Подорожній
Ти - тільки випадковий подорожній
На запашнім, заквітчанім шляxу.
(Л.Могилянська)
I
Відпочинеш і підеш знову,
Що ж, заходь до мойого дому,
Щоб вином моїм рубиновим
Затопити дорожню втому.
Гостре щастя раптовим блиском
Мою душу до дна пропалить:
Не чужий ти, а свій і близький,
Це ж на тебе я так чекала!
В день звичайний розквітне свято,
Мов бузок запашний у січні,
І кохання, легке й крилате,
Я запрагну змінить у вічність.
---
Ти відходиш вже? Що ж, не плачу.
Не сумуй і ти, подорожній!
Хтось незнаний нам шлях призначив,
І покинуть його не можна.
Біль зламаю, а сльози витру,
В зимну ніч, на твої дороги
Тільки сміх мій весняним вітром
Буде бігти - тобі навздогін.
II
Догорає, попеліє дивне щастя…
Зажурився день - замріяний і млистий,
А думки мої, натхнені та квітчасті,
Опадають вересневим, жовтим листям…
Ось пішов собі звичайний подорожній,
Більш нічого. Навіть плакати не смію.
Тільки в душу безборонну і порожню
Сум летить непереможним, чорним змієм.
Прийдуть люди - не чужі, не випадкові, -
Буду жити і сміятися, як досі,
Хоч життя мого весняну, світлу повінь
Надпила - у перший раз - холодна осінь.
III
Ох, чому ж це серце б'ється молотом,
А уста мої - розквітла китиця?
І чому це полум'ям і золотом
Кожна річ в моїй кімнаті світиться?
Повернувся, хоч тебе й не кликала!
А слідом - весна моя заблукана,
І згорають у вогню великому
Всі закони, що були розлукою.
Знову осінь утікає злякано
Під травневою, рясною зливою:
Перший раз сьогодні я заплакана,
Не сміюся, бо така щаслива я!
Залишайся! Щастя вип'ю келихом,
Однаково, чи своє, чи вкрадене!
Буде шлях тобі без мене - скелистим,
А життя моє без тебе - зрадою.
|