- 10 Апреля 2011 - Блог - Zn0
» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4012

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » 2011 » Апрель » 10 »
16:10


В натовпі регіт і кпини.

Голос І

Най! Хто, кажуть, спить,
Той не грішить.

Голос II

А примостивсь вигідно
У холодку!

Голос III

Це Дрига?! Де він взявся?

Голос І

На колесниці вогняній, казав,
Прибув з-під Могилева...

Дрига
(вдає, що прокинувся, позіхає, протирає очі,
потім озирається).

Де ж це я?..
Невже із вами, братіки мої?
(Підводиться).

З намету виходять Наливайко, Орішевський, Кремпський, Мазепа.

Вигуки
- Гей, віват! віват! віват! - Най живе
Гетьман наш Наливайко Северин!
- Най живе здорова старшина!..

Мамай
(викочує барило з-за намету й ставить його перед Наливайком).

Ставай сюди: тебе видніше буде!

Наливайко (стає на барило).

Мої брати! мої нетяги любі
І ви, шляхетство чесне й козаки!
До вас моє недовге щире слово...
Отверзти прошу вас серця і душі
Йому назустріч, зважити його
Холодним розумом нелицемірно
І, якщо мудрим здасться вам,
То приязно приняти до викону...

Вигуки

- Кажи! - Ми слухаєм тебе, гетьмане!..

Наливайко

Спасибі, браття, вам!..
(По хвилевій надумі).
Назавтра бій!
Страшний, останній бій з кварцяним військом
Самого короля... Щаслива доля -
Я певний в тім - пошле звитягу нам,
Бо вся душа, все серце наше в тім,
Щоб ворога перемогти лихого.
Або на полі смерті полягти...

Всі

- Веди, гетьмане наш!..- Веди у бій!..
- Ксьондзам, панам магнатам смерть
проклятим!

Наливайко
(простягає руку - все стихає).
Так, друзі, так,- ксьондзам, магнатам смерть!
А нам - звитяга. А чому? - Тому,
Що позад нас нема нічого - пустка:
Нічого ми не стратим, наложивши
Своєю головою у бою,
А перемігши - завоюєм все
І над усім свою поставим правду,
Обідрану магнатами лихими
І споневірену ксьондзом лукавим,
Що носить хрест на грудях, а в душі
Страшну, диявольську плекає думку...

Вигуки

- На палі їх, скажених!..- Смерть їм, смерть!

Наливайко

Та сильна ще козацька наша правда,
Та правда, що плекалася степами
Й буйновітром на ворога літала,-
Жива вона і житиме вовіки!.
(До старшини).
Хотіли знати ви, мої брати,
Той таємничий скарб душі моєї,
Високу думу ту, що міць страшну
Влила мені у груди й запалила
До боротьби. Її одкрию вам,
її одкрию тут усім братам,
Бо лиш про них плекав її таємно.
(До всіх).
Назавтра бій, страшний, останній бій...
Впадем могутніми орлами степу
Ми на потугу тую королівську
І знищимо упень,- це зважив я
І певен перемоги... Останній бій...
Напишем ми угоду з королем
На віки вічнії мечем козацьким,
І волі вольної нова зоря
Велично, пишно зійде над степами
Й покличе всіх до творчого життя
Так, так, голото бідная моя! -
Творити будем ми своє життя,
В підвалину поставим нашу правду,
І запишає рідная земля -
Від Прип'яті і аж до Криму вольна -
Веселими містами, хуторами
І селами - без хлопа і магната,
Де всі за одного й один за всіх,
А разом - вольний і міцний народ!
Ви чуєте, брати? - не гайдабури,
Здобичники, голота, а - народ,
Що ходить не у панському ярмі,
А сам свою величну долю творить
І одсіч дать здолає хижакам,
Котрі схотять його в лабети взяти.
Скажіть же ви мені, мої брати,-
Скажіть сердечно, щиро, без лукавства:
Хіба не варт за це й умерти,
Щоб кров'ю то скроплена велична дума
Зросла хижацтву лютому на страх,
А з бидла панського, з рабів нікчемних,
То цебто з нас, створила на степах
Великий, сильний, радісний народ,
Що створить сам свою велику долю?..

Всі

- Веди нас всіх до перемоги! - Віват!..
- Поляжем всі або здобудем волю!.

Орішевський (втирає сльози).

Я знав... я знав... Не марне сподівавсь...

Мазепа (розчулено).

Мої орли тобі до послуг, брате:
Будь певен,- жоден з них в бою не схибить.

Кремпський

То це твоя таємна дума, брате?..
Я в захваті!
(Б'є шапкою об землю).
Най чорт поб'є нас всіх,
Коли з моєї шляхти хоч один
Свою поверне ворогові спину!

Мамай (чухає потилицю).
Ех-ех, гетьмане! перелив я трохи,
А то на радощах хіба таку
Тобі на славу склав би пісню... Ех!..

Наливайко (розпромінений).

Спасибі, браття, вам за щире слово!..
Але...
(Озирається довкола, промінь щастя на виду
обертається в хмарку тривоги).

...де Лобода? де запорожці?..

Всі тепер тільки звертають увагу на відсутність запорозького гетьмана й січовиків. Глухий гомін здивування та обурення.

Це хто там? Пропустіть сюди старого!...

Крізь натовп з правого боку продирається Михаль.

Михаль
(ледве дихаючи, стає перед Наливайком).

До тебе я, гетьмане...

Наливайко (нахмурившись).

Хто єси?..
Десь бачив ніби я тебе, старий...

Михаль

Так, так... мене ти бачив позавчора
В Шершнях... Дворецький я в панів Оборських...
Ох-ох... старий вже дуже став і ледве
Сюди дошкандибав...

Наливайко

Що сталось там?
Кажи хутчій!..
Михаль

Усі порозбігались...
Вся челядь...
Наливайко

Як?! А де ж січовики?..

Михаль

Опівночі приїхав Лобода...
Ксьондза, Пазину й панночку Касильду
Звелів посадовити на вози...
Ввесь дім і двір пожакував... мене ж
Замкнув із панією у покої...
Вона нездужала... вже вмерла з ляку...
Самі ж десь зникли уночі... Насилу
З покою видряпавсь вікном до ранку
Й оце прибіг, щоб сповістить тебе,
Гетьмане...

Наливайко (грізно).

Та куди ж вони, куди?!

Михаль

Січовики казали поміж себе,
Що звелено на Брацлав путь держати...

Наливайко (як безумний).

А як же ж бій?.. Без нього ж все загине...
Де ж правда?.. Присягався ж він... Чи це
І є та правда січова, що все
Лиш сіяла між нас розбрат і зраду
З давніх-давен?.. Раби... раби, раби...

(Падає непритомний на руки старшині).

ДІЯ ЧЕТВЕРТА У замку в Білій Церкві. Просто - вхідні двері, праворуч - до інших покоїв, ліворуч - два вікна. Посередині - великий довгий стіл. В простінку, між вікнами, - налой з розп'яттям.

Касильда
(що клячила перед розп'яттям у молитві, підводиться).

Немов тягар з натружених рамен,
Печаль тяжку зняла Святая Діва
З душі знебулої... А чи надовго ж?

Ігнотус
(стоїть збоку; ввесь час, поки вона молилася, дивився він на неї жадібними очима; коли ж вона підвелась і звернулася до нього, зір його потух і обличчя закам'яніло).

