Касильда
(стоїть, як зачарована, не зводячи очей з пожежі).

Краса... Огневий вітер із степів...

Пазина (тихо).

Так, доню,- вітер степовий гукає...

Касильда
(бистро обертається й пильно дивиться на неї).

Чи то мені почулося, Пазино?..

Пазина (отямившись).

Про що ти, ясна панно, я не знаю?..

Оборська

Що сталося із ними там?.. Чого
Ви мовчите усі?..

Касильда

О, мамо!
Ми ж певного нічого ще не знаєм...
(Нахиляється над нею й обіймає її).
Спокою, ненечко, спокою: Діва
Пречиста нам заступниця міцна.

Михаль (вбігає).

Ясновельможна пані, там вістовець
Примчав конем з-під Бару від панів
Лабендзів...

Оборська (схопившись).

Чом же ти його не пустиш?!

Михаль обертається й відчиняє вхідні двері, закликаючи кивом голови вістовця. В ту ж мить переступає поріг змучений, скривавлений, вістовець з перев'язаним чолом.

Ах, жах який!..
(Знову падає в крісло).
Що сталось там?..

Вістовець (вклонившись).

Мене послав вельможний пан Лабендзя
Переказать ясновельможній пані,
Що з Бару мусіли ми вийти геть
Під тиском Наливайка й Лободи
Й засіли в балці при Кривім Шляху:
Від перебіжчика довідавсь пан,
Що Наливайко й Лобода вночі
Хотять сюди навідатись з малим
Загоном, полишивши решту в Барі
З голотою мійською жакувати
Мійських багатирів. Вельможний пан
Благають всіх нічого не боятись,
Бо за короткий час обох гетьманів
Сюди на хутір приведуть в кайданах...
(Знесилений хитнувся. Михаль підтримує його).
Не можу більш... зійшов увесь я кров'ю...

Оборська

Михалю, одведи його, бідаху,
До челяді... допоможи йому...
Пазино, йди і ти туди: доглянь,
Щоб помочі дали!..

Михаль, вістовець і Пазина виходять.

Ох, чує серце,
Що не скінчиться це добром!..

Важко опускається в крісло. Касильда нервово ходить по покою,зупиняючись часом перед вікнами. Ігнотус нерухомо, з дерев'яним обличчям стоїть, спершись об одвірок і слідкуючи за нею очима.

Оборська (в розпуці).
Ах!..
Чого ж ви мовчите? . Касильдо, доню...
Пречесний отче...

Касильда (зупинившись).

Ах, що можу я?..

Оборська

Утіхи слово хоч єдине, доню!..

Касильда

Чим можу я - слаба, нікчемна панна -
Утішити когось в цей час страшний,
Коли єдина втіха тут - це меч?..
А чи ж рукам моїм слабим і ніжним
Держати меч важкий і битись ним,
Коли вправляли їх лише до голки,
А серце - до молитви і покори?..
Що ж можу я, тендітна панна?..

Ігнотус (суворо).

Все!

Оборська злякано, Касильда здивовано озирається на нього.

Коли святая віра і отчизна
В страшній, смертельній небезпеці,- хто
На чатах мусить стати в обороні? -
Без винятку - усі! Мужі - най здіймуть
Свій гострий меч і жертвують життя...

Касильда

Так, правда це... Але жінки, жінки?..

Ігнотус

Жінки на це страшнішу зброю мають!

Касильда (пристрасно).

Яку ж... яку?.

Ігнотус

Красу!

Касильда

Не розумію...

Ігнотус

Бо вже забули заповіт святий:
Забули подвиг красної Юдити,
Забули жертву мрійної Естирі,
Забули і лукавий чар Даліли!..
Для рідної отчизни і народу
Вони красу свою дали в офіру
Й боролись нею, як мужі мечем!

Оборська

Не розумію я, пречесний отче...
Невже Касильда мусіла б зріктись
Блискучого малженства і харцизам
Пренепорочную красу віддати
Та ще напередодні майже шлюбу?

Ігнотус

Чи не про те ж і я глаголю?..
Вже над безоднею отчизна й віра
Святая католицька - ви ж усі
Марноту маєте в своїх думках.

Оборська (обурено).

Яка ж марнота це, пречесний отче?..
Невже марнотою ти шлюб зовеш?..
Пробач мені, пречесний отче... я
Її виховувала не в черниці -
Нема до цього в неї покликання,
А затя кращого, як пан гетьман
Жолкєвський...

Ігнотус (палко).

Де ж він, де?.. Чому не йде
На ворогів з мечем своїм потужним?..
Чи певні ви, що він іще живий,
Що з турками в бою під Семиградом
Не ліг кістьми, як падають герої
Та вірнії сини отчизни й віри?

Оборська
(з ляку махає руками).

Най Бог боронить!.. Що це, отче, ти,
Заздалегідь життя, його ховаєш
І накликаєш долю нам страшну!..
(Простягає руки до Касильди).
Моя дитино бідна...

Касильда стоїть нерухомо, мов зачарована, й чекаюче дивиться на ченця.

Ігнотус (грізно).

Той не бідний,
Кому на долю випало отчизну
І віру врятувати в день страшний.
Це доля не страшна, як кажеш ти,
Бо там...
(Піднімає палець угору).
на небесах за подвиг цей
Вготовано небесну нагороду,
Що більша над усі земні безмірно,
А щастя райське те дає Господь
Лиш вибранцям своїм...

Касильда (в пориві).

Та як же, як
Великий подвиг цей вчинити маю?..

Оборська
(безпорадно опускає руки).

О, Діво пресвята! спаси й помилуй!..

Ігнотус

Їх два - як два люципери із пекла -
З'єднавшись в дику і потужну силу,
Із краю в край літають ураганом,
Під ноги топчуть віру і отчизну,
А дику чернь усюди піднімають
На вірних їм панів і короля.
Моя прекрасна доню, сам Господь,
Красу тобі осяйну дарувавши,
Обрав тебе сосудом грізним кари
За всі диявольські ті вчинки їх...
Спізнатися ти мусиш з кимсь із них -
Чи з Наливайком то, чи з Лободою -
І серце звіря підкорить красою:
Коли ти зачаруєш одного,
То другий з ревнощів уб'є другого,
І сила їх потужна розпадеться...

Оборська (спліскує руками).

О Господи!..

Касильда
(рухом руки зупиняє її обурення).

Готова, отче, я,
Але... гетьманові вже подала
Своє я слово...

Ігнотус (урочисто).

Власть мені надав
Святий отець на римському престолі
Ці присяги в'язати й розрішать...

Оборська (гнівно схопившись).

Цього не станеться ніколи, отче!..
Чому не інший хтось, але вона,
Моя Касильда дорога, в офіру
Якимсь дияволам...

Михаль (входить).

Вістовець там
До чесного отця аж із Варшави.

Оборська

Пусти сюди!..
Михаль виходить Вона сідає, вся в гніві

Ігнотус
(ледве втримує радість).

Якісь важливі вісті.
(Йде назустріч вістовцеві).

Дрига
(одягнений посполитим, входить із передпокою,
не зачиняючи за собою дверей, вклоняється й підходить
благословитись до Ігнотуса).

Най бендзе похвальони Єзус Кристус!

Всі

Амінь!

Ігнотус

Кажи, які там вісті маєш?

Дрига

За десять миль звідціль кварцяне військо...

Оборська

О, дяка Діві пресвятій - рятунок!

Дрига

Із паном Калиновським на чолі...

Оборська

Як з Калиновським?! А гетьман коронний
Жолкєвський?..
Дрига

Під Семигородом ліг
В бою із турками...

Оборська

Свята Маріє!..
(Падає в крісло. Касильда нахиляється над нею).

Накрякав чорний крук...

Касильда

Спокою, мамо...

Дрига
(передає Ігнотусові папери).

Оце від кардинала із Варшави.

Ігнотус

Гаразд... Іди, чекай в передпокої.
Чого ж стоїш?

Дрига

Коли ввійшов на хутір,
То чув важку здалека тупотняву:
Боюсь, що наливайківці із Бару...

Оборська (схопившись).

О, ні, зяті мої кохані це
Вертаються, побивши харцизяк.
Лабендзі це...

Голос Наливайка (з передпокою);

"Стривай, стара, не квапся!"

