Стислий виклад твору
ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ
МАРКО ВОВЧОК
Максим Тримач
Давно це було, коли панували в Україні Польща і Московщина. Застави між державами хоч і стояли, та не густо, — спритні люди часто перевозили Дніпром усякий крам, не сплачуючи мита.
Навпроти Черкас над Дніпром стояв хутір Максима Тримача. Чоловік він був дуже багатий і на вроду хороший, ще й веселий. Люди його любили, бо будь-кого з біди виручить, як треба, заступиться за скривдженого. Був Максим удівець, мав дві дочки. Катря, гарна та пишна, вже доросла, а Тетяна — підліток. Жили вони в батька у розкошах.
Як опівночі, то й пливуть човни Дніпром, пристають до старої верби. Максим гостей і товар приймає, ховає в печері, що того ні хто й не знав.
Найчастіше припливав молодий козак Семен, вродливий та сміливий. Покохала його гордовита Катря, усім женихам відсіч дає. Батько її питає, чому вона перебирає парубками, а та відповідає, що серце до них не горнеться. Максим сказав, що силувати не буде, але й за бурлаку не віддасть — лише за того, хто сам собі пан, вільний. Катря відповіла, що дожидатиме такого. А самі із Семеном журяться. Парубок сказав, що йому ще рік у пана прослужити, а тоді волю отримає, купить хутірець і сватів пришле. Поїхав восени, велів дожидати весни — як перша вишня зацвіте, то й приїде.
Чекає Катря, у вікно поглядає, жде не діждеться тепла. Й вишня зацвіла, а Семена немає. Якось приїхав на човні козак, сказав Гримачу, що велика буря була на Дніпрі, все порозбивала, усіх перевізників потопила. Почула це Катря, зблідла й промовила, що тепер-то батько діждав собі вільного зятя.
Сумує Катря, плете в садку віночок із квітів. Ніхто її не розважить — ні батько, ні сестричка. Уночі пішла під вербу та й кинулась у річкову глибінь. Тільки вінок уранці й знайшли.
Зачинився старий Тримач, аж п'ять років не виходив за ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Тетяна підросла, вийшла заміж за гарного сотника. Радіє за них Максим, а гляне на річку — сльози котяться: занапастив він сам Катрин вік молоденький!
Коментар
Оповідання написане в романтичному дусі на мотив соціальної нерівності, що стоїть на перешкоді закоханих і призводить до трагічних наслідків. У гордої Катрі почуття — на першому місці, вона не хоче йти заміж аби за кого. Батько дотримується усталених поглядів і звичаїв — віддавати дочку за рівного, а Семен — кріпак, підневільна людина. Потім розуміє свою провину й тяжко карається, але нічого вдіяти не може.
МАРКО ВОВЧОК
(1833-1907)
Майбутня письменниця народилася в с. Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії в сім'ї збіднілого дворянина. Коли дівчинці було 6 років, не стало її батька. Мати одружилася вдруге з лютим кріпосником, який знущався не лише з кріпаків, а й зі своєї родини. У 1845-46 роках. Марія навчалася у жіночому пансіонаті в Харкові, потім три роки виховувала дітей тітки К. Мордовіної в Орлі, брала участь у літературних вечорах. Там же познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, етнографом та фольклористом Опанасом Маркевичем, який був засланий в Орел за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. На цей же час припадають перші літературні спроби Марії, її зацікавлення фольклором.
У 1851 році М. Вілінська одружується з О. Маркевичем і виїжджає в Україну. Подружжя живе в Чернігові, Києві, Немирові, збирає український фольклор. Марія оволодіває багатством української мови й пише «Народні оповідання» під псевдонімом Марко Вовчок, які П. Куліш видає в Петербурзі. Захворівши, письменниця їде на лікування до Німеччини. У 1860 році в журналі «Отечественные записки» з'явилася повість Марка Вовчка «Інститутка» з присвятою Т. Г. Шевченку. Після цього Марко Вовчок жил_ за кордоном ще сім років (у Франції, Швейцарії, Італії), товаришувала з багатьма відомими письменниками, вченими, культурними діячами (І. Тургенєвим, Жуль Берном, Д. Писарєвим та ін.), займалася літературною творчістю, перекладами.
До Петербурга Марія Олександрівна повертається з другим чоловіком Михайлом Лобачем-Жученком, активно займається громадською роботою, пише, перекладає. Через цензурні утиски письменниці доводиться виїхати з Петербурга, часто переїжджати тепер уже разом із маленьким сином Борисом.
Останні роки життя Марко Вовчок перебувала в Нальчику на Північному Кавказі, де й похована. Творчість письменниці різноманітна за жанрами — оповідання, повісті, романи, нариси, переклади. Писала українською, російською, французькою мовами. Провідна тема — життя селян, утиски, нелюдське ставлення кріпосників до кріпаків. Твори Марка Вовчка перекладені майже всіма найвідомішими європейськими мовами.
|