Із всіх дівчат, що земський рай скрашають,
Господь обрав тебе, прекрасна доню,
Щоб гідрі навісній нести загибель...

Касильда (ламле руки).

Ах, падоньку!.. і знову ти про це,
Пречесний отче...

Ігнотус (твердо)

Так, і паки, й паки!

Касильда

Не можу ж я,- ти зрозумій мене! -
Не можу я віддати на поталу
Себе якійсь потворі дикій, п'яній...

Ігнотус

Офіри цеї в тебе вимагають
Святая церква і Річ Посполита.

Каспльда

А серце!.. Ах, я не люблю його...
Огидний він мені... Це ж мука, мука...
Ігнотус

Щоб визволити рід людський,
Христос Прийняв страшні терпіння на хресті...
(Показує рукою на розп'яття).
Чи хто із нас достойніший за нього?..

Касильда
(в розпуці падає перед ним навколішки).

О, змилосердься!.. Я ж люблю другого...
І ніч, і день - чи сплю я, чи не сплю -
Той образ лицаря перед очима...
Йому лиш одному себе віддам
Навіки я...

Ігнотус (грізно).

Жолкєвському?.. Марнота!..

Касильда

Нема ж його?..

Ігнотус

Кому ж, як не йому?!

Касильда

Тобі признаюсь я, о чесний отче...
Тобі спокутую свій гріх тяжкий...

Ігнотус
(впивається в неї палаючими очима).

Кажи ж, кажи хутчій...

Касильда

Єдиний раз
З'явився він тоді... із цим... в Шершнях,
Як Божий грім... Мов тая блискавиця,
Красою очі засліпив мої
І нею серце підкорив дівоче,
Що ще кохання грішного не знало...
Ах, гріх який!.. Даруй мені, даруй
Цей гріх, пречесний отче...

Ігнотус
(ледве втримуючи, радість).

Наливайко?!

Касильда
(спустивши голову й закривши обличчя руками, тихо).

Так, він... Краси такої ще не бачив
Ніколи світ,- чи ж дивно, що слабе
Дівоче серце вразила вона
Й його і думи всі гріхом повила?..

Ігнотус (підводить їі).

Устань!.. Воістину це Божий перст.
Там, де краса любов собою творить,
Гріха нема, моя прекрасна доню.
Мені оцим признанням ти своїм
Надіями новими окрилила
Зневірену уже тобою душу...

Касильда (радісно).

То це не гріх?..

Ігнотус

Кажу ж: там, де любов,
Нема гріха... Про щастя про твоє
Із тим, кого ти любиш, я подбаю.

Касильда

Невже його побачу знов я?

Ігнотус

Не тільки це... Він буде твій.

Кастильда

О, щастя!
(Припадає устами до його руки. Він цілує її в голову).

Пазина
(входить і з підозрінням давиться на них).

Прибув там той, що до Шершнів колись
З вістями од коронного гетьмана
Вночі приїхав був. Пустить чи ні?
В передпокої жде він...

Ігнотус

Постривай!..
Ти панну до покою одведи,
А я з ним сам...

Пазина й Касильда виходять дверима праворуч. Ігнотус бистро йде до вхідних дверей і відчиняє їх, пропускаючи
до покою Дригу.

Це ти?! Звідкіль узявсь
І де так довго пробував, ледащо?..
Ти був в Шершнях?

Дрига

Так, чесний отче, був.

Ігнотус

Кажи, що сталось там по нас.

Дрига

Стара,
Як тільки вирушили ви, померла,
А слуги всі розбіглись, хто куди...

Ігнотус
(молитовно складає руки й зводить очі горі).

Най в царство прийме Бог її своє!..
Тепера менше перешкод... А ти
Про це нікому аніже!.. Коли
Тебе спитає ненароком панна,
Кажи, що все гаразд... стара здорова...

Дрига
Гаразд, скажу...

Ігнотус

А Наливайко де?

Дрига

Дізнавшися, що зрадив Лобода,
Він вельми лютував і наздогін
За ним з усім пустився військом,
З кварцяниками бою не прийнявши.
Пожакувавши Брацлав по дорозі,
Сюди, у Білу Церкву справив він
Свою потугу. Мусить бути близько.

Ігнотус (потираючи руки).

Так, так... Усе гаразд іде... Нехай
Вовків цих двоє степових один
Одному поперегризають горла,
А тічки їх розпудить по степах
Гетьман коронний... хе-хе-хе!.. Про це
Подбаю я... О, так,- я вже подбаю,
Й побачимо, зухвалий Наливаю,
Хто скорше з нас повисне на гілляці,
Котру мені ти призначав в Шершнях!..
В коронного ти був?

Дрига

Аякже,- був...
Про все йому докладно розповів...
Розгнівавсь вельми він...

Ігнотус (сміється).

Розгнівавсь?.. Ще б пак!
Такая пташка пурхнула з-під носа
В Жолкєвського самого, ха-ха-ха!..
Дрига

Не гаючися, він з кварцяним військом
Пустивсь за Наливайком наздогін,
Але... гетьман козацький, мов той вітер,
І не важким кварцяникам догнати
Його у чистім полі, і коли б
Йому не трапивсь по дорозі Брацлав,
То й я сюди не встиг би із звістками.
Ось від Жолкєвського листа привіз
Тобі, пречесний отче.
(Виймає з-за пазухи листа).

Ігнотус
(дослухаючись до гомону в передпокої, бере листа).

Йдуть сюди...
Ходімо звідсіля: в своїм покої
Я дам доручення нові...
Зникають дверима праворуч.
З передпокою по хвилі входять
Лобода й Гуменицький. Лобода напідпитку.

Лобода
(зупинившись біля порога, важко зітхає й озирається по покою: не помітивши нікого, скаженіє).

Нема
Нікого знов!..
(Підходить до столу й важко сідає. Раптом - б'є кулаком по столі й гукає).
Агей!, чи є хто там?..
Як тільки я сюди в покій - всі врозтіч...
(Зриває з голови шлика й кидає ним об підлогу).
А сто дияволів!.. Та хто я їм?
Чума? Червивий пес?! Охріме! чуєш?-
Чи вже не запорозький я гетьман?..

Гуменицький
(поштиво стоїть біля порога, тримаючи
в руках шлика).

Хто сміє навіть думати таке?!

Лобода
Хто сміє?.. Та вони ж... Той ксьондз дурний
І тая панна...

Входить Пазина.

Де вона? Ти чуєш?!

Пазина

Про неї ти, гетьмане?.. Спочиває
Вона. Ввесь час молилася й стомилась.
Розгнівалась, твій крик почувши...

Лобода (тихше).

Справді?.
Ну, от... Вони цураються мене,
А я ще й винен...
(Схиляє голову).
Спочиває, кажеш?..
Ну, що ж чинити?.. Най... Сідай, Охріме.
А ти чогось нам випить принеси...

Пазина виходить вхідними дверима.

Гуменицький (сідає край столу).

Дивлюсь на тебе я, гетьмане славний,
І жаль гіркий козацьке серце тисне:
Назустріч їм всім серцем линеш ти,
Вони ж тебе у вічі зневажають

Лобода (похиливши голову).

Так, так... всім серцем, друже... А вони?

