Україна
1960—1970
У полоні відчаю, з-під зашморга згуби.
Непокірно-ставна, вольова, як життя,
Ти гартуєш розпукою спалені губи,
Ти волаєш вогнем Чорновола і Дзюби
Перед світом, глухим до твого бороття.
Судна доля гримить. Відкриваються рани,
Давні стигми віків на робучих руках.
По сибірах, уралах іде нездоланний,
Вибухає могутній, мов красні вулкани,
Рвійний спротив когорт — у нагих кістяках!
І підводиться Винниця, чорно-кривава;
Устають Слобожанщина, Галич, Волинь;
Запорожжя клекоче в серцях Січеслава;
Смолоскипом горять, як незгасна заграва,
Заливаха, Мороз, Караванський, Горинь...
Чую голос повстань Лук'яненка й Кандиби,
Чую поклик Масютка на тюрми Кремля...
Не лякають вас чорні погрози, ні диби,
Ані рани народні, розвернені скиби,
— Вас єднає на подвиги рідна земля!
Сильнодухі, для вас простеляються гори;
Покаянно-слабі, вас наснажує плач.
Волю в душах кують Гончареві собори,
І підносять, як щит, маєстат непокори
Симоненко, Осадчий, Костенко і Драч...
Гнів народу кипить, переповнивсь по вінця,
І нема йому краю, немає кінця:
Пориває соборна снага українця
— Запорожця, кубанця, дінця й буковкнця,
— Закарпатця й волинця — і сяють серця!
|