- 10 Апреля 2011 - Блог - Zn0
» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4011

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » 2011 » Апрель » 10 »
16:11
Северин Наливайко


ДІЄВІ ОСОБИ:

Пані Оборська, вдова по магнатові.
Касильда, її годованка, сирота.
Михаль, старий дворецький в Оборських.
Ігнотус, єзуїт.
Наливайко Северин, гетьман козацький.
Орішевський, колишній гетьман королівський.
Лобода Грицько, гетьман запорозький.
Кремпський, ватажок шляхетської голоти.
Мазепа, полковник.
Мамай, отаман-кобзар.
Гуменицький Охрім, сотник у Лободи.
Дрига, піп-розстрига, Ігнотусів шпіон.
Семен, наймит у Наливайка на хуторі.
Пазина, нянька в гаремі, потім кастелянша в Оборських.
Одаліска в гаремі.
Хотина, кабашниця.
Джура в Лободи.

Дівчата, козаки, вістовці, невольники, невольниці, запорожці, шляхта, голота, турки, кварцяники.

Діється наприкінці XVI століття.

________________________________
ДІЯ ПЕРША Гарем - великий орієнтальний покій киліїмського баші. Просто, на підлозі, на килимах та на подушках, сидять по-турецькому в мальовничім безладді наливайківці й визволені невольники. Біля вхідних дверей, у півзігнутих поставах - тремтять з ляку турецькі достойники, ліворуч од них, біля дверей в інші покої,- група невольниць. На авансцені з правого боку - Наливайко, Орішевський і Мамай. Знадвору чути приглушену ясину бенкетуючої козацької голоти.

Наливайко
(Молодий козацький гетьман - увесь рух і порив, сміючись, підносить угору кубка).

Гей, браття любі, браття милі,-
Козаки мої нетяги,
Голото бідная!
Чом засмутились, зажурилися?
Чи ж ми із вами та не добре дбали,
Що грубі мури високії руйнували,
Що лютого пана башу на горло карали,
А бідного невольника
З неволі турецької-бусурменської
На волю вольную випускали?..
(Схопившись на бистрі ноги).
Чи ж подобенство, браття мої милі,
Не радіти нам, не сміятися,
Заздалегоди живота смертю засмучатися?
Пиймо ж, гуляймо,
Ні на що не вважаймо!..
(Ходить поміж козаками з кубком і п'є з кожним, розрадуваний, розпромінений).

Орішевський
(закоханими очима слідкує за ним).
Яка краса! Яка урода! Боги
Одвіку кращого ще не створили.

Мамай

Орел з степів широких, чорнокрилець,
І чи тверезий я, чи то в хмелю -
Ладна із уст моїх летіти пісня
Йому на славу, далебі! А кобза
Сама дзвінкими струнами рокоче.
(Перебирає на струнах кобзи).

Наливайко
(до козаків і невольників).

А чом же в вас порожні кубки?
(До турків).
Гей ви, панство турецькеє бородате!
Чи очі димом козацьким вам повиїдало,
Що ви не бачите порожніх дзбанів
У бідного невольника та козака?

Кількоро з достойників кидаються наливати мед до дзбанів.

Добре і вірно вам досі служили
Біднії невольники в неволі,
Щастя-долі не знали.
Лише в кайданах на білім тілі
Гострої тернини, червоної таволги
од вас заживали.
Послужіть же й ви тепер їм щиро:
Низенько ся вклоняйте,
Повні кубки медами наливайте
І випивати благайте!..

Загальний регіг і жарти.

А ви, бідні невольниці бусурменськії,
Чом смутні сидите, невеселі
Чи за башою ваше серце тужить?
Ох-ох, немає вже його й не буде:
Чортам десь в пеклі вірну службу служить.

Сміх.

А ви любенько-гарненько
Послужіть тепера бідному нетязі-козакові
Хоч піснею веселою до меду.
Агов, Мамаю! вдар у струни золотії,-
Най величають нас невольниці смутнії!
(Вертається на своє місце, а Мамай переходить до невольниць).
Орішевський
(обнімає й цілує його).

Мій лицарю прекрасний, промінистий!
Твоя краса невольниць засліпила,
Тож зачаровані, й мовчать в нестямі.

Наливайко (сміється).

Моя краса?... То най же звеличають
Її вони, а то мені здається,
Що за башою лютим ронять сльози...

Хор невольниць

Ой гули, гули два голуби впарі -
Голубонько сивий, голубка маленька:
Ой, як мені любо, моя сизокрила,
Кохати, тулитись тобі до серденька!

Гей, як з чорних хмар, з-за синього моря
Злетіли-упали лихі яструбоньки,-
Розбили навіки коханнячко щире,
Загинуть в неволі сиві голубоньки.

Ой то не орел з широкого степу
Шугає-гуляє в киліїмськім полі, -
Летить Наливайко на воронім коні,
Летить визволяти з тяжкої неволі!

Всі
(Піднімаючи кубки).

Гаразд! Гаразд! живе най Наливайко!
Живе най Северин, гетьман козацький!

Наливайко
(до невольниць).

