, і розпущена коса хвилями спадає на плечі). Тобі її різати, Михаиле! Ріж! Чого ж зупинилися? Катуйте! Розшарпали серце — добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!

Анна Петрівна. Ай!! (Зомліла).

Михайла як громом ударило. Всі скам'яніли. Завіса.

ДІЯ П'ЯТА

Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч піч і проміж неї вхід у ванькир; ліворуч вікна, лави. На переднім кону стіл та інше. Бідні обставини. Ніч. На комині горять каганець.

ЯВА З

Катря сама.

К а т р я. І чого те серце ще тріпочеться? Живуче якесь! Краяли його тупицею, давили кліщами, та ще не роздавили,— ворушиться... допевнитися хоче, чи зникла надія, чи ще за хмарами мріє? Дурне, дурне! Мало тебе вчора нівечили, в багні топтали? А ти знов-таки щемиш і допитуєшся чогось? Годі вже,— над силу муки!.. Треба тебе заспокоїти... Матері шкода, та їм легше буде, як я вмру, о, легше! Сира земля і гріх, і сором покриє; а так щодня — публіка, глум, зневага... краще, краще вмерти!.. Осьде мій рятунок! (Бере пляшечку). Тут якісь краплі. Лікар давав матері закроплювати у вічі, то казав, що страшна трутизна,— зразу може покласти... І нічого не болітиме, жалю не буде; душа пташкою полине... Полечу я зозулею до нього, до мого милого, край віконечка сяду, закую-за-стогну, тугою обійму йому серце, нехай згадає воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися... Побачити б тільки ще раз його на прощання та й випити... (Думає). А гріх? Свою душу самій загубити? Проклята я, проклята! Наїдуть станові, потрошитимуть мене привселюдно... як собаку, в землю закинуть... без хреста, без панахиди... могили навіть не насиплять... Ох, як мені тяжко!.. Несила ж мені їй мук таких терпіти, несила! Ойі! (Встає й, хитаючись, знову падає). Гуде як! Чи буря надворі? Чи в мене в голові? Хтось іде... іде!.. (Прислухається). Він, певно він! Я зараз. (Знов устає, падає на лаву, вхопившись за толову). Нічого не пам'ятаю! Га? Хто мене кличе?

ЯВА 4

Катря й Харлампій.

Харлампій (увіходить і стоїть у шапці коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий?

Катря (підвівшись трохи). Хто це? Гука щось...

Харлампій (увійшовши). А! Це ти тут, преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало?

Катря (труситься, спершись обома руками на стіл). Дядьку...

Харлампій. Дядьку, та вже ж, розуміється, не батьку... Де стара?

Катря (нерозбираючи добре). Не знаю...

Харлампій. Не знаю! А з паничем... знаєш?

Катря (якось не при собі). Панич! А!!

Харлампій. Свята та божа! Ну скоїла гріх там, прогрішилася значить, то й крилася б уже, сиділа б слідственно собі, в рот води набравши; з паничем невелика й біда; пани б пошти не зобідили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, приміром, за яким би голову собі скрила,— а то ще й приндиться! Куди маха! Що собі в думку забрала? Тьху!

Катря широко дивиться йому в вічі, мов божевільна.

Чого ти на мене вирячилася? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайся!

Катря. Добре...

Харлампій. Бач? Добре! Еге — да! Взяв би я вас, приміром, обох з матір'ю-чаклункою, та провчив би у волості поштительно, щоб знали, як господ, панів значиться, чарувати та зводити.

Г о р п и н а (з-за ванькира). О-ох! О-ох!!

Харлампій. Стогне! Постогнала б ти в мене не так! І не знаю, чого ще пани такі добрі, піклуються?

Катря (шепоче). Добре...

Харлампій. Добре... (Набік). Тут якось ніяково й стояти, доложу вам... (До Котрі). Не дивися, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобі сказати, що як ти схаменешся, значить, і зараз, слідственно, без усякого бешкету, вийдеш заміж...

Катря (шепоче). Добре...

Харлампій. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть,— пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу й не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!

Катря. Щоб і духу...

Харлампій. Еге — да! А якщо ти зґедзькаєшся, то буде тобі й матері таке сумнительство, що й згниєте в тюрязі або й у Сиберію влучите! Ну? Чого ж мовчиш?

Катря. Га?

Харлампій. Що га?

Катря. Добре...

Харлампій. Значить, слідственно, безпримінно вийдеш?

Катря. Добре...

Харлампій. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє Богу, в кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що, значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло — дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатися до нього, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чиста відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Йде хутко до дверей і, зачиняючи, гукає). Дивися ж мені! Цур тобі й пек!

ЯВА 5

Катря сама.

Катря (хитаючись і обпираючись рукою то об стінку, то об лаву, йде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене й матір... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте... то я й піду... добре... піду!

ЯВА 6

Катря, Аннушка, Дзвонариха й дехто з дворні.

Аннушка (скажено вбігає). А де тут та бариня-судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що?! Думала помєщицею бути? В чепчику ходити? А не діждеш! На смітнику повінчають!

Катря (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!!! Відступись!

Аннушка. Думала — любить? Йому тільки-одного треба було... а він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!

Катря (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!., ти кров мою прийшла пити!.. Відступись!

Аннушка. Не відступлюся! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю,— двері й вікна дьогтем вимазати!

Хлопці (з реготом вриваються в хату, в одного мазниця й квач^. Давай, давай! Та разом їй і голову квачем!

Катря (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в Бога вірус! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна... вмре... Ой, простіть мене!

Аннушка (хапає Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її. Мажте зараз дьогтем!

Дзвонариха (вибігає, хитаючись, з ванькира; божевільні очі, бліда, простоволоса. Хлопці й Аннушка з жахом відступають до дверей; до Катрі). А! До чого довела?!. Будь же ти проклята! Проклята! Проклята!..

Катря (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!

Дзвонариха (відпихає). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе: Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!

Аннушка. Так її! Так її!

Катря (плазує за матір'ю, хапає за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!

Дзвонариха (скажено). Щоб ти вмерла без покаяння! Щоб тебе, як собаку, закинули! (Пхає Катрю ногою, та з криком «Ай!» падає на спину; зомліла).

ЯВА 7 Ті ж і Дмитро.

Дмитро (трохи п'яненький, влітає в хату на те саме, коли мати, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди! Дияволи! (Кидається до Катрі й піднімає її). Вбили-таки! (Кладе, на лаву). Ти матір'ю звешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються ідоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!

Дзвонариха (наеіжено). Ха-ха-ха! Весілля! Ха-ха-ха! Мати в шапці! Піду приданок скликати... Ха-ха-ха-ха! (Вибігає).

Дмитро (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же!

Аннушка. Ой! Рятуйте! В'яжіть його!

Дмитро кидається на Аннушку, давить за горло та кричить: «Калавур!»

Кілька хлопців сунулись обороняти, беруть ззаду Дмитра за руки. Той як струснувся,— хлопці одскочили.

Дмитро (кидається на того, що з мазницею). Тебе мені й треба було, щеня! (Кидає об землю).

Аннушка. Калавур! (Вибігає).

Хлопці (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язати). Крутіть його!

Дмитро (борюкається). Роздавлю, пси смердючі! (Далі, вислобонивши праву руку, виймає з-за халяви ножа). Ей!.. Зараз падлом запахне!

Хлопці (побачивши ніж — урозтіч). Не руште його! Ніж! (Вибігають).

ЯВА 8

Дмитро й Катря.

Дмитро (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетеся ще! (Підходить хутко до Катрі). Боже мій! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Ховає за халяву ножа; сіпає її за руку, ворушить голову). Не ворушиться... бліда, як з воску білого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Дихає ще... (Більше сіпає, рукою тримає за чоло). Дихає... бліда, а тіло як вогонь... Господи! Чим би рятувати її? (Кидається по хаті, бере кухоль води й прискає або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на Бога!

Катря (тихо відкриває очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стихає). Не безчестьте мене!! Не проклинайте! Змилосердуйтесь! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).

Дмитро (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Ніхто тебе не проклинає, нікого й у хаті нема!

Катря. Нема?

Дмитро. Нікогісінько; тільки я.

Катря (кладе йому безсило руки на плечі й пильно дивиться в вічі). Хто ти?

Дмитро. Дмитро.

Катря. Дмитро?.. Який Дмитро?

Дмитро. Дмитро. Катруню! Невже не пізнаєш мене?

Катря (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!

Дмитро. Що з тобою, зоре моя?

Катря (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води!

Дмитро піддержує Катрю й напуває водою.

Не можу думок зібрати... тут страшне щось скоїлося... банітували, проклинали мене?!

Дмитро. Заспокойся! Не згадуй! Не варт вони всі й мізинця твого!

Катря (ламаючи руки). Дмитре! Брате мій! Що вони зі мною зробили?..

Дмитро. Тебе ж окривдили та ще й банітують!! Дитино моя, нещасна моя!

К а т р я. Де ж та правда?

Дмитро. Де хотіла ти правди, моя безталаннице? В кого ти шукала 'її? Споконвіку неправдою живуть! Насміятися, натішити свою пельку неситу — то так! А жалощів — у їх печінках не було звіку!

Катря. Що вони зі мною зробили? Оплювали, як послідню!

