Творчість письменника-будителя
Івана Антоновича Сільвая (відомий під псевдонімом Уріїл Метеор) –
унікальне явище в закарпатському літературному процесі XIX століття.
Іван Сільвай увійшов в історію нашого краю як найяскравіший борець проти
мадяризації та асиміляції закарпатоукраїнців. Шлях І.А.Сільвая в
літературу був складний, суперечливий, що було зумовлено як характером
письменника, так і тогочасним становищем. Письменник народився 15
березня 1838 р. в свалявському селі Сусково в родині священика Антонія
Сільвая та Катерини Легези. Існує думка, що батько І.А.Сільвая був з
Угорщини і жив у Марія-Повчі, де програв у карти родовий маєток і був
змушений переселитися у Сусково.
Іван Сільвай був третьою дитиною у сім'ї, але єдиним сином, і тому
батько приділяв йому особливу увагу. І.Сільвай, як і його старші сестри,
виховувався в суворому релігійному дусі. Разом з тим Сільвай-батько
свято дотримував народні традиції та звичаї, прагнучи прищепити їх
синові. Майбутній письменник ріс серед простих сільських дітей, "...в
соприкосновении с этими простодушными сынами природы, и принимал первые
впечатления, которые неизгладимо запечатлевались в сердце...". З
раннього дитинства у Сільвая зародилася любов до свого рідного гірського
села, до його жителів. Тут у його уяві народжувались романтичні казкові
світи, "полные волшебных гор, где происходит жизнь, разинствующая
своими чудесами от настоящей жизни", "являются сказки, былины, поверья о
похождениях, подвигах и удали витязей, одарённых сверхъестественною
силою, о царях и царицах, о царевичах и царевнах, ... о разбойниках,
колдунах, ведьмах, чаровниках, о сон-траве, о всетворящих ключах, ... о
леших, домовых, потоплениках, опырях, чернокнижниках, добрых
покровителях и злых врагах людей". Насправді, це тільки пізніші
романтичні спогади Сільвая, уже літньої та досвідченої людини, в
"Автобиографии" (90 рр.). А саме дитинство його було буденнішим і схожим
на дитинство більшості попівських дітей того часу.
Початкову освіту І.А.Сільвай здобув удома, в Сускові, під
керівництвом батька, котрий прагнув долучити сина до церковного життя та
церковних обрядів, а тому і в будні, і в свята брав його з собою до
церкви. Кожного ранку Сільвай-батько будив сина "и приказывал немедленно
одеться и окончить утреннюю молитву. То же самое повторялось вечером".
Отець Антоній був також впевнений, що "музыка, пение и вообще искусство
много действуют на облагорождение сердца человеческого", а тому вирішив
навчити сина грати на скрипці та флейті. Мабуть, прагнучи дати синові
високу музичну підготовку, Сільвай-батько не лише сам навчав сина, а й
відвів його до відомого у той час музиканта Костянтина Матезонського,
російського емігранта, організатора та керівника єдиного поліфонічного
хору ("Гармонія", 1837) у тодішній Австро-Угорщині.
Навчаючись в Ужгородській гімназії та Сатмарській семінарії, а
потому в Будапештському університеті, Сільвай здобув досить високу
освіту для свого часу. У Будапешті Сільвай відвідував одночасно два
літературні гуртки: "Мадярську школу" і "Слов'янську школу". Спочатку
навіть більше захоплювався угорською поезією (Ш.Петефі, Я.Арань), а
потім російською (М.Гоголь, О.Пушкін, М.Лєрмонтов та ін.). значний вплив
на формування русофільської позиції Сільвая мав його земляк, викладач
російської словесності Іван Раковський.
Іван Антонович Сільвай у таборі закарпатського русофільства посідає
одне з найвизначніших місць. Він виявився найплодовитішим серед
закарпатоукраїнського письменства другої половини XIX ст.: його твори
складають чотири об'ємні рукописні томи, які нині зберігаються в
домашньому архіві відомого фольклориста та літературознавця П.В.Лінтура.
У першому, другому і третьому томах рукопису І.А.Сільвай вмістив
прозу, яка нараховує разом 28 творів (І том – 12 творів, II т. – 7
творів, III т. – 9 творів). Четвертий том рукопису складає поезія,
Сільвай назвав його "Стихотворения Уриила Метеора", хоч на початку тому
вміщено "Автобиографию" (93 стор. рукопису). Всього у IV томі – 128
поетичних творів, із них 124 написано російською мовою, 4 – угорською.
За нашими підрахунками, 21 із прозових творів І.А.Сільвая друкувалися в
тогочасній періодиці Закарпаття, Галичини та Росії (1875 р.), а 7 – до
цього часу не друкувалися зовсім. Згодом у 1938 р. окремою книжкою була
видана "Автобиография", у 1941 р. газета "Русское слово" спробувала
видати літературну спадщину І.А.Сільвая, але з'явився лише один том (8
прозових творів), 1957 р. вийшла збірка вибраних творів (10 прозових та
11 віршованих) І.Сільвая у Пряшеві, а в 1984 р. до збірника творів
письменників дорадянського Закарпаття "На Верховині" (упоряд.
О.В.Мишанич) було включено і твори І.А.Сільвая. Більшість поетичних
творів, вміщених у рукописі, не лише не виходили окремою книжкою, але й
не друкувалися в періодиці.
До рукопису не входять 40 надгробних проповідей, що були видані у
1898 р. окремою книжкою, а також принаймі 35 байок, які, мабуть,
зберігаються в одній із приватних бібліотечок Ужгорода.
Мова
творів І.А.Сільвая при всіх її недоліках є найбільш наближеною до
російської літературної мови, що давало йому можливість друкуватися
навіть у Росії ("Славянский сборник", т. I, 1875), і воднораз ця мова
була цілком незрозумілою простому закарпатському селянину, до якого
звертався письменник. Сільвай співпрацював у багатьох тодішніх виданнях,
він друкувався в "Церковній газеті", "СвЅті", "Новом свЅті", "Сові",
"Карпаті", "МЅсяцословах", галицьких "Слові" та "Новому Проломі".
Більшість творів І.Сільвая опубліковано під псевдонімом Уріїл Метеор
("Уріїл" – "господнє полум'я"), у тому числі рукопис, названий автором
"Сочинения Уриила Метеора". Але псевдонім І.Сільвай взяв не з цензурних
міркувань, бо вся тогочасна інтелігенція Закарпаття знала, хто такий
Уріїл Метеор. Навіть розгніваний єпископ С.Панкович, який проводив
антиукраїнську політику, після появи "Крайцаровой комедии" в газеті
"СвЅт" (1870) відразу викликав Сільвая як автора "пасквільного" твору.
Свій псевдонім І.А.Сільвай створив суто як будительський, вкладаючи в
нього ідею про своє високе покликання – освітити шлях народу, повести
його до кращого життя.
У творчості І.А.Сільвая відчутні традиції як місцевої літератури
(Духновича, Павловича), так і угорської (Верешмарті, Петефі, Арань) та
російської (Гоголь, Пушкін, Кольцов, Лєрмонтов). Літературна спадщина
Івана Сільвая – одне із найпомітніших явищ літературного процесу
Закарпаття, проте належної уваги до його літературного спадку не
виявлено, значана частина його творів так і залишається невідома
широкому читацькому загалу.