Гай-гай! сумнеє ваше величання!
Так темними ночами по степах
Нас величали часом сіроманці,
Коли вчували труп. То, може, й ви
Голосите гучную славу нам,
В самих же труп баші перед очима?...
Ачей же у баші проклятого,
В невіри-бусурменина
Ви краще дбали
І не таких йому сумних пісень співали?
Чи так, браття-нетяги,
Лицарство моє голоколіннеє?...

Голоси

- А певне, що так!
- Але ж баша - то пан!...

Наливайко (сміється).

Ну, що?! Зате йому тепер співають
Веселої десь гурії в раю.
А ми усе від нього перебрали,
Тож в спадок нам лишилися й пісні,
Яких йому невольниці співали,
Коли, вернувшися з степів широких,
В гаремі спочивав од крові він
Та, під пестливу пісеньку невольниць,
Тихенько засинав в обіймах ніжних,
Не чуючи, як той невольник плаче,
І стогне, і кайданами дзвенить
У нього по льохах його глибоких,
Кляне життя і свій страшний талан...
(Схопившись на бистрі ноги, грізний, як кара).
Прокляття! Чом одна лиш голова
В мерзенного?.. Ну, та нехай поки що!..
(Кидає страшний погляд на турків, які ще нижче
хилять голови, тремтячи з жаху).
Кривавий бенкет не скінчився ще...
Я покажу залізні вам кайдани!
Я покажу вам і гірку неволю!..
(Проводить рукою по чолі).
Та що це я - сп'янів?.. Про що я пак?..

Орішевський (посміхаючись).

А сядь-но краще, любий побратиме,
Й вогнем свого ти серця не жартуй
На бенкеті веселім: на людей
Поглянь, небоже,- геть усі принишкли,
Мов сподіваються, що вдарить грім
На буйні голови.

Наливайко (посміхнувшись).

Ти маєш правду:
Мішать вино міцне не треба з кров'ю.
А то сп'янієш так, що й розум стратиш.
Ану... котра із вас баші співала
І танцями його пестила очі,-
Виходь, співай, танцюй, немов баша,
А не голота дивиться на тебе!
А ми - до кубків, браття,- пий, гуляй!
З гуртка невольниць виходить наперед покою одна з одалісок і стає до танцю; друга в гургі приграє їй на лютні й співає.

Мамай
(з бандурою переходить на своє місце).

Геть, грибе,- най хтось інший сяде!

Наливайко (до нього).

Глянь,
Старий, та губу затули рукою,
А то заслиниш!

Мамай
(глянувши на одаліску).

Пху! чортяче зілля!

Сміх.

Коли ти Наливайко, то налий
У кубок мій порожній - буде краще,
Ніж бабу голую на посміх ставить.

Наливайко

Ат, відчепись! Мовчи, дивись і слухай!

Мамай

Дивися сам, та не осліпни!
(Наливає й п'є)

Наливайко (до одаліски).
Ну!

Невольниця з лютнею
(співає; одаліска під її пісню танцює).

На пишний сад спустилась ніч,
Закрився місяць мов чадрою.
О мій башо! мене поклич,-
Цю ніч не спатимем з тобою...
Ах ніч, ця ніч
Вся повна чар і млості!
Ах, мліє в них
І місяць в високості!
Твої уста - червона грань,
Що притаїлася у горні
О мій башо! ув очі глянь -
Ах, очі-діаманти чорні!..
Ах ніч, ця ніч! -
Несуть нас щастя хвилі.
Ах, мрії-сни
Ясні, рожевокрилі!
Візьми мене, цілуй, стискай!
Огнем палючим кров буяє...
О мій башо! З тобою рай -
Жагою серденько співає!
Ах ніч, ця ніч
Цілунки і стискання...
Ах, най хоч смерть
В цю ніч - в цю ніч кохання!..
(Докінчивши танець, одаліска мішається в гурті неволь-ниць).

Наливайко

А що, братове,- га? А правда ж, красно?
Баша, як бачите, не дурень був
І мав, псявіра, смак не кепський,- правда?

Мамай

А пху! мов салом хтось намазав губи!
Отрута й гріх!

Наливайко (регоче).

Ти глянь на козаків:
Принишкли всі, забули й про меди,
А груди дихають, як міх ковальський,
І очі, як в вовків, огнем палають...
Не оден з них по праці боєвій
Солодкою отрутою упився б...
Гай-гай, мої брати, нетяги любі!
Не для баші самого Бог родив
Це зілля приворотне,- чом же й вам
Хоч ніч одну по-панському не збавить?
Як пак співала тут туркеня та?..
Ах ніч, ця ніч -
Цілунки і стискання...
Гуляй, брати, а потім вибирай,
Кому яка найбільше в око впала!

Козаки

Гаразд!.. Спасибі, славний наш гетьмане!

Між невольницями переполох і замішання: вони злякано тиснуться одна до одної.

Пазина
(вискакує з гурту невольниць на середину, од гніву несамовита).

