» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4033

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » Статьи » A » B

ОСТАП ВИШНЯ Моя автобіографія
Стислий виклад твору

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 20-30-х РОКІВ XX СТ.
ПРОЗА
ОСТАП ВИШНЯ
Моя автобіографія



Письменник не мав жодного сумніву, що він таки народився, хоч мати років з десяти казала синові, що його «витягли з колодязя, коли напували корову Оришку». Ця подія відбулася 1 листопада (за старим стилем) 1889 року в містечку Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині. А насправді він народився на хуторі Чечві, поблизу Груня, в маєтку поміщиків фон Рот, де працював батько.

Умови для його зростання й розвитку були непогані, бо поруч завжди була мама, годувала його, а він собі їв, спав і ріс помаленьку. Один дідусь, швець, жив у Лебедині, другий, хлібороб, — у Груні. У батьків було аж сімнадцятеро дітей, «бо вміли вони молитись милосердному». Одного разу батько, побачивши, що синок сидів на підлозі і розвозив калюжу руками, сказав жартома, що той писатиме. І це віщування із часом справдилось. Письменниками так просто не стають. їх завжди супроводжують якісь незвичайні явища, події, а якщо цього у житті не трапляється, то не буває й письменника.

Утім, головну роль у становленні майбутнього письменника відіграє усе ж таки природа — картоплі, коноплі, бур'яни. Саме вони навівали на дитину різні думки. Сидить собі хлопець у городі, колупає ямку, підриваючи картоплі, і думає, думає...

Ріс нервовим, вразливим змалку. «Як покаже, було, батько череска або восьмерика — моментально під ліжко й тіпаюсь».

А ось одна подія запам'яталася на все життя: «Упав я дуже з коня. Летів верхи на полі, а собака з-за могили як вискочить, а кінь — убік! А я — лясь! Здорово впав. Лежав, .мабуть, з годину, доки очунявся... Тижнів зо три після того хворів».

Тільки тоді зрозумів, що, мабуть, потрібний він літературі, якщо в такий момент не вбився.

Пізніше здали хлопця до школи, та не простої, а «Міністерства народного просвещенія». Учив старенький учитель Іван Максимович, білий-білий, як бувають хати перед Зеленими Святами. Учи і' сумлінно, інколи застосовуючи лінійку, що ходила по руках школярів. Може, саме ця лінійка й виробляла літературний стиль майбутнього письменника. «Вона перша пройшлася по руці моїй, оцій самій, що оце пише автобіографію. А чи писав би я взагалі, коли 6 не було Івана Максимовича, а в Івана Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжку зазирати?»

Саме тоді почала розвиватися в автора-оповідача «класова свідомість», і хоч за наказом батька він цілував пані ручку, та потім толочив їй квіткові клумби, тобто поводився, «як чистий лейборист». А коли пані починала кричати на хлопця, він ховався під веранду та й шепотів: «Пожди, експлуататоршо! Я тобі покажу...»

До школи пішов рано, коли не було ще й шести років. Як закінчив навчання, батько повіз до Зінькова у міську двокласну школу. Хлопець закінчив її 1903 року, зі свідоцтвом, яке дозволяло «бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду». Але працювати було ще рано, бо виповнилося тільки тринадцять років.

Повернувся додому, а батько сказав, що доведеться знов його вчити, а в сім'ї було вже дванадцятеро дітей. Мати повезла сина до Києва у військово-фельдшерську школу, адже батько, як колишній солдат, мав право в ту школу дітей віддавати на «казьонний кошт».

Вперше потрапивши до Києва, Павло йшов, роззявивши рота, бо все йому було цікаво. Закінчивши школу, став фельдшером. А потім було нецікаве життя. Служив, учився. Вступив до університету.

Найбільше враження на нього справила книга «Катехіаис» Філарета. її треба було не просто читати, а знати напам'ять. Дуже любив книжки з м'якими палітурками: «їх і рвали легше, і не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить. Не любив «Руського паломника», що його років двадцять підряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене душа аж у п'ятах. А решта книг читалася нічого собі».

У 1919 році почав писати в газетах, підписуючись псевдонімом Павло Грунський. Перші матеріали — фейлетони. 1921 року працював у газеті «Вісті» перекладачем. Перекладаючи, зрозумів, що треба цю справу кинути і стати письменником: «Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, — думаю собі, — в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, — думаю собі, — робитиму».

Зробився Остапом Вишнею та й почав писати...



Коментар

З гумором, легкою іронією пише Остап Вишня про себе. Добрим словом згадує своїх батьків і вчителя, що «літературний стиль І виробляв» йому, про своє захоплення книгами. Можна було тільки уявити собі, яким було життя в такій багатодітній бідній родині, найбільшим багатством якої була безмежна любов батьків та їхня турбота. Недаремно в сім'ї виріс ще один, крім Остапа Вишні, письменник — гуморист Василь Чечвянський (був потім незаслужено репресований і страчений). Свій шлях до літератури письменник жартома обґрунтовує подіями з дитинства, хоч у цьому він і мав рацію — очевидно, від батька передалося йому чудове почуття гумору, світлий оптимізм, а від матері — ліризм, поетичне світовідчуття, яке особливо виявилося в його нарисах та в «Мисливських усмішках».
Категория: B | Добавил: aleg (28.12.2011)
Просмотров: 809 | Теги: ОСТАП ВИШНЯ МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ
» Поиск

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz