Про тираду, руладу, братанича і плитку шоколаду
— Добрий день,— кажу папузі. А вона (від здивування?) замість чемного вітання виголошує тираду:
— Купиш плитку шоколаду, купиш плитку шоколаду.
— Хоч ми з вами і не друзі,— це вже я кажу папузі,— як-не-як, таке вітання викликає здивування.
Може, пташко, ви голодні,
ще не снідали сьогодні?
Вам картоплі? Чи пшона?
Може, хліба?
А вона
видає мені руладу:
— Купиш плитку шоколаду, купиш плитку шоколаду.
— Перш ніж вийти купувати,
я вас хочу запитати,
ви не зна...
Та вона
видає мені руладу:
— Купиш плитку шоколаду, купиш плитку шоколаду.
Обіцяла і куплю, теж-бо ласощі люблю, все ж — я хочу запитати:
— Де мій небіж, мій братанич, чи надовго вибіг з хати? Ось мій любий побіганич! Рада бачити тебе. Добрий день!
А мій братанич
став, і носика шкребе, й видає мені руладу:
— Купиш плитку шоколаду?
Купиш плитку шоколаду?!
Купиш плитку шоколаду!
|