Що? що?! То визволитель ти такий?...
Від одного собаки визволивши нас,
Ти хочеш кинуть псам своїм, ще гіршим?
Паскуднику! чи ти ж спитав - кого?..
Туркеня, кажеш ти, перед тобою,
Затисши в серці свій несвітський жах,
На втіху вам світила грішним тілом!
Туркеня, га?.. А ти ж спитав, поганцю,
Звідкіль узяв баша туркеню тую?..
(Біжить до гурту невольниць, хапає одаліску
за руки й силоміць виводить наперед).
Іди, дурна! скажи поганцям цим,
Яка туркеня ти!

Мамай

Оце дак баба!..
Гей, Северине, стережись! Очей
Пильнуй, бо видере тобі, бігме,
Із лоба. їх, люциперова теща!

Пазина (до Мамая).

А щоб тобі язик усох, старий
Собако! Сам люципер ти!..
(До Наливайка).
Чого ж
Мовчиш, гетьмане славний? Розпитай!..

Наливайко
(зніяковівши, до Орішевського).

Прийти до пам'яті негоден я...
Лайками ошелешила мене,
Немовби громом, клята баба... Як ти
На це?

Орішевський (посміхаючись).

Що ж... Має правду, а від правди
Козак не сміє ухилятись.

Наливайко (до одаліски).
Ти
Звідкіль, дівчино красна?

Одаліска (тремтячи)

Я... з Волині...
Отця духовного донька я...

Наливайко
(кинувшись на місці).

Що?!
То не туркеня ти?.. А як попала
Баші у лаби до гарему,- га?
З татарським ясирем?
Одаліска
О, так, мій пане!

Наливайко

А де ж навчилася ти танців красних?

Пазина

Та вже ж не в батька з ненькою - це певно!
А ти ще тих спитай. Нас цілий гурт
В баші самого лиш. А скільки ще
По інших турках по багатих! От
Хоч би і в тих, що там коло дверей
Стоять, дрижать, і шибениці ждуть.
Ти гнізда їх пустив за димом всі,
Але про тих, що в гніздах, у неволі,
В гаремах ниділи роками, ти
Забув, гетьмане славний...

Наливайко (спалахнувши).
Я забув?!
Зважай на те, що плещеш безсоромно!
Хіба не я цих визволив з неволі?
(Показує на невольників).

Пазина

О, так,- про лобуряк ти не забув
Таких, як сам. А нас, жінок, за що
Ти маєш, га?.. За іграшку чи ні?..
Хто козакам, безличнику, хотів
Допіру нас віддати на поталу?..

Мамай
Та ти заткнеш сьогодні писка, бабо?
Всю бесіду перепсувала нам,
Чортяча коцюба!

Пазина
Чого гарчиш,
П'янюго осоружний!.. Ти гадаєш,
Що я не знаю, хто ти? Знаю добре!
Та й хто не знає Мамая п'яницю,
Здобичника старого!..

Мамай (ошелешений).

Пху, чортице!..
Та хто ж ти й звідкіля мене ти знаєш?

Пазина
Хто я?.. Скажу, не бійсь,- не потаю,
Але держись, бо скрутишся від болю,
Коли не всю ще душу утопив
Ув оковитій ти... Ба ні, не всю...
Хоча і стерво ти останнє...

Мамай (одвернувшись).
Пху!..

Пазина

...Але пісень коштовну таємницю
Господь тобі, безличнику, одкрив
Занадто щедро, й зрозумієш ти,
Хто я...

Наливайко (як зачарований).

І справді, хто, старенька, ти?

Пазина

Допіру тут хвалився ти, гетьмане,
Й казав, що вітер степовий єси.
І правду мовив ти: як буревій,
Як ураган, з пустель злетів ти раптом
Туди, де правду нашу степову
Хижацька сила і сваволя топче.
Тим славен ти єси, могутній орле,
Від Килії й до славної Варшави,
Від грізного Дніпра й до Семиграду,
Хоч час суворий ще не посріблив
Прелчшних кучерів над думним чолом.
Так, вітер ти... орел ти чорнокрилець
І горе яструбам, на котрих впало
Твоє зненацька око винозоре...

Наливайко (нетерпляче).

Але хто ти?..
(До Орішевського).
Це загадка якась.

Пазина

Ти вітер степу, дух його страшний,
А я... його я серце, мій гетьмане...
Я серце те, що від князів іще
Без краю сходить кров'ю през незгоду
І през нерозум ваш...

Голоси

- Чуднії речі!..
- Хто вона, й до чого мова ця?..
- Вона причинна!...- Навіжена баба!..
Наливайко робить знак, і всі стихають.

Пазина

Що? що?! Причинна я?.. Я навіжена?
Авжеж, що так!.. Віками сходить кров'ю
І розум зберегти - над силу це
І Прометеєві самому.
(Втирає сльозу. Наливайко й Орішевський
перезираються здивовано).

Орішевський

Хто ти?
Шляхетського високого якогось
Ти роду полонянка?

Пазина

Хто сказав?..
Минулося... Зосталося лиш серце -
Розбите серце степу, й квилить-плаче
За дітьми, мов та чайка степова.

Орішевський

А де ж твої, шановна пані, діти?

Пазина (оспало).

Мої?.. Й твої... і їхні...
(Показує на всіх).
...діти степу...
Одні орлами вільними, як ви,
Шугають попід хмарами на здобич...
Другії стогнуть тяжко в полоні,
А треті... там, на півночі, в неволі,
В ярмі магнатськім у панів вельможних
Працюють на ріллі на ріднім полі -
Вже не своїм... Гниють живцем на буртах
Салітряних по рідних по степах -
Теж не своїх, а панських... Інші знов
Печуться вік по броварнях, гуральнях,
По панських палацах торгують честю
Й за лакомство нещасне продають
Сумління батьківське і помагають
Панам кувать кайдани на братів...
Минають дні... ще безліч буде їх -
І вільний степ під панською п'ятою,
Мов гаддям, закиишить рабами всюди...
А вітер степовий розмає буйно,
Превесело над степом панський прапор,
Крутитиме ретельно вітряки
І зерно золоте панам на хліб
Молотиме, щоб жили у розкошах...
Ти чуєш, вітре степовий,- ти чуєш,
Яка тебе спіткає доля?..

Орішевський (набік).

Диво!
Це піфія якась...

Наливайко
(не зводить з неї зачарованого погляду).

А що ж чинити?

Пазина

Чинити що?.. Мене питаєш ти?
Мене, що розгубила по степах
Дітей своїх і кров'ю ізійшла?..
Ночами довгими страшні ці роки
Неволі бусурменської я все
Лиш думала про те, чинити що,
А вигадала що? - Анічогісько!..
Ти - вітер степу, волю любиш ти
Над все, і світу бачив десь чимало,
Але... щоб знать, куди свій справить чин,
Єдиною тобі бракує до всього,
Що маєш їй, мій лицарю завзятий...
Веселий ти тепер і безтурботний,
Тому й не знаєш, що чинити тра.
Це знає той, кому раз в серце вп'ється
Гадюкою глибокий, гострий жаль!..
(Натхненно).
І ти цього зазнаєш, мій гетьмане!
Так мусить бути,- чуєш?... І я скажу:
Іще не сяде сонечко сьогодні,
Як ти вже знатимеш, чинити що!..
(Зникає у гурті невольниць).

Наливайко
(немов спросоння).

Не сяде сонечко сьогодні...
(Озирається).

Таж
Воно надвечір вже і незабаром
За гори скотиться далекі...

Мамай
(брязнувши в струни).

Ат,
Дурне! Балакала стара до смерті
Та все чорт батька знає що! Ось глянь,
Як засмутила відьма всіх! Ану,
За мною, товариство підтягай!..
Хор козаків

Ой не п'ється оковита,
Огидли меди,-
Болить моя головонька
З якоїсь біди.
Ой вре море, вре,
Хвилоньками грає,
Козакові-нетяжищу
Спокою немає.
Та де ж вона узялася,
Козацька біда?
Чи не тая то в запасці
Вдова молода?
Ой вре море, вре,
Шумом закипає,
Козакові-нетяжищу
Щось серденько крає.
А у вдови чорні очі,
Подивиться - край:
Хоч женися, хоч вдавися,
Хоч так пропадай!
Ой вре море, вре,
Хмара наступає,
Козакові-нетяжищу
Рятунку немає.

Наливайко
(знову веселий, розпромінений).

Ох і спасибі ж вам, браття любі,
Козаки мої нетяги,
Що піснею веселою своєю
Смертельную ви тугу одігнали,
Свого гетьмана розважали!..
Гей ти, бабо-бранко,
Чи проста селянко,
Чи вельможна шляхтянко,-
Того не знати,
Як на ймення тебе звати!
Гетьманським словом своїм присягаюсь
Доти сердечного спокою не знати,
Доки всіх вас бідних невольників
З неволі турецької,
Віри бусурменської
Та не верну до рідного краю
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!..
Най буде слава славна
Поміж козаками,
Поміж друззями,
Поміж лицарями,
Поміж добрими людьми!

Голоси

- Амінь! - Нехай живе здоров
- Гетьман козацький Северин!

Турки розносять меди. Бенкет точиться далі.

Наливайко (до Орішевського).

А ти чого, мій любий побратиме,
Замисливсь так?

Орішевський

Із голови не йдуть
Старої бранки мудрі речі.

Мамай

Мудрі?..
Жіноче слово - шум на хвилях моря:
Затоко море, хвилі полягли,
І шум - немов той лизень ізлизав.
Правдиве ж, мудре слово - в глибині,
В душі людській таїться аж на дні.

Орішевський

Немало десь таїлось їх - тих слів -
І в неї у душі на дні глибокім,-
Щоб зворушить ту темную безодню,
Була потрібна буря аж така,
Яку навіяв вітер степовий...
Промовила безодня... Але як!..
Не раз, не два безсонними ночами
Й моя від дум таких тяжіла голова
На правду нашу й волю степову
З усіх боків вовками зазіхають
Несито хижаки: татари, турки,
Магнати лядські, а із ними й наші
Перевертні вельможні...

Наливайко (весело).

Ат, дурне!..
Чи я, із діда-прадіда козак,
Не бив цю панську ледач смертним боєм,
Коли на нашу правду зазіхала?

Орішевський

Це так... Їх бив Підкова, бив їх Шах,
Немало їх Косяинський Криштоф товк,
Товчеш і ти, мій лицарю одважний,-
А врешті що?.. З Волині до Лубень,
До Поля Дикого - чиї усюди
Безкраї займища в степах козачих?

Наливайко

Най бавляться,- тож на папері лиш
Король роздав панам чужі степи...
Простягне ж руку хтось - дістане одсіч.

Орішевський

Гай-гай! літаєш ти верхами, брате,
Своєю думкою - правдивий вітер.
Ти глибше глянь: в магнатів на папері
Лиш степові безлюднії пустелі,
А землі ті, що людом закишіли,
Давно пишають замками навколо,
Колись же вільний люд - у них в ярмі.

Наливайко

Ярмо там, брате, тягне той, хто хоче,
А хто не хоче - той у мене ось -
(Показує на козаків).
Або на Запорожжі в Лободи.

Орішевський

А землі ж як, загарбані панами?

Наливайко

Ого! землі неміряної безкрай:
Іди, сідай, де серце забажало,
Де уподобала душа,- навкруг
Усе твоє...

Орішевський

Аж поки прийде пан
І запряже тебе в ярмо, а землю
Собі загарбає. То що тоді?

Наливайко

А те, що чиним ми!

Орішевський

А чом же ви
Того та не вчинили там, нетяги,
Де вже осілися пани магнати?

Наливайко

Та кинь ти про панів! Кажу ж тобі:
На світі місця всім доволі є.
Чи так кажу, мої братове любі?
Нехай живуть, та нас не зачіпають,
Бо хто з нас, братця,
Буде сміяться,
Того... най начувається, ледащо!

Голоси

- Ого! тому не з медом буде!
- Як туркам цим!..

Орішевський (зітхнувши).
Ох-ох! дивлюсь на тебе я, гетьмане,
Мій лицарю над лицарями всіми,-
До бідної голоти серцем молодечим
Ти припадаєш щиро й не лукаво:
Такий лиш ти один,- нема другого.
І в серці я своїм плекав надію,
Що ти збагнеш трагедію степів
Широких, вільних... у своїм безвіллі,
Що кликнеш клич до бідної голоти
Від моря Чорного аж до Литви,
І силу ту страшну відважно кинеш
На гордую Варшаву й дальній Краків,
І в корні підотнеш другую силу,
Що так поволеньки, але потужно
Бере в міцні обійми вільний степ,
А підотнувши, з правди степової -
З козацької голоти створиш ти
Державний лад без пана і без хлопа,
Й такий міцний, щоб вже не лиш магнати,
А й сам люципер зуби поламав.

Наливайко

Гай-гай, мій брате,- в хмари залетів ти!
Чи буде з того нам користь яка,
Чи ні, а короля ми роздратуєм.
Навіщо це?.. Його пресвітла милость
Гуляти нам степами не боронить
І навіть стації дає, а волі
Нам не уймає: хоч - сиди без діла,
А хоч - іди на бусурмена смертним боєм,
А то й на неслухняного магната.

Орішевський (хитає головою).

Так, так... Вже бачу я, що передчасно
Свою з тобою мову розпочав,
І правду баба та казала тут,
Що втілити ідею той здолає,
Хто тугою глибокою її спочатку
Із серця перев'є й покропить ревно
Пекучими сльозами
(Спускає голову на груди).

Наливайко (обіймає його).
Кинь журбу,
Старий мій побратиме,- чи ж козак
Не пан над серцем власним і душею?
А думи геть! Живи, поки живеться,
І мислями вперед не залітай.
(Цілує його).

Мамай

То відьма їх накракала стара.
Ану, брати, до танцю, хто охочий,-
Гонім до дідька лисого той сум!
(Б'є по струнах. Дехто з козаків пускається
в танець).
Небога Хотина
Нетягу любила:
Ой цілуй же мене,
Ой милуй же мене,
Шкарбанюжище старий,
Трясця мамі твоїй!
Ой рад би кохати,
Рад би цілувати,-
Заказав мені піп,
Щоб халяви не пік,
А щоб постив, і говів,
І м'ясива не їв.

Під час танцю в дверях з'являється обідраний змучений вістовець і щось питає в турків: вони показують на Наливайка.

Наливайко
(з дитячою втіхою, нічого не помічаючи, ляпає в долоні).

Ану, шпаркіш, шпаркіш! Нехай земля
Палає під ногами!
(До Орішевського).
Та розважся ж,
Не псуй нам бенкету суворим видом!

Орішевський мовчки показує на вістовця, який бистро пробирається крізь танцюристів до гетьмана.

Мамай

В небоги ж Хотини -
Що грудей, що спини:
І сюди позирни,
І туди повер...

Помітивши вістовця, раптово вриває. Танець припиняється. Загальна увага.

Наливайко
(до вістовця здивовано, хоч сміх ще промінить вид його).

Семен?!

Вістовець (важко дихаючи).

Це я... це я, гетьмане мій...
Летів до тебе тиждень без перепочинку...

Наливайко

Що сталося?..

Вістовець

На хутір наш напав
Пан Калиновський з уграми своїми:
Забрав усе, зайняв грунти, а батька
Твого старого вбив...

Голоси

- Прокляття!..