Гуменицький

Чи варто ж нам було заради цього
З гетьманом Северином розійтись,
Наразивши його на небезпеку?

Лобода

Ах, не нагадуй!..
Гуменицький

Між січовиками
Відтоді ремство не вгаває вже:
На тебе, мій гетьмане, нарікають,
Що товариство зрадив ти ганебно,
Не по-лицарському, заради баби
І добрами кварцяників не дав
Козацтву поділитися по бою...

Лобода

Мовчи, мовчи! Направлю разом все,
Нехай лиш прийде Наливайко... Де він?
Не чув нічого ти?

Гуменицький

Чому не чув?..
Жолкєвський Бар зайняв, а Наливайко
З Мазепю і Кремпським порядкують
Уже у Брацлаві: з кварцяним військом
Він бою не прийняв тоді без нас...

Пазина вносить великий дзбан меду й ставить на стіл;
із креденця дістає кухлі.

Пазина (наливаючи).

Не знаєте, де Северин?

Лобода

Тобі
Навіщо знати це?

Пазина

Навіщо, кажеш?..
На те...
(Озирнувшись і знизивши голос).
...що до ксьондза прибув допіру
Його вістовець, шпиг... Іще в Шершнях
Я бачила його. Тоді навмисне
Про смерть Жолкєвського в Семигороді
Приніс він вісті, а Жолкєвський той
Живісінький... Ніяк я не збагну,
Що витіває з ним наш ксьондз понурий.
На Северина щось, мені здається...

Лобода (п'є).

А хоч би й так - тобі до того що?

Пазина (блиснувши очима).

Мені?.. А те, що і тобі, гетьмане!

Лобода (наливає).

Ти це до чого?

Пазина

А до того я,
Що як загине Наливайко, й вам
Тоді кінець.

Лобода (регоче).

Оце дак утяла!..
Чому ж, чому?

Пазина (піднесено).

Тому, що в Наливайка
На плечах голова, а в голові тій
Велика дума зріє...

Лобода

Хо-хо-хо!..
А в нас?..

Пазина

А в вас усюди безголов'я.
На себе глянь, гетьмане: хто єси?
Які посіли голову твою думки?
В той час, як ти лише про дівку дбаєш,
Душа десь Наливайкова горить
В огні розпуки, що не довелось
Через твоє свавільство й наглу зраду
Святого діла доконать...

Лобода

А ти
Звідкіль це знаєш?.

Пазина

У своїх спитай
Січовиків, коли не тямиш сам
За дівкою в зальотах та...

Лобода (б'є кулаком по столу).

Мовчи!..
Гетьман твій Наливайко хто? - Щеня!
Гетьманом хто його зробив? - Голота -
Обідрана, нікчемна та свавільна!..
Гетьман правдивий - я! І сам король,
Наш найясніший пан, моє обрання
Рукою власною ствердив в Варшаві,
Тому й з потугою його не буду
Я битися...

Пазина

Та ж досі бився й ти?

Лобода

Бо сам собі я пан: захочу - б'юсь,
А ні - то ні. Чи, може, Наливайко
Мені розказувати буде? Дзуськи!
Не дамсь я верховодити нікому!..
"Велика дума зріє"... Зрою добре,
Яка то дума зріє! Хоче він,
Побивши Польщу і її панів,
Владарем дужим сісти нам на шию
Аж від Литви і по Дніпро та море...
Нема дурних!..
(П'є).

Пазина

Що ваша шия варт,
Коли народ увесь шукає долі
І панськії кайдани розриває!

Лобода

Народ?.. Ця чернь свавільна і дурна?..
Ніколи ще такого не бувало,
Щоб чернь сама свою творила долю...

Пазина

Як не було, то буде

Лобода

Чи не він,
Твій Наливайко, допоможе їй?

Пазина

А певне, що не ти!

Лобода
(б'є кулаком по столу).

Якого ж дідька
Від мене хоче він?

Пазина

Якого дідька?..
Того, що й від усіх, хто не з панами
Гнобить народ, а чесно б'ється з ними
За щасну долю черні тої...

Лобода
(саркастично сміється).

Знаю,
Голубко, добре я, за що він б'ється,
Твій Северин! За владу б'ється він,
За кралю ту, що видер я у нього
З-під носа... щоб, побравшися із нею,
Зробитися гетьманом на всю губу!..
Але не буде так! -Ти чуєш, бабо?
З твоєю панною візьму шлюб я...
В цю ж мить, хоча для цього довелось би
Її зв'язати!.. Де той піп?.. Давай
Його сюди!..

Козак-вістовець (входить).

Добривечір!..

Гуменицький

Чого
Тобі?.. Чи сталось що?

Козак-вістовець

Під Білу Церкву
З потугою своєю Наливайко
Прибув допіру...

Гуменицький (схопившись).

Що?! Ти бачив сам?

Козак-вістовець

Так, сам я бачив. Там йому назустріч
Сливе уся залога наша вийшла:
Братаються, цілуються, вітають...

Гуменицький (до Лободи).

Казав же я...

Лобода (похмуро).

Куди ж вони простують -
У Білу Церкву? в місто?..

Козак-вістовець

Ні, вони
Великим табором розташувались
В урочищі, що зветься Гострий Камень.

Лобода
Скачи туди, Охріме. і дізнайся
Про все, що треба,- розумієш?.. Миттю!

Гуменицький і козак вийшли.

Пазина (радісно).

Із степу вітер знов, і не тобі
Змагатись з ним, гетьмане запорозький!

Лобода
(прибитий несподіванкою).

Мовчи, стара!.. Поклич попа сюди,
А панну приготуй до шлюбу...

Пазина

Що?!
Чи часу іншого тобі на це
Не буде вже?..

Лобода
(оскаженіло стукає кулаком об стіл).

Роби, що я сказав!..
Патякаєш...

Пазина виходить.

Ігнотус (входить по хвилі).

До послуг я, гетьмане.

Лобода

Це ти?.. Гаразд... Звінчаєш зараз нас
Із панною Касильдою.

Ігнотус (здивований)
Вона
Вже згоду подала?

Лобода (схопившись).

Начхать хотів
На вашу згоду я! І ти й вона -
Мої ви бранці: схочу - шлюб візьму
Із нею, схочу - вас обох повісять!...
Чи ти гадав, лукавий єзуїто,
Що для Жолкєвського її плекаю?..

Ігнотус

Оскільки знаю я і чув од неї
Вона Жолкєвського не любить...

Лобода

Так?..
Тим ліпше... Що ж тоді на перешкоді?

Ігнотус
(ледве втримуючи ненависть і злобу).

Боюсь гетьмане, я, що Наливайко
Красою серце підкорив її...

Лобода (хитнувшись).

Що?.. що?!

Ігнотус

А втім - спитай її саму.

Касильда
(входить; за нею Пазина).

Прийшла тобі сказати я, гетьмане,
Що марні заходи твої про шлюб:
Його не буде...

Лобода (тупнувши ногою).

Буде!!

Касильда

Ні, не буде!
Ще не родивсь на світ той піп дурний,
Що нас вінчати мав би із тобою...

Лобода

А з ким же? з ким?.. З гетьманом Наливайком?

Касильда

О, так! Коли б він тільки захотів,
За ним піду хоч в пекло я.

Пазина (вражена, набік).

Що чую?!
О, дякую тобі, Всесильний...

Лобода
(ледве втримуючи себе)

Так?
Це новина!.. Не так давно щось інше
Із уст твоїх я чув, коли в Шершнях
Обом ти гарбуза нам піднесла

Касильда

Дурна була... не знала ще його,
Лиш бачила його блискучу вроду.

Лобода

Коли ж це розуму набралась ти
Й від кого? Ти не бачила ж його
Відтоді?

Касильда

О, красу такую досить
Єдиний раз узріти, щоб навіки
Дівочим серцем їй заприсягти.

Лобода (до Ігнотуса).

Ти чуєш, попе?
Ігнотус

Чую.

Лобода (злобно-іронічно).

І що ж на це?

Ігнотус
(складає руки, як до молитви, й здіймає очі горі).

Його свята на теє воля...

Лобода (оскаженіло).

Що?!
Моя тут воля - чуєш? - не його!..
Тому негайно приготуйсь до шлюбу,-
А теревені правити мені
Уже насточортіло з вами!.. Чув?

Касильда (погірдливо).

Ще не родився той, хто силоміць
Мене до шлюбу...

Лобода
(хапається за шаблю, несамовито).

Що?! То краще вмри!

Кидається до Касильди. Пазина з криком стає йому на дорозі.

Пазина

Сказився ти?! Очуняйсь, навіжений!
Проспися перше...

Лобода (грізно).

Бабо, одійди!!

Вхідними дверима входять Наливайко, Мамай і Орішевський.
Мамай
(угледівши сцену, регоче).

Ось гляньте: він з бабами тут воює!
А ми гадали - без роботи десь
Марнує час гетьман наш запорозький...

Касильда
(горнеться злякано до Пазини).

Це він... це Наливайко!..

Лобода
(відразу остовпів од несподіванки; отямившись, кидається на Мамая з шаблею).

Смієш ти,
Козацький ледарю!

Мамай
(регочучи, обороняється бандурою).

Тю-тю на тебе!
Ти не сказився часом, Грицьку?..

Наливайко(стає між ними).

Стій!
Не битися з тобою ми прийшли
Мій брате...

Лобода
(отямившись, ховає шаблю в піхви й
відходить до столу).

Дідько брат тобі, не я!..

Наливайко
Пройшла на тебе злість у наших душах,
І ми, як і колись, до тебе, Грицьку,
Приходимо з любов'ю, як до брата
Й товариша в боях...

Лобода понуро мовчить, одвернувшись.

Забули ми
Про те, що ти вчинив тоді, коли
На терезах із панською була
Козацька наша доля, наша правда.
Але... вона і досі там, мій брате,
І ти лише, з'єднавшися і з нами,
В козацький бік нагнеш ті терези.
Тому й прийшли тебе прохати ми,
Щоб разом з нами став до бою ти
З кварцяним військом: не сьогодні-завтра
Жолкєвський з ним прибуде...

Касильда (до ксьондза).

Що?! Жолкєвський?..

Ігнотус робить їй знак мовчати.

Лобода
(раптом повертається).

Лукавий лисе!.. й хочеш ти, щоб я
Поняв тобі у тому віри легко,
Що ти прийшов сюди заради правди
Козацької?
(Показує на Касильду).
А чи не це вона,
Принадна "правда" та, що привела
Тебе сюди з потугою твоєю?..
(Регоче. Між наливайківцями рух обурення).

Мамай

Голодній курці хліб на думці!

Орішевський

Ну-у!..
Наливайко

Не розумію я, мій друже любий...
Невже гадаєш ти, що на якусь
Панянку красну проміняю я
Своїх нетяг щасливу долю?

Лобода (злорадо до Касильди).

Чула?

Касильда (до Пазиш).

Мій Боженьку! для нього я - якась.

Наливайко
(ввесь захоплений своєю думкою).

Не нині - завтра буде тут Жолкєвський
З кварцяним і магнатським військом.
Всі ми палаємо одним бажанням бою
Останнього із ним. Його побивши,
Обернемо внівець Річ Посполиту,
Її магнатство та ксьондзів, і станем
Навіки вольними у себе всі,
Щоб долі власної панами бути
Й свою козацьку правду утвердити
Аж до Дніпра й до моря од Литви...
Але... без тебе й Війська Низового
Програєм справу ми, тому й прийшли
Ми знов чолом тобі, гетьмане, бити,
Щоб разом нам на ворога ударить,
Його побити й тим козацьку правду
В степах безкраїх наших утвердить...

Лобода

А Наливайка одного над всіми
Обрати за державця... Чи брешу,
Ти скажеш?.. Знаю я твої думки...

Наливайко

Ах... це тебе лякає, брате мій?..
Візьми ж, візьми її, ту владу, ти
Хоробрий, славний, мудрий лицар ти:
Під проводом твоїм я буду битись
Звичайним козаком. Гетьманські я
Свої клейноди без жалю до ніг
Тобі складаю, й сам тебе благаю
Уклінно я: не кидай нас, гетьмане...
(Припадає на одно коліно й простягає до нього руки).
Касильда (зневажливо).

О!.. Фе, яка ганьба...

Мамай

Оце дак так!
Оце вже дожилися!.. Пропадай
Усе!.. Кому я складатиму тепер
Свої пісні?.. І кобзу геть до дідька!..
(Зриває з плеча кобзу й хоче вдарити нею об поміст).

Орішевський
(хапає його за руку).

Спокою, брате мій, спокою!.. Тихо!..

Лобода
(повертається до них).

Стривай, старий,- твоя ще кобза здасться.

Підходить до Наливайка й підводить його.
Даруй мені, мій брате, що вчинив
З тобою я не по-лицарськи в Барі:
Цей чорт ув образі ксьондза святого
Лукавими речами звів мене
На манівці...
(Показує на Ігнотуса).
Тепер я бачу інше:
Лицарській щирості твоїй, мій брате,
Поняв я віри й разом із тобою
З потугою своєю усією
До бою стану, хоч і зараз...

Мамай
(знову перекидає кобзу через плече).
Так!
Спасибі, Грицю!

Лобода (до Наливайка).

Ось рука і слово
Лицарське!
(Обнімаються й цілуються).
Наливайко

Дякую тобі, мій брате!
Нової віри влив в мою ти душу:
В єднанні силу ми знайдем велику
І діла славного тепер напевне
Вже доконаємо... Попа ж цього
Іще тоді хотів я на гілляку...

Лобода

О, це від нього не втече! І я,
Як ти колись, скажу:
(до Ігнотуса).
Як тільки бій
Скінчиться - з панною звінчаєш нас,
А потім я тебе звелю повісить!..
(До гостей).
А вас, панове, прошу я ласкаво
Одвідати весілля...
(Вклоняється).

Мамай

Знов весілля?!
Тобі десь дуже, Грицьку, засвербіло:
Гляди, щоб не пошивсь у дурні! Глянь -
Якою дихає бідою он
Та молода твоя...

Лобода (сміється).

О, це байдуже!
Мисливець у куниці не питає,
Чи з лука дасть вона себе застрелить.

Касильда стоїть, уся схвильована, поблідла; хоче щось сказати, але Ігнотус робить їй знак мовчати. Увагу присутніх звернено на Гуменицького.

Гуменицький
(входить і, помітивши, що нічого страшного не сталося
між гетьманами, задоволено вітається до гостей).

До згоди, бачу, ви прийшли, брати,
І серцем радуюсь своїм, тим паче,
Що буря насуває... Час не жде...

Лобода

А що хіба? Дістав якісь ти вісті?

Гуменицький

Вернулися допіру наші чати:
Із табору Жолкєвського ляшків
П'ятьох з собою привезли, піймавши
Їх кінних миль за кілька десь од міста.
За звичаєм, язик їм розв'язали:
Надвечір завтра сам гетьман коронний
Прибуде в гості.

Лобода

Ов?! Чого так борзо?

Гумєницький

Велика сила, кажуть, в нього.

Наливайко

Так,
Це правда.

Лобода

Що ж, нехай! На те і сила,
Щоб з нею битися Як так, то й так!
А поки що гостей я дорогих
До столу прошу випити на згоду
Та покріпитися з дороги.

Мамай

Добре!
Розумне слово...

Лобода (сміється).

Вина тут, меди
Такі, яких не має і коронний...

Мамай

Та не дражни хоч, а звели подати!..
(Сідає за стіл).

Лобода

Пазино! панно! це вже ваша справа...

Пазина виходить. Касильда кидає на всіх погірдливий погляд і виходить дверима до інших покоїв.

Мамай (услід їй).

Ого!.. А не казав тобі я, Грицьку,
Що молода твоя бідою диха!

Орішевський (сідає).

Нічого, не привчилася іще
Гетьманшою в господі врядувати.

Лобода
(до Наливайка, що стоїть осторонь, тихо розмовляючи з Гуменицьким).

А ти?..

Наливайко сідає.

Сідай, Охріме!

Гуменицький сідає.
А з тобою,
Пречесний отче, я й не знаю вже,
Чинити що. На людях, кажуть, ви
Ніколи не п'єте, а тільки нишком,
Що навіть дух святий того не бачив,
Тому й не кличу я тебе до гурту:
Іди до келії своєї, там
Замкнись і пий собі аж досхочу,
Та тільки... утекти, гляди, не пробуй,
Бо я знайду тебе і під землею!..

Ігнотус гасить блиски зненависті в очах; смиренно здіймає погляд горі, зітхає й виходить дверима праворуч.

ДІЯ П'ЯТА Середина просторої землянки в урочищі Солонині під Лубнами за Сулою. Обстанова проста, але все чисто, чепурно, затишно: помітна жіноча присутність. Просто - вхідні двері, ліворуч двері до спочивальні. Знадвору вряди-годи чути гарматні стріли.

Касильда
(глибоко схвильована, ходить по хаті позираючи вгору - в темряву вікон).

Як довго він не йде... Боюся я,
Щоб наливайківцям та ненароком
Не трапив він у пазурі...

Пазина
(готує вечерю на столі).

Та хто?

Касильда

Отець святий прибути мав сюди
Цієї ночі до гетьмана....

Пазина (здивовано).

Як?!
І знов той ксьондз?.. Що має тут чинити?
Касильда

А ти ж гадала як? Що я забула
Образу Наливайкрву?.. О, ні!
Таких образ гербована шляхтянка
Нікому не дарує. Час прийшов,-
Тепер вже я із нього насміюсь!

Пазина (стривожено).
Та як?.. І звідки ксьондз отой прибуде?

Касильда

О, встигнеш ще дізнатися ти!
Чи, може, ти гадала, що дарма
Ганебний шлюб взяла у Білій Церкві
Оборського донька з медведем диким?..
О, ні! ні, не дарма... Таких речей
Дарма ніхто не чинить... Я діждусь,
Що Наливайко твій, цей гордий лицар,
Дістане по заслузі - і вже скоро -
За те, що меч зухвалий зняв на нас,
На віру нашу й на Річ Посполиту!..

Пазина (злякано).

Касильдо, схаменись! Що ти верзеш?..
Хіба твій муж не б'ється попліч з ним?..

Касильда (регоче).

Мій муж?! Тобі його дарую я!..
Коли пішла на ложе шлюбне з ним,
Коли красу свою, ясну, як сонце,
Я вергла в бруд самохіть, то вже знала,
Навіщо це роблю. І як раділа
Тоді я, як гетьман коронний наш
Обох твоїх гетьманів погромив
В урочищі тім... Гострий Камінь... Нині ж
З усіх, як єсть, боків він оточив
їх тут кварцяним військом в Солониці,
І виходу нема нікуди їм,
Цим лицарям степів безкраїх, буйних,-
О, ні, нема!..
Чути стук у двері. Касильда біжить до дверей.

Це він... напевне він...

Відчиняє двері. Входить Ігнотус, перебраний за козака.

Ігнотус (вклонившись).

Най бендзе похвальони Єзус-Кристус!
Касильда
(здивована спочатку, потім пізнавши голос).

Амінь... Пазино, йди і розшукай
Гетьмана... мужа і поклич сюди.

Пазина кидає на єзуїта погляд, повний зненависті, й виходить. Касильда кидається Ігнотусові на шию.

Пречесний отче! ти нарешті тут...
Стомилася душею й серцем я,
Тебе чекаючи...

Ігнотус

Думками все
З тобою був, моя кохана...
(Жагуче пригортає її й довгим поцілунком
впивається в уста).

Касильда
(визволяється з обіймів і показує на вікна).

Вікна!..
Там варта... обережніш треба...
(Проводить рукою по чолі).
Стій!..
Про що пак я хотіла... Так... про справу...
Як наша справа? Йди сюди, до столу
І розкажи...

Ігнотус сідає за сіл.

Коронного ти бачив?
Ігнотус

Усе гаразд, аби лиш твій медвідь
В останнюю хвилину та не зрадив...

Касильда (см'ється).

А я навіщо?.. О, спокійний будь,
Мій любий отче, я без тебе теж
Часу не марнувала тут... Не так
Зненавистю палає серце в мене,
Щоб я забуть могла, кому й для чого
Красу свою втоптала у багно,
Не гнівайся на мене, любий отче,
Але у любощах сама себе
Я переважила: свого медведя
Отрутою кохання напувала,
Аж поки він в ногах моїх звивався,
Як вірний пес...

Ігнотус

А з Наливайком він
Ще гарний досі?

Касильда

Ха-ха-ха! Його
Ненавидить наперехід.

Ігнотус

Що ж сталось?

Касильда
(по хвилі піднесеної задуми).

Що сталося?.. Багато і... нічого...
Сказати мушу знов, що Наливайко -
Це не людина, ні! Це демон степу,
Чарівний демон, вітер, грім, це - сила,
Опертись котрій не здола ніхто...
(Посміхнувшись задумливо).
Крім мене, отче... Так... крім мене...
(Знову поважно).
Огневим словом він своїм збудив
П'яниць запеклих, боягузів, псів
І лицарів створив - та ще яких! -
З сміття цього. Ця дикая орда
Без захвату й піднесення не стріне
Свойого Бога, де б він не з'явився.
Мазепа навіть, Кремпський, Орішевський
На нього моляться, а запорожці
Його лиш слухають, а не медведя
Мого... Медвідь це знає і лютує,
А я... в огонь олії підливаю...
(Регоче).
Тож і кажу тобі, мій любий отче:
Ріллю зорала я, а ти посій,
Якщо приніс добірного насіння...

Ігнотус
(сміється й б'є себе в груди).

О, так,- приніс!

Касильда (радісно).

Гаразд... Цієї ночі
Хоробрий демон наш, як чула я,
Лаштується Жолкєвському завдати
Всім табором своїм удар останній
І або розтрощити військо польське
Упень, або пробитися на волю
Із табору, із колії смерті...

Ігнотус (злякано схопившись).

Що?!
Це правда?

Касильда

Так. Але поспів ти вчасно.
(Дослухається).
Спокою, отче... Сядь,- ходу я чую:
Це він, це мій медвідь, і ми його
Зуміємо умовити в ту ж мить.

Входить Лобода й зупиняється на порозі, здивовано оглядаючи гостя.

Лобода (насупившись).

Добривечір!

Касильда (йде йому назустріч)

Не пізнаєш, мій любий?..
Це ж він... святий отець, що нас вінчав
І змогу дав мені, дурній, знайти
У тебе, мій коханий, ясне щастя.
(Обнімає й цілує його).

Лобода (прояснівши).

Ніколи б не пізнав...
(Іде до столу й цілує ксьондзові руку).
Давно прибув?
Чи добрі вісті маєш?
(Сідає).

Ігнотус

Так, добрі...

Касильда

Стривайте...
(Наливає кубки).
Покріпіться перш, тоді
Й про справи ліпше буде розмовляти.

Лобода (бере кубка).

Розумне слово, серце. Прошу, отче!..
(П'ють і вечеряють).

Касильда (до Лободи).

Чи вірити тому, мій любий Грицю,
Що цеї ночі вдарить Наливайко
Із табору на військо королівське?

Лобода (посміхнувшись).

Та ніби так... Вмовлялися ж удвох.

Касильда (вдає обурену).

Виходить, правда й те, що по звитязі
Його козацтво обере гетьманом -
Над всіми одного, а ти і інші
Лиш за підручних будете у нього!

Лобода (перестає їсти).
Тобі ж про цеє хто казав?

Касильда

Всі кажуть,
Лиш ти один не знаєш, бачу я.

Лобода (насупившись).

Дурне верзуть!

Касильда

Ох, не кажи, гетьмане!
Коли до цього прийде, то кого ж,
Як не улюбленця свого, голота -
Та й запорожці - вкриють бунчуками...

Лобода (гнівно).

Дурне!..
(До ксьондза).
Кажи, які звістки приніс!
Чи годиться коронний на умови?..

Ігнотус
(виймає з-за пазухи папери).

Ось договір: читай і підпиши!

Лобода бере й читає про себе.

Тобі, гетьмане, й старшині, а також
І Війську Запорозькому коронний
Опрощення дає за все минуле
І грамоту від короля ясного,
Яка потверджує твоє гетьманство
Не лиш над запорожцями, але
Над всім козацтвом степовим. За це,
Не гаючись, ти маєш відчинити
Ворота в табір ваш, щоб наше військо
Впустити і приборкати навік
Зухвалого гультяйського гетьмана
І всіх прибічників його.

Лобода
(встає й ходить ло хаті, схвильований).

Так, так...
Умови добрі, що казать, але...
Козацтво не подякує мені

Ігнотус

Тобі тепер крулевська ласка буде
І нагородою за те, що вчиниш,
І охороною від гультяїв.
А прийде час - коронного клейноди
Перебереш і станеш можновладцем
Таким, як і Жолкєвський. Отже, зважся,-
Чи, може, ти волієш у багні
З голотою і далі пробувати?
То залишайсь... Але тоді навіщо
Занапащаєш ти з собою разом
Її, гербовану шляхтянку родом,
А вродою - на світі найяснішу?..
Невже вважаєш ти, що цей курінь,
Брудний - красі ясній такій оздоба?..
Ти гвалтом взяв в коронного її,
Тож мусиш дати їй все, як і коронний!..
Гетьмане запорозький! не забудь,
Що все одно поб'є коронний вас
Раніше чи пізніш, і стратиш ти
Не лиш її, а і життя своє...

Лобода (зупинившіїся, рішуче).

Так, правда... Смерті не боюся я,
Але тебе, позбутися, кохана,
Не маю сили...
(Підходить до столу. Касильда подає каламар і перо).
Най же буде те,
Що Бог призначив!
(Бере перо й підписує).
Віддаюсь цілком
На ласку й милость короля й під зверхність
Коронного гетьмана.
Будь що буде!
Ігнотус (ховає папір).
Не станеться лихого, вір мені:
Себе врятує лиш і запорожців.

Касильда
(склавши руки, як до молитви, підносить очі горі).

Нарешті сталося... Пречиста Діво,
Побожно дякую тобі за те,
Що в час тяжкий на поміч ти прийшла
Урятувати віру і отчизну!..
(Обнімає Лободу).
Й тобі, коханий мій, моя подяка
За те, що не забув ти і про мене!..

Ігнотус

Не гаймося ж, гетьмане, час не жде,
І північ недалеко вже, коли
Свій замір виконати ви хотіли...

Лобода

Так, так... вже час... ходімо.
(До Касильди).
Я вернусь
За хвильку, серце, захистить тебе,
Коли почнеться завірюха.

Касильда

Добре,
Чекатиму тебе.

Ігнотус і Лобода виходять.

Гей, джуро!.. Де ти?..

Джура (входить із сіней).

Я тут, вельможна пані.

Касильда

Де Пазила?

Джура

Не знаю, пані,- не вернулась ще.

Касильда

Це дивно... Прибери зо столу все!
(Ходить у глибокій задумі по кімнаті.
Джура прибирає зо столу).
Чиюсь я чую тупотняву... Хто там
У пізній час такий?..

Джура (прибирає рештки).

Пазина, мабуть...

Касильда (дослухаючись).

Ні, ні... це не вона... Дізнайся вийди!..

Стук у двері.

Хто там?

Джура відчиняє двері і впускає Наливайка, Орішевського, Мазепу, Кремпського й Мамая, сам знов іде до столу.

Наливайко

Пробач, вельможна, що ми пізно так:
Як бачу, ви з гетьманом по вечері...
(Сміється).
Ну, та дарма! Добривечір у хату!..
А де ж - не бачу я - гетьман наш славний?

Касильда
(страшенно схвильована, але намагається
затамувати це усмішкою).

Добривечір! Хоч і нема гетьмана -
Господаря,- проте гостей вітаю
Й до столу всіх ласкаво прошу. Джуро!
Подай нам меду доброго.

Гості сідають до столу. Джура виходить і за хвильку вертається з великим дзбаном меду, подає кубки й виходить.

Наливайко

Спасибі,
Прекрасна господине, за гостинність.
А все ж таки хотіли б знати ми,
Де сам гетьман: нараду маєм з ним.

Касильда (наливає кубки).

Спокою, лицарю,- ще маєм час,-
А то помислити я можу справді,
Що нудишся в моїм ти товаристві,
Як і колись знудився в Білій Церкві.

Наливайко (посміхаючись).

О, як помислити вельможна пані
Могла таке!.. А чи ж не добре дбали
Тоді на тім бучнім весіллі ми,
Танцюючи й впиваючись червоним
Під сальви із гармат ворожих?..
(Далі з цікавістю стежить за її незвичайним
настроєм).

Касильда
(усміхом покриває ледве триману ненависть).

Правда,-
Забула про страшне своє весілля...
(Підносить кубка).
За що ж тепера будем пити ми?

Всі з кубками підводяться.

Орішевський

За пані красної здоров'я п'єм!

Всі (Крім Наливайка).

О, віват! віват! віват!

Касильда (до Наливайка).

А гетьман?..
Своєю думкою в степах десь, певне,
Витає лицар? Тісно в Солониці
В коронного гетьмана під замком?

Наливайко (ніба прокинувшись).

О, я з братами вкупі завше... Віват!

Мамай (нетерпляче).

Та не марудь! - від спраги я конаю...

П'ють, сміючись, і знов сідають.

Касильда (наливає знов).

Оповідав мені коханий муж,
Що, ночі цеї ще, лицарство славне
Останні з ворогом рахунка звірить...

Наливайко
(перезирнувшись з товаришами).

Не втримався...

Мамай

От проклятий бабій!

Касильда (ніби не чула).

То чом би нам не випить за звитягу!
(Підіймає кубка).

Мазепа
(підводиться, до Касильди).

За це я радо вип'ю ще, але...
(До Наливайка).
Мене, гетьмане мій, тривожить те,
Що замір наш відомий не лиш нам.
Де ж карність, так потрібна в справах цих!
Дивуюсь я...

Кремпський

І я також.

Орішевський

Даруйте,
Мої панове! Я також, як ви,
Здивований, але велить звичайність
Нам перше кубки спорожнить...

Мамай

Авжеж!
А потім вже й про справи військові
Нараду розпочати.
(Підносить кубка вгору).
За звитягу ж!

П'ють. Касильда, одпивши трохи, відходить з усмішкою набік.

Кремпський

Нема що радитись, коли гетьмана
У час призначений чомусь нема.
У хвилю цю лишати військо годі,
Тому кажу: останню раду най
Відбудуть тут гетьмани славні...

Мазепа

Авжеж!
А ми повинні буть при війську.

Наливайко (встає.)

Гаразд, ідіть: в свій час подам я гасло,
Як і умовилися ми. А я
Вже сам з Грицьком пораджуся востаннє.

Мамай (чухає потилицю).

Розмордувало вас!.. А тут же мед! -
Боїшся проковтнути язика...
(Бистро наливає кубка й п'є).

Наливайко

Червоного нап'єшся незабаром,
А потім видно буде!..

Всі
(вклоняються господині; до Наливайка).

Будь здоров,
Та не забудь, що північ наступає.
(Виходять).

Наливайко (їм услід).

О, не турбуйтеся!..

Павза.

Касильда
(почуває себе ніяково й хвилюється).

Ну, що ж, гетьмане,
Наш лицарю преславний,- вип'єш ще?
(Підходить до столу й наливає).

Наливайко (з усмішкою).

Чому і ні, але... чому ж собі
Не наливаєш ти, прекрасна пані?

Касильда (наливає й собі).

Гетьман у добрім гуморі, я бачу,
Десь доброго чогось собі чекає
Від бою цеї ночі?

Наливайко

Так, чекаю.

Касильда
Останнім разом в Білій Церкві
Гетьман, здається, теж веселий був,
Хоч доброго нічого там не сталось.

Наливайко (глузливо).

Не сталося?.. А шлюб з гетьманом твій,
Вельможна пані!

Касильда (спалахнувши).

Шлюб? Глузуєш ти?..

Наливайко (спокійно).

Крий Боже! І чому вельможна пані
Гадає, що це глум?..

Касильда
(тамуючи хвилювання).

То прошу ж пити...
(Торкає своїм кубком Наливайкового й надпиває).
Скажи мені, гетьмане Наливаю,
За що ти так зненавидів мене?

Наливайко (похлинувшись).

Оце, най Бог боронить! Хто сказав
Тобі, вельможна пані, цю дурницю?..
Зненавидів... За що?

Касильда

Тебе питаю.

Наливайко

Я ворогів ненавиджу й тому
Їх б'ю, аби доскочив.
Ти ж, вельможна...

Касильда
(не спускаючи з нього очей).

Відтоді, як побачила тебе,
Спокою я не знала...

Наливайко(здивовано).

Та чому?!

Касильда

Чому?.. Сама не знаю досі я...
Здавалось тоді, що із тобою
Вийшла в життя моє марудне радість.
Що в темряві шляхетського життя -
Нудного й сірого в своїй пишноті -
Зійшло мені давно бажане сонце,
Що і мене покликав бучний степ,
Як лицарів своїх, як і тебе,
До втіх, іще не знаних і чужих
Гербованій пишноті. Серцем всім
До тебе линула, гетьмане красний,
І годна все була тобі віддать
Лише за те, щоб з вами бути...

Наливайко (вражений).

Ти?!

Касильда

Здавалося так іноді, кажу...
Чому ж не п'єш, мій лицарю прекрасний?.
Це не отрута - ні, це добрий мед...
(Торкає його кубка. П'ють).
Хоч іноді бувало і таке,
Що годна я була не лиш отрути,
Але й тортур тяжких тобі завдати...

Наливайко (вражений).

Мені?! Та за що ж?

Касильда (наливає).

Вип'єм ще, гетьмане!

П'ють.

Відтоді ще, як вітром степовим -
Яка краса! яка краса! - упав
Ти несподівано зненацька так
На замок Калиновського й його
Пустив за димом і пожакував...

Наливайко (нахмурившись).

Вітця мого убив магнат скажений...

Касильда

...Відтоді ще, як на магнатство наше
Повіяв жахом ти неждано з степу,
Я стежила твій шлях аж до Литви -
Кривавий, грізний шлях... В душі моїй
Прокинулась гербована шляхтянка,
Відчула я, що ворог ти страшний,
Перед котрим тремтять Річ Посполита
І віра прадідівська католицька,
Перед святим отцем, якого знаєш
І ти, перед животворящим крижем
Заприсяглася гордим серцем я.
Помститися... Але... коли тебе
В Шершнях побачила я вперше - враз
Розвіялась моя знанависть димом,
І хоч огнем ти спалахнув тоді
Ворожим і страшним, але від того
Іще гарнішим став... Моя зненависть
Поволі обернулась у кохання...
Так. Так... Не смійся, а випий краще ще...
І я з тобою...
П'ють.

У рожевих снах,
У мріях легкокрилих вже літала
Я поруч із тобою по степах
Безкраїх, пишних вороним конем
І радість буйну сонцю посилала,
А хмарам грізним - виклик свій до бою...
Так марила я в самотині,
Й величні приписи отця святого
Такими вбогими мені здавались...
Обмарена, й не зчулась пишна панна,
Як в Білій Церкві раптом опинилась,
Медведем диким пірвана вночі...
Але і там я бачила щоночі
Рожеві сни про лицаря свого,
Аж поки сам увіч з'явився він
І - ганьба! - клякнувши перед медведем,
Мене йому спокійно на поталу
Віддав зневажливо, немов якусь...
Якусь... так він - мій лицар,- так сказав...
І зненависть уся вогнем пекельним
В моєму серці спалахнула знов!
Перед отцем святим на чеснім древі
Животворящого святого крижа
Заприсяглась помститись я за все -
За віру, за отчизну і за себе...
Тож вип'єм кубок передсмертний цей...

Рух здивування в Наливайка.

...За мрії і потоптані тобою
Життя мого найкращі ніжні квіти!..
Ат... все загибло, все!.. А винен - ти!
(Бере кубка, торкає ним Наливайкового й п'є).

Наливайко

Чому ж тоді, як кликав я тебе
До шлюбу, ти...

Касильда
(гордо випростуючись).

Ти гвалтом взять мене
Хотів! - мене - гербовану шляхтянку!..

Наливайко

Коли б була ти нею, пані й справді,
То знай: я з вами там не говорив би,
А просто - те гніздо панів Оборських
Пустив би був за димом, як і всі,
В яких жили гербовані оті...

Касильда (здивовано).
Не розумію я...

Наливайко

Але я знав
Ще перед тим, що ти хоч і шляхтянка,
Та не гербована...

Касильда (тупнувши ногою).

Як смієш ти!..
Оборського магната я дочка,
І хто...

Наливайко

Ти не Оборського дочка!

Касильда (вжахнувшись).

Як ні?! Чия ж, гадаєш ти?..

Наливайко

Русинка! -
В тобі дочку свою стара Пазина
Давно уже пізнала й... пожаліла
Зо сну магнатського збудить тебе...
Чи ти гадаєш, що дарма стара
З тобою всюди йде, немов рабиня?..
О, ні! Пазина не з таких! Пазина -
Орлиця, любить степ і нашу правду
Й ненавидить магнатство, як і ми!

Касильда (гнівно).

Це вигадка!.. І як могла пізнати те,
Чого немає справді?.. Коли ж так,
Чого в Оборських опинилась я?!

Наливайко

На лівім рамені два легких шрами
З дитинства маєш ти...

Касильда
(вражена загортає рукав до плеча).

Так, так... два шрами...

Наливайко

Була мала і зранилась об пліт.
Твій батько - з діда-прадіда козак,
На службі ж в короля здобув шляхетство.
Поліг в бою з татарами, а матір
Взяли татари у ясир і туркам
У Килію за няньку продали...

Касильда
(приголомшена, тихо сідає).

Стривай... то як же це?.. Русинка я?..
А ті ж... Оборські...

Наливайко

Тож старий Оборський
На спів на ту руїну, й підібрав
Тебе у лісі, й виховав у себе,
Я рідную дочку...

Касильда (мов несамовита).

Й вона мовчала...

Наливайко

Кажу ж, із мрій гербованих тебе
Збудити не хотіла...

Касильда

...і на поталу
Ляхам гербованим мене лишила...

Наливайко

Вони - такі ляхи, як ми з тобою,
Оборські ті, Жолкєвські, Калиновські!
Герби ж на них - тавро лихої зради
Народу рідного...

Касильда

Так, так... І я
Їм помагала... Ах, тепер я знаю,
Чому душа моя завжди до вас
Летіла у степи з магнатських замків
І часто у розкошах, як в льоху
Глибокому, нудилася в сльозах...
Тепер я знаю... Пізно... пізно вже...
(Схопившись раптом).
Боржій... боржій тікай звідціль, гетьмане,
Мій лицарю нещасний...
(Хапає його за рукав).

Наливайко
(підвівшись, здивовано).

Та чого
Тікати маю я?

Касильда (благаюче).

Тікай!.. З ксьондзом
Отим і Лободою продала
Я табір ваш ляхам... Хотіла цим
Помститись над тобою за зневагу...
Десь досі Лобода одкрив ворота
Кварцяникам...

Наливайко (гостро вражений).

Прокляття!..
(Хапає в скамниці шлика. Знадвору чути гомін бою й крики).

Касильда
(безсильно опускається на стілець).

Пізно вже...
(Схиляє голову на груди).

Наливайко
О, ні... не пізно ще!.. Ще я живий -
І горе зраді!..

Біжить до дверей, але в цю хвилину двері широко розчиняються й наливайківці вводять побитого, скривавленого Лободу, тримаючи його за руки й підганяючи стусанами. За ними входить Пазина й стає мовчки осторонь. Касильда з ляком схопилася й дивиться на несподіваних гостей поширеними з ляку очима.

Наливайківці
(вимахуючи руками й перебиваючи один одного).

- То так про нас гетьмани наші дбають!..
- Ляхам на палі продаєте, кляті!..
- Не буде так! загинете із нами!..

Наливайко
(тупнувши ногою, грізно).

Що?! Губу затуліть!.. Що сталось?..
Наливайківці
(відступивши до дверей).

- Не знаєш ти? То поспитай його!..
- Ворота відчинив ляхам, падлюка!
- Ляхи у таборі, а ти не знаєш?..
- На чорта нам такі, як ви, гетьмани!
- Один ляхам нас продає, а другий
Не зна нічого!..

Наливайко
(висмикує з-за пояса пістоля й стріляє в Лободу).
Так умри ж, собако!

Лобода (важко подає).

Касильдо... смерть... Простіть, брати... простіть!
(Вмирає).

Касильда

Ах, жах...
(Кидається на шию Пазині).
О, мамо, мамо!
Пазина обнімає її й здивовано позирає на Наливайка.

Наливайко (до Пазини).

Я сказав...

Знадвору виразніш чути гомін бою.

Наливайківці

- На двір! - До бою! - Смерть ляхам!

Наливайко

Це я сказав їй, хто вона. Прощай!
Пропало все - вже бачу я, тому
Згадай у молитвах своїх мене,
Як жива будеш. Я ж іду і ляжу
З брагами поруч в чеснім бої...

Пазина

Йди,
Іди боржій,- тебе потрібно там,-
І най Господь тебе боронить, любий!..

Наливайко йде до дверей.

Касильда
(простягає до нього руки).

Не йди!.. тебе уб'ють... Зостанься тут:
Вблагаю я коронного...

Наливайко
(почувши в сінях грюкіт, відступає од дверей).

Вже пізно...

Входить Дрига й веде за собою кварцяників.

Дрига

Ось він... це Наливайко...

Кварцяники ціляться в Наливайка з мушкетів.

Наливайко (здивовано).

Попе, ти?!

Дрига
(ніяково кашлянувши).

Еге ж... воістину єсм аз...

Наливайко (регоче).

Продав?..

Дрига

Еге ж... кхи... яко Юда древле... той...
За тридцять...
Наливайко

Так?..
(до Пазини)

І з ними мріяв я
Козацьку правду боронити, дурень!..
Тож пропади, нікчемне падло, й ти!

(Бистро вихоплює шаблю й перед отетерілими кварцяниками пронизує нею попа. Він падає в корчах).

Візьми - поки що непотрібна вже!

(Передає шаблю старшому. Той приймає її й дає знак воякам. Вони оточують гетьмана довкола).

Прощай, Пазино! Не привів Господь
Святого діла доконати нам,
Та не журись: іще не раз із степу
Повіє буйний вітер на магнатів,
Не одного ще бідная голота
Гетьмана вродить Наливайка - їм
На страх і на загибель!.. Прощавай!..

Його виводять, Касильда падає непритомна.

Пазина
(стоїть, закам'янівши на місці і дивлячись йому услід, шепоче побілілими устами).

Не одного... Але... коли?.. коли?..
(Нахиляється над донькою).

Ужгород
Вересень 1928



Категория: 13 | Просмотров: 269 | Добавил: admin
» Поиск

» Календарь
«  Апрель 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

» Архив записей

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz