Заєць і рак
Вранці заєць біля дуба
Одягнувся в білу шубу,
Одягнувся, оглянувся,
В довгі вуса посміхнувся:
— Гарна шуба, шуба гожа,
І на полюс з нею можна.
Тільки жаль — чобіт нема,
А надворі вже зима...
Обізвався дятел з клена:
— Є знайомий рак у мене,
Він в норі — в рачиній хаті
Шиє звірам чоботята.
Сам байбак у нього шив,
Вісім літ і зим носив,
Він і досі хвалить рака —
От яка шевцеві дяка! —
Не ловив наш заєць ґав,
А побіг мерщій на став.
Всівся заєць на колоду
Та й гукає прямо в воду:
— Вилізь, раче, із води,
Вируч зайця із біди, —
Зший новенькі чобітки,
Щоб дзвеніли підківки,
Щоб і шпори дзеленчали,
Злого лиса відганяли. —
Із води вилазить рак
Та й говорить зайцю так:
— Раки взимку спочивають
І замовлень не приймають,
От згадав би влітку нас,
Зшили б чоботи ураз,
Чи із хрому, чи юхтові.
Бігай, зайче, у обнові,
Бережи своє здоров'я. —
Заєць тихо у одвіт:
— Влітку тепло й без чобіт,
Влітку завжди забуваю,
Що прийде зима до гаю.
— Думать треба, — каже рак.
А тепер ходи вже так.
До побачення, привіт...
Заєць й досі без чобіт.
Поділитися
Яndex
на сайті в Інтернеті
|