Наливайко (спазматично шепоче)

Що?!
(Раптово тигром стрибає до вістовця й хапає
його за горло).
Ти брешеш, проклятий!!!

Орішевський і Мамай кидаються й розводять їх.

Як?! Батька вбив?!
Стривайте... що ж це?.. Грім небесний... кара?
За що ж... за що?.. Один у мене батько...
За що ж найтяжча кара ця?.. за що?!

Орішевський

Бач, сталося... Але ти заспокойся,
Мій брате...

Наливайко (опритомнюючи поволі).

Заспокоїтись?.. мені?!
Так, заспокоюсь я, але не тут,
А там!..
(Махає рукою на північ. Озирається по всіх
і опановує себе).
Даруй, Семене, я не хтів...

Вістовець

Нічого, мій гетьмане: лихо те,
Що я приніс, і мертвого запалить.

Наливайко

Спасибі, брате!..
(Хапається за голову).
Тату... тату мій,
Єдиний, дорогий!..
(Падає на місце, де сидів перед цим і гірко ридає).
А я... а я...
Тут бенкетую... Гріх і кара разом...
(Підводить голову).
О, проклятий магнате!..
(Схопившись на бистрі ноги).
Ні, стривай!..
Не ронить Наливайко сліз дарма...
Мої нетяги любі...

Козаки

- Ми з тобою,
Гетьмане любий наш!..- Хоч і на пекло,
Не то, що на магнатів!..

Наливайко

Так... спасибі!..
На коні ж, любі!..
(Хоче йти).

Орішевський

Постривай... А з цими
Як буде?
(Показує на невольників).

Наливайко (махнувши рукою).

Ти зостанься тут... Чини
Що хочеш з ними...
(Погляд його падає на турків).
А оцих... оцих
Панів поганих бусурменських - всіх
На шибеницю,- теж магнати!..

Орішевський

Добре,
Все буде зроблено.

Турки (падають навколішки, благаючи).

О, змилосердься!..

Наливайко (показує на невольників).

Благайте їх, а не мене! Мене
Благатимуть панове інші. Годі!
На коні, браття!
(Бистро виходить. За ним Мамай і козаки).

Пазина (підводиться, розрадувана).

Сталося нарешті:
Жаданий вдарив грім, і степ страшний
На ворога повіє ураганом!..

ДІЯ ДРУГА

Велика їдальня в магнатському домі Оборських. Стіни увішано оленячими рогами, зброєю тощо. В передній стіні- вхідні двері; в лівій двері в інші покої; в правій - двоє великих вікон. Ліворуч - великий комин, праворуч - величезний креденець. Вечір. Полум'я з комину осяває темну фігуру Пазини, що сидить, спершись ліктями в коліна й підперши руками голову, перед комином. По підняттю завіси, по павзі, входить старий дворецький Михаль з свічкою в руках.

Михаль
(помітивши Пазину, піднімає свічку й оглядає Пазинину постать).
Пазино, ти?..

Пазина
(буркнувши, не рухаючись).

Та бачиш же.

Михаль
(ставить свічку на столі, підставляє стільця,
збираючись засвітити свічки в мелюзині
з позлотистих оленячих рогів, що спускається над столом в стелі).

Вже час
Світити: пані наказала вже
Зібратись швачкам...

Пазина
(випростуючись).

Постривай... Послав?

Михаль
(озирнувшись на двері до покоїв),

Авжеж... Вже досі там.

Пазина

Спасибі. Але...
Слуга той... певний?.. Може, він...

Михаль
(сміється).
Вони,
Голубонько, тепера певні всі:
Відколи став під Баром Наливайко,
По два, по три зникає їх із двору
Щодня... чи пак щоночі. Лихо в тім
Лише, що вже назад і не чекай
Його з конем.

Пазина
(заспокоєна, знов схиляється в задумі).

Та байдуже мені,
Аби листа гетьманові до рук
Подав.

Михаль
(лізе на стільця й засвічує свічку).

Подасть, не бійсь. Чи певна ж ти
В тому, що написала?

Пазина

Тобто?

Михаль (тихо).

В тім,
Що у панянці нашій ти дочку
Свою пізнала.

Пазина

Не турбуйсь - пізнала.

Михаль

Та як?

Пазина

На лівім рамені малі
Два знаки є у неї змалку ще:
Колись об пліт поранилась була.
А друге, що покійний пан Оборський,-
Сама ж про те розповідає пані,-
Вертаючись з невдалої погоні
За ординським чамбулом, підобрав
Дитя за нашим хутором у лісі.
А третє ще: вона у батька вся.

Михаль (злазить з стільця).

Та чом же не признаєшся до неї?

Пазина

Не час іще... Стару вона так любить,
Як матір рідну... А крім того, й те,
Що з неї зроблено тут католичку...

Михаль

Ну, й дочекаєшся, поки побравшись
З коронним гетьманом Жолкєвським, панна
Чкурне звідсіль аж до Варшави.

Пазина (б'є кулаком по коліні).

Ні,
Цього не станеться!

Михаль

Чому?

Пазина

Коли ж
Це станеться, то я скажу тоді,
Що Наливайко - це останній дурень.
Ти розумієш?

Михаль

Так!.. Я розумію:
Піймавши пташку в руки, Северин
Тим самим і Жолкєвського до рук
Любенько прибере... Ха-ха-ха! Мудро!
А ти - з дочкою будеш...

Пазина

Ти не знаєш,
Чого чернець отой прибув із Бару?

Михаль

Чому не знаю? Знаю. Пані каже,
Що він вінчати буде молодих,
А я гадаю: носом він почув,
Що в Бар ось-ось ускочить Наливайко,
І піп заздалегідь утік сюди.

Пазина

Можливо, й це... Але тут ще щось єсть.
Щось до Касильди горнеться він дуже...
Не знаєш: він раніш її не бачив?

Михаль

Як пак не бачив! Це ж її навчитель
Ще із Варшави...

Пазина

Так?.. Хм... ну, цей навчить!
(Дослухається).
Іде хтось...

Михаль
(відставляє стільця до стіни).

Мабуть, пані та дівчата.
Ну, я піду... Пазино, на добраніч!..
(Іде до вхідних дверей).

Оборська
(входить; за нею кілька челядок із шитвом
у руках).

Це ти, Михалю?.. Постривай... Ну, що
Там чути в тебе?

Михаль (вклоняючись)

Втішного нічого,
Ясновельможна пані. У дворі,
Як тільки з військом рушили до Бару
Лабендзі, лицарі преславні...

Оборська (зітхнувши).

Ох,
Мої зяті кохані!..

Михаль

Челядь клята
Один по одному зникають з двору...

Оборська

Куди ж вони?

Михаль

Хіба про це хто скаже!
Нікуди більш - до Наливайка в табір.

Оборська (в гніві).

Невдячні пси! За панські добродійства,
За те, що з ласки ми їм даємо
Для кожного і працю, і поживу,
Вони при всякій нагоді ладні
Лайдацьку руку зняти на панів...
Перекажи, Михалю, там в дворі,
Що милосердя тим, хто втік, не буде,
Що їх назад в кайданах приведуть...
Для того ж, щоб була наука іншим,
Утікачам звелю я повтинати
Носи і вуха,- чув?

Михаль (вклоняється).

Перекажу,
Ясновельможна пані. Вже немало
І так їх є, безвухих та безносих,
Але не каються. Ну, що ж, нехай
Іще побачать панську ласку, дурні!

Оборська

Авжеж, авжеж... Іди й пильнуй там добре.

Михаль, вклонившись, виходить.

А ви чого ж це стоїте?.. Сідайте
І за роботу!..

Дівчата сідають і починають шити, мережити, гаптувати.

Ох, не в добрий час
Розпочали ми справу з шлюбом цим!..
(Сідає й починає щось шити).

Пазина (не рухаючись).

Так нагло степ загомонів...

Оборська

Де нагло!..
Часу не мало вже сплило відтоді,
Як Калиновського спалив дощенту
Харциз той проклятий, що звуть його
Гетьманом Наливайком. Всі у них,
Хто лиш збере ватагу розбишак,
Гетьманами себе взивають...

Пазина

Звичай
У них такий.

Оборська

Ох-ох... Пан Калиновський
Утік собі здоров аж до Варшави,
А Наливайко розгромив під Луцьком
Панів, які йому не завинили,
А з'їхались на рочки судові,
І добра їх пожакував... А далі,
Як тигрус, кинувся уже на всіх:
Побив Семашків, Потія, Терлецьких
Під Пинськом, бивсь в Копилові, під Слуцьком
І опинився в Могилеві... Звідти
Загрожував, що виб'є панство впень,
Зруйнує геть Варшаву й навіть Краків,
Не боячись ні короля, ні Бога...
Князь Радзивілл прогнав його звідтіль -
Погнав сюди, на лихо наше й згубу,
А сам вернувся до Литви. Щоправда,
Король наш найясніший вже послав
Одкликати з Семигороду військо
Кварцяне і коронного гетьмана
Жолкєвського, що незабаром стане
Моїм, вже третім, зятем... Ось-ось-ось
Прибути має з військом, та чи встигне?
Харциз уже націлився на Бар.
Коли зяті мої не оборонять
Від нього міста - край тоді всьому...

Входить Касильда. Пазина, почувши її ходу, випростовується
на стільці й далі не зводить з неї очей.

Касильда
(почувши останні слова, підходить до пані
Оборської й, ніжно обіймаючи її, притуляється
личком до її обличчя).

Спокою, мамо-серденько, спокою!
Заступниця у нас Святая Діва:
Ми під її пречистим омофором,
І жадне лихо не спаде на нас.
(Сідає коло Оборської).

Оборська

Спасибі, серденько... але - вже впало!..
(В безсиллі спускає руки з шитвом).
Несила, ні... І руки - мов чужі,
А в голові - татарська веремія,
І тріщать від дум лихих, тривожних скроні
Ах, Наливайко той... ті гультяї!
Немає впину їм. Мов духи степу,
Злучившися в один нестримний буревій,
Вони метуть усе, що на путі
Своїй зустрінуть. Де пройшли вони -
Руїна там і чорнії пожари.

Челядки непомітно перезираються, посміхаючись.

Касильда
(в задумі).

Так, так... Страшне воно, те степове
Лицарство... подих степу той могутній...
І славен буде вічно той, хто спинить
І хто навік його розвіє...

Оборська (обурено).

Що?!
Чи не гультяйство степове зовеш
Лицарством ти,- оте ледаче бидло -
Броварників та винників дурних,
Що на здобичництво лихе, хижацьке
Зміняли тиху працю на панів,
Своїх добродіїв і милостивців?..
Чи орди будників страшні і чорні
В лицарство славне ти пошила, доню?

Касильда

Але ж там Наливайко Северин
І Лобода Грицько з січовиками,
А лицарів таких не густо, кажуть,
І в цілій Речі Посполитій навіть...

Оборська (сплеснувши руками).

О, Єзус-Маріє!.. Та звідкіля
Про це ти знаєш? Хто тобі сказав?

Касильда

О, мамочко, не треба хвилюватись,
Бо хто ж про це не відає?.. Вся челядь
У нас самих про це лише шепоче...

Челядки знову перезираються й ще нижче спускають голови над роботою.

Оборська (злякано).

О, Боже мій! Я так і прочувала...
(Схаменувшись).
Дівчата, геть ідіть... лишіть роботу:
Вже досить на сьогодні... Та глядіть -
Дурниць не переказуйте там всяких
Поміж собою й другими також!..

Дівчата лишають шитво, вклоняються й виходять.

Ох, небезпечна річ розмови ці
Й таємні шепоти поміж цим бидлом.
У мене вже і серце не на місці...
(Бере роботу).
Як тільки чутка піде десь про те
Страшке гультяйство степове,- дивись
І в дворищі вже іншим духом віє,
А хлопи кляті дивляться на тебе
Вовками з хмизу... Дяка Господеві,
Що хоч зятів потужних маю близько,
А то б не бачити ні послухання,
Ні жодного одбутку з харцизяк.
Самим до плуга стати довелось би
І попрощатися з усім навіки!
Забуть медову й іншую данину,
І поволовщину, й уходи рибні,
І покуховщину, й торгове мито,-
Та це ж і світові прийшов би край,
Коли б та пан гербований позбувся
Слухнянства хлопського!..
(До Касильди).
А ти - лицарство...
Харцизтво це, сваволя степова,
А Наливайко твій... та й Лобода
Здобичники і гайдабури - от що!

Касильда (посміхаючись).

Чому ж вони мої?

Оборська
А як же ні?
Адже ж твоє до них так лине серце -
До лицарів отих, степовиків...

Касильда (сміється).

Чому і ні? Всі кажуть: Наливайко -
Шляхетний красень, лицар і з гонором,
Ще молодий, високої освіти,
А брат його - духовником у князя
Острозького...

В дверях до покоїв стає непомітно фігура Ігнотуса й дослухається до розмови.

Оборська

Жартуєш, доню, ти,
Чи кажеш це поважно - я не знаю...
Але тобі тепер, як нареченій
Коронного гетьмана, не годиться
Такі думки в своїй голівці мати,
Тим паче ще й при людях говорити.

Касильда (переставши сміятись).

Даруй, мамунцю, я дурна, негарна...
Не мене іноді немов находить...
А що - сама того гаразд не знаю...
Тих розбишак ненавиджу всім серцем
За те, що віру католицьку нашу
Безбожно топчуть, слуг її святих,
Її святині топлять у крові
І димом геть пускають в небуття.
Ненавиджу я їх і проклинаю,
Але... позбутися не в силі чарів,
Які цей гомін степу навіває...
Не маю сил позбутися тривоги...

Оборська

Та що ж тут дивного, моя дитино,
В самої в мене серце не на місці...

Касильда
Не те, мамунцю, ні... Я не боюсь...
Страху не маю я... Моя тривога -
Це туга мов якась за тим, чого
Не маю я, а мають доста ті
Відважні демони степів безкраїх,
Той Наливайко-красень, Лобода...

Оборська

Не розумію я... Не хвора ти?..
Як очі й лиця в тебе запалали...

Пазина
(не зводячи з неї очей).

Вона, вона... Прокинувся в ній степ..

Касильда

Яка могутня й красна сила ця!
І вабить рівною із нею стати
І кинутись у бій... чи попліч з нею -
На всіх і все, чи вдарити на неї
І розтрощити впень, пустить за вітром
Або, як дикого коня, впіймати,
Приговтати й любенько осідлати...

Оборська

Лицарське діло, доню, це. А нам,
Жінкам, довліє їм допомогти
Молитвою пречистій Панні Діві.
Не зглянешся, як ось до нас прибуде
Гетьман коронний...

Ігнотус
(показує на освітлені далекою пожежею вікна,
чого присутні за розмовою досі не зауважили).

Кара Божа, кара!..

Всі злякано підводяться й дивляться в напрямку вікон.

Оборська (з жахом).

Спізнивсь гетьман... це ж місто Бар горить...
Зяті мої, зяті!..
(Закриває лице руками й падає в крісло).
Категория: 13 | Просмотров: 229 | Добавил: admin
» Поиск

» Календарь
«  Апрель 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

» Архив записей

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz