ДМИТРО ТКАЧ
(1912-1993)
Робітник, моряк, воїн, письменник. Народився в селі Орлик на
Полтавщині в сім'ї столяра. У голодні 1920-ті роки, не дочекавшись
батька, який разом з односельцями вирушив у пошуках шматка хліба для
своєї родини, восьмирічний Дмитро теж залишив рідну оселю й довгий час
мандрував з такими ж безпритульними, як сам, аж поки не пристав до
артистів цирку-шапіто. Згодом один родич взяв хлопчика за пастушка ще й
віддав його до школи. І захотілося школяреві-пастушку розказати про
пригоди своїх попутників-вуркаганів. Так народилося перше оповідання.
Родич, який був знайомий з Григорієм Епіком, вирішив показати відомому
письменникові це оповідання і самого автора. Але в цей час Епіка в
Харкові не було, і хлопчикові випало постати перед очі Івана Сенченка.
Він уважно прочитав оповідання і порадив малому авторові «не випускати
пера з рук».
Після закінчення семирічки Дмитро Ткач працював горновим і
пресувальником на Дружківському металургійному заводі на Донбасі, потім
був працівником заводської багатотиражки. Ще була служба у
Військово-Морському Флоті, навчання у Криворізькому вчительському
інституті.
А ще була війна. Від першого й до останнього її дня він воював на
морі і на суші. Команда корабля «Шторм» пам'ятає, як командир відділення
радистів старшина Дмитро Ткач виліз на щоглу, коли осколком перебило
антену, і під свист ворожих куль відновив зв'язок. Спортивної
комплекції, завжди чисто поголений і охайний, він викликав симпатію в
моряків. Та найбільше його любили за те, що писав морські оповідання й
повісті.
Війна торкнулася своїм холодним крилом усіх братів Дмитра Ткача.
Найстарший, Іван, командував артилерійською батареєю. Дійшов аж до
Берліна, розписався на стіні рейхстагу, та вже в самому Берліні був
тяжко поранений. Довго лікувався в різних госпіталях, але так і помер
від ран. Другий брат, Микола, пройшов війну польовим фельдшером. Разом
із хірургами повертав життя солдатам та офіцерам. З війни повернувся без
плеча. А з наймолодшим братом Олександром, який був льотчиком, Дмитрові
судилося зустрітися на війні. Брати обмінялися декількома словами, і це
була їхня остання зустріч. Олександр загинув в одному з повітряних
боїв.
Тому не дивно, що тема війни у творчості Дмитра Ткача посідає
вагоме місце. Не обминули наслідки війни й самого письменника — він
занедужав на невиліковну хворобу очей. Та своє життя Дмитро Васильович
прожив гідно, засіявши його добірним зерном творів для дітей і дорослих.
|