Дмитро. Горлице моя підбита! Нащо так сталося? (Обнімає Катрю й страшно ридає).

Катря. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся!..

Дмитро (палко). Забудь його! Забудь оте все!.. Вийди за мене! Хай мені мозок усохне, коли я згадаю що! Хай мені рот заціпить, коли я й словом одним попрікну! А всякому, хто тільки писне про тебе,— я вирву падлючого язика!

Катря. Ох! Тобі треба дівки чесної...

Дмитро. Хто каже, що ти нечесна? Хто сміє? Ти нещасна, мучениця!

Катря. Так, мучениця... вже все перемучене...

Дмитро. Ти молодесенька,— ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тільки доглядатиму тебе, як свою рідну дитину, дивитимуся на тебе, горе ділитиму!

Катря. Як мені тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене — я труп... мені... о-ох! (Хапаючись, звисає на стіл, а потім на лаву).

Дмитро. Порвалася... остання порвалася! Де ж ворог мій? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досі його носить земля? Іще неопматують чортяки його смердючого серця? Ні, годі! Досить тобі жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибігає).

Катря. Не бий!.. Не бий! (Сунулася бігти й упала на лаву). Ой!.. Обороніть! Обо-о-ро-ніть!.. Пробі!..

За вікном чути гомін. Катря не може крикнути, а тільки стукає в вікно.

Голос Михайла. Та чого ж їй треба! Катря. Він... він... прийшов! (Підводиться). Голос Михайла (під вікном). Адже ж заміж іде! Катря (почувши). А! Й ти знущаєшся? Годі ж! (Хапає несамовито пляшку й всю випиває).

ЯВА 9

Михайло й Катря

Катря, спотикаючись, кидається до Михайла. Спочатку веде розмову, рвучи слова, а далі, під впливом атропіну, розпалюється і навіть підживляється на силах, поки трутизна не підрізує їх в кореиі. Михайло, ввійшовши, стоїть яку хвилину коло дверей.

Катря. Михаиле!.. Світе мій!.. Доле моя!.. Ой, піддерж, бо впаду...

Михайло. Що з тобою? (Трошки чуло бере Ті за руку).

Катря. Прийшов-таки... пожалував...

Михайло. Ти слаба? На тобі лиця нема!

Катря. Ні, ні! В мене вже нічого не болить... Я така рада, така рада, що тебе бачу... Господи, яка я щаслива, аж серце мало з грудей не вискочить!

Михайло. Та як же? А Харлампію що ти казала?

Катря. Харлампію? Зараз, зараз.., тільки постой.., я Харлампія не бачила...

Михайло. Як не бачила? Так це він брехав,— що ти заміж ідеш і за мною не жалієш ні крапельки?

Катря (пригадує). Не бачила... не бачила... Мене щось лаяло... Господи, все забула!.. Тебе? Ні, ні!.. Тебе не забула... не забуду,— мій ти, мій! (Хоче обняти й, похитнувшись, трохи не впала).

Михайло, Що з тобою, Катре?

Катря. Нічого, нічого... то в мене щось у очах потемріло. Доведи мене до скамійки... Мені так весело, що ти зі мною!

Михайло. Так ти мене любиш, Катрусю?.. Так то набрехав ірод той? (Веде її, обнявши, до скамійки, що коло столу).

Катря. Чи люблю тебе?.. Аж зотліла!.. Не бійся, не бійся! Плакати більше не буду... не засмучу тебе сльозою. Я така щаслива, така щаслива, що ти коло мене... в мене все аж кипить у грудях від... щастя... Сідай тут до мене ближче, близесенько!

Михайло (зрушений, обнімає). Голубко моя, серденько! Ти вся тремтиш! Рученятка в тебе холодні, як лід, а з лиця аж пашить...

Катря. Ні, ні! Я здорова... (Дивиться на нього пильно). Який ти гарний, соколе мій! Світе мій, який гарний!

Михайло. Зіронько моя! (Хоче обняти).

Катря (бере за руку). Постой, постой! Дай я на тебе надивлюся, дай надивлюся... щоб ніколи не забути... Брівоньки мої шовкові! Очі мої ясні та прекрасні! Вустоньки мої любі та милі! (Цілує і в очі, і в уста, і припадає до Михайла). Не забуду вас!

Михайло (палко пригортає Ті). Доле моя! Щастя моє! Я тебе кохаю так, як ніколи в світі! Всі вони брешуть!

Не хочу я знати — ні батька, ні матері! З твоєї хати не вийду! Ніхто не розлучить уже нас.

Вікна в хаті починають з цього часу світитися червоним вогнем, котрий до кіндя дії розжеврюється більше.

К а т р я (якось непевно). Любиш? Ой!.. Кольнуло щось під серце!.. Дай мені до твоєї щоки притулитися...

Михайло (з страшною тривогою). Катре! Ти слаба! В тебе гарячка? (Цілує її руки і гріє їх духом).

Катря. Ні, ні!.. Не рушся... мені відлягло. Господи, як хороше, яке щастя! Я не переживу його... (Важко дихає). Тепер уже не... відірве... ніхто мене... до самої смерті. Діждалася-таки і я долі!

Михайло (з жахом). Ти слаба! В тебе губи посиніли... Я побіжу за лікарем...

Катря. Ні, ні! Не пущу тебе! (Пригортається). Раю мій! Осьде ти!.. (Яку хвилину сидить у щасливім забутті, а далі раптом зривається з місця). Ой, смерть моя! Давить мені під серце!

Михайло (піддержує її). Господи! Що з нею?

Катря (ламаючи руки). Ой, давить... давить... дух забиває... Рятуйте мене!!

Михайло (хапає кухоль води). Напийся води... Тітко Горпино! Хто там?

Катря (впускає кухоль; виривається, кидається на авансцену). Рятуйте! Михаиле... я випила... трутизну оту в шкляночці... серце... ох!..

Михайло. Атропін? Пропав я!.. (Рве на собі волосся й кричить несамовито). Хто там? Гей! Сюди! Рятуйте! Отруїлась!..

Катря (вчепилася за Михайла, не пускає його). Не тікай! Не тікай! Христа ради!.. (З криком). Я не хочу вмирати!.. Не хочу! (Непритомно ридає). Таке щастя!.. Не віднімайте від мене!! Я жити хочу! Михаиле, рятуй мене!

Михайло (примочує їй водою голову, прискає). Катре моя! Що ти наробила? І через мене, проклятого!.. Гей! Сюди! (Держить Катрю, що б'ється в його руках, і стукає в вікно, аж вибиває шибку). Хто в Бога вірує!

ЯВА 10

Ті ж і Пашка.

Пашка (вбігає). Що тут таке?

Михайло. Катря отруїлась...

Пашка (сплеснувши руками). Лишенько моє! Там Дмитра ловлять... Панський двір горить... Мати її божевільна бігає!

Михайло. Біжи зараз! Клич лікаря, фельдшера... Кожна хвилина дорога... Рятуйте! Пашка. Я за Павлом... він тут. Михайло. Клич його, Христа ради, зараз!.. Пашка побігла.

Катря. Ой! Дай мені чим дихати... вогнем пече мене... каменюкою давить... Смерть? Уже смерть! (Тиснеться до Михайла і божеволіє). Гуде! Ух, гуде як!.. То виють уже... по мою душу летять... Не дай мене, Михаиле! Нічого не бачу! Де ти? Де ти? Ой страшно!

Михайло (ридає). Я тут, Катрусю! Боже мій, зглянься!

Катря (опускаючись на руках). О-ох! Як же тяжко!.. Ой!.. Несила... не можу вже більше... відпустіть мене!.. Смерть... смерть... (Несамовито кидається на коліна). Мати Божа!.. Прости мені... не дай моєї душі!.. (Хитається).

Михайло (кидається, піддержує). Катрусю! Життя моє!! Опам'ятайся!.. Павло прибіжить зараз!!! Вирятує!!

Катря (б'ється на руках у Михайла). Холод під серце підступає... туман застилає очі... Михаиле! Де ти? Не зникай! Ой!! (Витягується на руках у Михайла. Тим часом чути за вікном голоси й тупотню).

Михайло (спускає її на долівку). Катре! Катре! (Припадає до серця). Не б'ється? Вмерла!! (Відскакує в непритомнім жаху на авансцену праворуч і стоїть каменем).

ЯВА 11

Ті ж, Дмитро, соцькі й люди.

Дмитро (вбігає на останнім слові). Вмерла? Добив-таки! (На хвилину остовпів над трупом; тимчасом соцькі й люди вриваються в хату).

Дмитро (вихоплює ножа й кидається до Михайла). Здихай же, кате!!

Соцькі й люди (кидаються на Дмитра і крутять йому руки). В'яжіть його!!

Дмитро (борсаючись). А! Іроди! Не діждете! (Б'є себе ножем; але як руки йому не вільні, то тільки ранить).

Соцькі. Віднімайте ножа! Сцена така: праворуч — Михайло, скам'янілий; ліворуч — група а Дмитром; посередині — труп Катрі.

ЯВА 12

Ті ж і Павло.

Павло (відчиняє раптом двері, з жахом зиркнувши округ). То така, паничу, ваша поезія"?

Завіса.



Категория: A | Добавил: admin (28.12.2011)
Просмотров: 451 | Теги: Не судилось (Панське болото)
» Поиск

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz