МИКОЛА ВОРОНИЙ
ДІТЯМ
Сніжинки
Білесенькі сніжиночки,
вродились ми з води;
легенькі, як пушиночки,
спустилися сюди.
Ми хмарою носилися
від подиху зими,
і весело крутилися
метелицею ми.
Тепер ми хочем спатоньки,
як дітоньки малі,
і линемо до матінки —
до любої землі.
Але вітрець буйнесенький
Жене та крутить нас.
Не дми, не дми, дурнесенький,
Бо вже нам спати час.
Матуся наша рідная
холодна і суха,
бо дуже змерзла, бідная,
вона без кожуха.
Отож її нагріємо,
устелимо сніжком.
Мов ковдрою, накриємо
легесеньким пушком.
Нехай зимою злючою
вона спочине в сні,
щоб зеленню пахучою
прибратись навесні!
Щоб з ниви колосистої
Був добрий урожай –
То й долі променистої
Зазнає рідний край!
|