В передпокої тупотнява й брязкіт зброї. Дрига, почувши
Наливайків голос, непомітно зникає до покоїв.

Ігнотус

Вони... Це наливайківці із Бару...

Підходить до жінок, Оборська стоїть, як непритомна, втопивши безумний погляд до входу. Ігнотус шепоче щось на вухо Касильді. Вона киває головою й зводить очі горі, ніби зовучи на поміч силу небесну. Тим часом до покою входять по одному - Наливайко, Лобода, Орішевський, Мамай і Гуменицький.
Позад них, у дверях, скупилися дівчата-челядки з Михалем і П а з и н о ю попереду.

Наливайко
(вклонившись і знявши шлика).

Добривечір, ясновельможна пані!
Гостей ти, чую, ждала не таких,
Як ми, нетяги, а весільних. Бачу,
Що вже й попа до шлюбу поєднала...

Оборська
(ледве чутно з перестраху),

Ви ж хто?..

Наливайко

Ми від зятів твоїх тобі
Уклін низенький привезли...

Оборська (з жахом).

А де ж...
А де ж вони?..

Наливайко

Ох-ох, пречесна вдово!
Заснули сном спокійним у яру,
А вклала спати їх козацька шабля,
Покрила ліжником темненька нічка,
Козацькі сурми грали колискову
На вічний спокій лицарям Лабендзям...
Оборська безумно скрикує й падає, як мертва, на килим. Михаль і дівчата кидаються до неї, беруть на руки й виносять до покоїв, Касильда хотіла також кинутись, перестрашена за життя її, але Ігнотус, взявши за руку її, суворо й владно зупиняє, зробивши знак лишитись на місці. Пазина виступила наперед, але за челяддю не пішла, занепокоєна душевним станом Касильди.

Мамай

Чого вона?.. Немов і не пила,
А упилася...

Гуменицький (посміхнувшись).

Бесіда козацька
Жінкам п'янкіш бува за оковиту.

Касильда
(опритомнівши, впадає в страшний гнів).

Ти - кат! ти - душогуб!..
(Стискає кулаки).

Наливайко
(любуючи з неї й посміхаючись, до Пазиш).

Яка!.. Орлиця!..
Не панна, а козак!..

Орішевський

Образа це,
Прекрасна панно... не для нас, але
Для лицарів хоробрих, для Лабендзів:
Лягли не від катівської руки,
А в чесному бою із козаком
Таким, як Наливайко Северин,
Це ж, панно, честь і неабияка:
За це історія прославить їх
І славу їм задзвонять кобзарі.

Під час цієї рацеї Ігнотус ізнову щось шепоче на вухо Касильді.
Касяльда (опанувавши себе).

Чого ж ви хочете?.. чого прийшли?..

Наливайко

Про твій ми шлюб прочули, ясна панно...
Летіли вихорем, щоб...

Касильда

Ви спізнились:
Коронного гетьмана вже нема
На світі - він поліг під Семиградом
В бою із турками.

Козаки здивовано перезираються, потім, ніби зрозумівши, в чім річ, посміхаються.

Наливайко
(вдаючи, що поняв віри, поважно).

Велика шкода,
Що прислужилися йому не ми.
Дозволь же, ясна панно, нам, нетягам,
Своє тобі принести спочуття
В сердечній втраті.
(Вклоняється).
Люди не лихі ми,
Хоч нас пани вельможнії не люблять,
І винагородити втрату цю
Вважатимем за честь.

Касильда

Не розумію,
Про що, гетьмане, кажеш ти...

Наливайко

Про те,
О, ясна панно, що нам жаль великий
Не помогти в твоїй тяжкій утраті:
На місце нареченого твого
Я стану залюбки, коли твоя
На теє буде ласка й згода, й шлюб
Відбудеться негайно, а тим паче,
Що в тебе й піп уже напоготові...

Мамай
(ошелешений несподіванкою, до Гуменицького).

Та він сказивсь, чи що?!

Гуменицький

Мовчи та диш!

Наливайко
(до Ігнотуса).

Унита ти?

Ігнотус

Я?.. Хм... так.

Наливайко

Ну, от і добре:
Із панною звінчаєш нас, а потім
Тебе за унію твою повісять
Мої нетяги.

Касильда
(затремтівши).

Жах який!..

Ігнотус (тихо їй).

Мужайся,-
Од слів до діла ще далеко.

Наливайко

Ну?..

Лобода (до Наливайка).

Сгривай-но, брате... Як казать по правді,
То панна ця мені також припала
До серця й до душі. Чому ж не я,
А ти із нею візьмеш шлюб?

Наливайко (сміється).

Хто?.. ти?!
В свічадо глянь, старий, на сивий волос.
Чи одружитись для других бажаєш?

Сміх.

Лобода (спалахнувши).

Чому ж старий?.. В чуприні сивий волос
Не ганьба козакові: сивина -
Це розуму ознака. Серця ж палу
Ніхто й ніде не міряв сивиною.
А опріч того ще - так хочу я,
Щоб панна красна ця була моєю!

Наливайко (спалахнувши).

Хотіти мало ще, гетьмане славний,
А треба взяти!
(Б'є рукою по шаблі).

Лобода (хапається за шаблю).

Треба, то й візьму,
Хоч би і через труп твій довелось
Переступити!..

Мамай (гнівно).

Сто чортів у пельку!
Цього ще не бувало, щоб за бабу
Гетьмани перегризлись!

Гуменицький

Гарне діло!
Кварцяне військо на карку, вони ж
За дівку панську б'ються...
Орішевський (виходить наперед).

Постривайте,
Мої панове, лицарі відважні!
На думку на мою, ця зрада зайва...

Мамай

Хе!.. Ще б пак!

Гуменицьккй

Усьому козацтву сором!

Орішевський

Я розумію вас обох: блискуча
Краса ясної панни засліпила б
Усякого на вашім місці....

Мамай

Що?!

Орішевський
(махнувши на нього рукою).

Лиш не тебе, Мамаю, не тебе...
І всяк радий би невимовне був
Дружиною красу такую мати.
Але ж ви - лицарі, мої панове,
Й повинні знати добре, що в цім ділі
Належить першість ув обранні тій,
Чиє ви серце хочете скорити.
Тому най панна скаже нам сама,
На кого з вас впаде сердечний вибір.

Наливайко

Так, згода.

Лобода понуро мовчить.

Орішевський (до Касильди).

Слово ваше, ясна панно.

Касильда (погірдливо).

Ви що?.. Глузуєте?! Ви на торзі чи де?..
Щоб я, гербована шляхтянка...

Наливайко
(хапаючись за шаблю).

Як?!

Касильда

...Та віддалася за ворога отчизни
І віри католицької святої?..
Цього не буде!..

Наливайко (виймає шаблю).

Так?! То пропади ж...

Пазина висне йому на руці й разом з Орішевським
здержує його.

Ігнотус (простягає руки).

Панове лицарі, спокою прошу.
(Одводить Касильду набік і щось шепоче їй).

Наливайко
(відступивши набік, ховає шаблю; до Пазини
напівголосно).

Така вона у тебе?.. Католичка,
Та ще й запекла... Най же дідько лисий
Ожениться із ляшкою, не я...

Касильда
(ламле руки, благаюче).

Ах, не тепер!.. Нехай... Лиш не сьогодні...

Орішевський
(до гетьманів).
Оскільки зрозумів я, красна панна
Цілком не відкида освідчин ваших,
Хоробрі лицарі: вона лише
Вагається - й це зрозуміла річ,-
Кому із двох своє віддати серце,
І на роздумування просить часу.
Понеже так воно і мусить бути,
Я раю вам, хоробрії гетьмани,
Її вволити волю й дати їй...
Ну, скільки?.. Днів за три-чотири в нас
На черзі бій з кварцяним військом... Отже,
Даємо їй два дні. Чи згодні ви?
Позавтрьому, у цей приблизно час,
Ми і весілля одгуляєм тут:
Свої бояри в нас, свої й музики,
А шлюбну сальву битимуть гармати
Кварцяникам назустріч. Так чи ні?

Мамай

А щоб ти скис! Це вигадав на диво!

Гумеіницький

Такого ще весілля не бувало,
Відколи й світ стоїть!..

Наливайко (байдужо).

Як так, то й так.

Лобода (по задумі).

Дотепно вигадав... Най буде так...
Але щоб часом не втекла куниця
З цим чорним лисом.
(Киває на ченця).
Ти, Охріме-брате,
У панськім дворищі цім розташуй
Свою козацьку сотню, й най пильнують,
Як ока власного. В одвіті - ти!..

Гуменицький

Гаразд, мій батьку, не втече!
Орішевський (до гетьманів).

Ну, що ж,-
Нам час назад, до Бару.
(До Касильди).
На добраніч,-
Даруйте нам турбацію цю, панно,
І най Морфей рожеві сни навіє
Тому, кого сполохали ми тяжко.

Всі вклоняються й виходять.

Мамай
(виходячи, чухає потилицю).

З женячкою розмордувало їх! -
А тут же оковитої й медів
І всякого добра...

Гуменицький
(сміючись, підштовхує його ліктем).

Ще маєм час...

Виходять. Пазина за ними. Касильда закриває очі, хитається й падає непритомно на руки ченця.

Ігнотус
(міцно тримає її, пригорнувши до грудей і втопивши
в неї жагучий погляд).

Яка краса!.. Німію перед нею.
І цю красу хотів Жолкєвський взяти?
Е, ні вона моя, і вирву я
Із пазурів самого чорта,
Не то, що у Жолкєвського...
А дурні Ці дикі в помочі мені до цього
Любенько стануть... Ти стомилась, пташко?
Поблідли лиця як... але уста
Немов благають поцілунку...
(Жагучо впивається їй в уста довгим поцілунком).

Дрига
(висовує голову з лівих дверей і лякливо озирає покій;
побачивши ченця з Касильдою на руках, лукаво посміхається).
Кхе!..
(Ховається за двері).

Ігнотус
(почувши кашель, здригається й озирається).

Хто тут?..
(Кладе Касильду на канапу. Входить Д р и г а).
Це ти?.. Гаразд... Іди, спочинь
З дороги: завтра знов потрібен будеш
(Кидає йому капшука з грішми).
А це візьми і - аніже нікому!

Дрига хапає гроші і, кланяючись та задкуючи, виходить геть.


ДІЯ ТРЕТЯ

Ясний весняний ранок. Наливайківський табір у степу. Ліворуч - великий, відкритий до глядачів, намет таборової канцелярії з столом посередині й скамницями довкола столу. На другім плані - наладовані військовою всячиною вози. В перспективі - місто Бар. Між возами вештається найрізноманітніший люд: шляхта, міщани, козаки, могильники, будники, броварі, кравці, шевці, ткачі кушніри тощо - всі, кому тісно було жити під паном або глитаєм-господарем. Під возами, в холодку й посеред сцени, сидять купками й пиячать ті, в кого ще не все пропито. Від гурту до гурту ходить козацька кабашниця. Хотина; за нею наймит возить барилко з оковитою й націджує кому скільки треба - чи то в пляшку, чи в тикві, чи в глечик, чи в боклажок. Хотина одбирає гроші чи застави за горілку.

Голос (із 1-ої групи).

Пху, чорт!.. Ізнов у тикві ані краплі!
А вже й заставити нема чого.
Хіба штани?.. Але ж самі дірки,-
Бо ті, що з пана здер, пропив ще вчора...

Сміх.

Голос (із 2-ої групи).

А ти вклонись Хотині й попрохай
Гарненько,- наборг дасть.

Хотина

А чорта з два!

Голос (із 1-ої групи).

Не дасть, ледащо!
(До своїх "горілчаних братів").
В кого з вас, брати,
Ще єсть одежа, чоботи - рятуй!

2-й голос (із тої ж групи).

Та де! не бачиш сам, що босі всі
І грішним тілом світять.

Голос (із 1-ої групи).

От напасть!
І на якого дідька нас гетьман
Із міста раптом вивів аж у степ?
Та в місті ж ще лишилося добра
Усякого, хоч греблі ним гати!

Голос (із 3-ої групи).

Хіба в міщан та у попів, а в панства
З маєтків їх лишились димарі
Та чорні слупи: маєш хіть - повисни
Хоч на найвищому!

Мамай

Коли гетьман
Із Бару вивів нас сюди, то певне
Не з розуму дурного. Чи забув ти,
Що завтра маємо вітати з честю
Кварцяників з Жолкєвським на чолі.
Чи ти б хотів, щоб в пастці нас застукав
Гетьман коронний...

Голос (із 1-ої групи).

От лиха година!
Розмордувало їх невчасно так...
А тут же саме випити охота!
Мамай

Стривай,- червоної нап'єшся завтра!

Голос (із 1-ої групи).

Хотино, гей! пащеко ти несита!
Повір у борг: чим хочеш присягаюсь,
Що завтра ввечері віддам в заставу
Штани з Жолкєвського самого!..Браття,
Вже наперед кажу: цур не ділитись!
Штани з коронного гетьмана я
Здеру, а іншим зась до них.

Голоси (регочучи).

- Бери,
Здоров! - Та не ускоч, гляди, в матню,
Бо з неї шлях один: до чорта в пекло!

Регіт.

Мамай (перехиляє боклажок),

Рятуйте!.. Пробі!..

Голоси (злякано)

Що таке, Мамзю?!

Мамай (піднімає боклага).

Ось гляньте - порожнісінький!.. А я ж
Іще й не похмеливсь...

Голоси

Застав штани!

Мамай

Не можу, братчики: небавом рада
Гетьманська, а ви ж знаєте, що й я
На ній болячка не з останніх, тож
Без них до радного не пустять кола...
(Б'є себе по лобі).
А гей ти, надовбню оден!.. А кобза!..
(Здіймає з плечей кобзу).
Хотино, гей! ану лиш націди
За кобзу в боклажок...

Голоси (обурено).

- Чи ти сказивсь?!
Чи вже останній розум свій пропив?..
- Нащо ж кому без кобзи здався ти?..
- А ми, нетяги, без Мамая?.. Тільки
І людського в нас, може, небораків,
Що пісня Мамаєва голосна!..
- Ану, кабашнице, несита пелько,
Налий йому!

Хотина

А хто платити буде?

Голоси

А щоб ти скисла, ненажеро клята!
- Скидаймось браття, в кого ще дзвенить
в кишені!..

Декотрі витягають гроші й платять Хотині.

Наймит
(бере боклажок; до Хотини).

Повен наливати?

Хотина (лічить гроші).

Повен.
Мамай

Ох, і спасибі ж вам, мої брати,
Що не дали живцем од спраги вмерти!
Як тільки бій скінчиться із ляхами,
Частую всіх на радощах, а поки -
(бере боклажок)
За вас за всіх і за козацьку славу!
(Перехиляє боклажок і п'є нахильці з нього).

Голоси

- Е, ні! до бою ще далеко, серце,-
А ти утни якоїсь нам на кобзі,
Врятованій із пазурів кабацьких!..
- Авжеж, авжеж! - А за тобою й ми!..

Мамай
(одірвавшись од боклажка).

Ффу!.. Мов на світ наново народився...
То тільки й плати, кажете, що пісня?
(Бере бандуру).
Ох, кобзонько моя співучеструнна!
Не раз нетягу рятувала ти
Від смутку клятого та від жури,-
Ой, врятувала ще раз ти від смерті,
Від наглої напасниці...
(Перебирає на струнах).
- Дзвони ж,
Гучніш дзвони препишну славу всім:
Степам безкраїм, вольній волі їхній
І славному козацтву-побратимству!..
(Б'є по струнах).
Ой із степу, степу широкого
Та не буйні вітри повівали,
Гей, повівали!

Хор

Розходилась-розгулялась бідная голота,
Бідная голота з батьком Наливаєм.

Мамай

Ой із-за лісу, лісу зеленого
Та не чорні хмари насували,
Гей, насували!

Хор

Насували-налітали славні козаченьки,
Славні козаченьки в гості до вельможних.

Мамай

Де ж те панство, панство гербоване,
Що з голоти гордо так сміялось,
Гей, так сміялось?

Хор

Положили-повкладали спати в чистім полі,
Спати в чистім полі, в полі на роздоллі!

Скінчивши пісню, Мамай знову перехиляє боклажок і п'є нахильці.

Голос Дриги
(з правого боку).

Ой гоп, рики-чики,
Куплю, мила, черевики!
А ти, любко, кохай,
А ти, серце, пригортай,
Та стривай -
Не тікай!
(Виходить на сцену, пританцьовуючи; він у підраній попівській рясі).
Я милую поцілую,
Ще дві парі подарую,-
А ти, любко, кохай,
А ти, серце, пригортай,
Та стривай -
Не тікай!

Вибухи гомеричного реготу. Дрига зупиняється й
посоловілими очима оглядає пияків.

Голоси
- Оце дак піп! - Якої уджигнув!..
- Розбий, Мамаю, кобзу: не складеш
І ти дотепніш!..

Дрига (йде до гурту).

Братіки мої!
Мої возлюбленії чада й вівці!
Воістину сей день, єго же... той...
(Угледівши Мамая).
Мамаю!.. й ти між нами?..

Голоси

- Звідкіля?..
- Яким це вітром принесло тебе?..
- Де пропадав з самого Могилева?..

Дрига (похитуючись).

Вразі мої возсташа... Литвинам
У руці впав бих... Мало не повис був
На древі, та Господняя десниця,
Як древле Ілію, на колесниці
Огневій восхитила мя з їх рук
І аж до вас, о чада, принесла...

Регіт.

Голоси

- А де ж вона? - Продав десь, певне, й коні
- І колесницю тую, та й напивсь!

Дрига

Воістину... Великая спокуса.-
Не воздержахся аз... продав... єй-єй...
Ось і дінари

(Виймає жменю грошей).

Голоси

- Ого-го!..-Частуй же,
Велебний отче, всіх! - А то у нас
Ні колесниць, ні коней...- Вже й хламиди
Хотині всі давно позаставляли!..

Дрига (до Хотини).

А де ж спокусниця?.. Ти тут?.. Бери!
(Дає їй гроші).
На всі усім!..

До наймита підходять хто з чим, дістають горілку, й пиятика точиться далі.

Аз немощен і слаб...
Спочину, як Господь у семий день...
(Похитуючись, ніби ненароком точиться до намету і вкладається під ним на землі).

Мамай

Хоч і проноза клятий піп, а добрий,-
Тож за здоров'я чесного отця!..

Хотина (дивиться вправо).

Либонь, гетьман із старшиною йдуть?..
(До наймита).
Агов! ходімо звідціля!
(Зникають з наймитом ліворуч).

Голоси

- Гетьман!..
То що? Нехай... ми всі гетьмани тут!..
- Гетьман твій змовився з панами й нас
Із Бару вивів аж у степ...

Мамай (грізно).

Ану,
Занишкни, дурноверхий!.. Чи тебе
Питати мав?

Голос

Не вадило б і в нас
Позичить розуму для справ таких!

Мамай

Та де ж він в тебе? Ти ж давно його
Кабашниці заставив за горілку,
А рештки в оковитій утопив.
Отож мовчи та диш!..

Голоси

Авжеж, мовчи,
Бо в Северина шабля гостра, ти ж
Дрючка не маєш навіть - все пропив!..
- Та ось і він...

З правого боку виходять Наливайко, Орішевський, Кремпський і Мазепа.

- Здоров будь, наш гетьмане! -
- Живе най Наливайко! - Віват! віват!..

Наливайко

Спасибі вам, мої нетяги любі!..
Гай-гай! то ви й не висихали, бачу,
А нині ж рада військова,- забули?

Голоси

- Та де забули пак! Чекаєм ради...
- П'ємо ж, щоб вивітрити хміль вчорашній
І свіжу голову на раді мати

Сміх.

Наливайко

Гаразд! та пийте й далі, скільки влізе,
А ніч - на сон, щоб свіжі і бадьорі
Були на ранок. Не ячіте лиш,
Щоб раді старшини не перешкодить.
Мамаю, й ти гуляєш, любий друже?
Мамай

Козак-душа, гетьмане славний, щира:
Коли не п'є, то воші б'є, а все
Про діло про лицарське добре дбає.

Наливайко (сміється).

В гуморі, бачу, добрім ти, то ж зовсім
Ще глузду в оковитій не втопив,
Тому бери свою ти златострунну
Й на раду з нами до намету.

Мамай (чухає потилицю).

Зараз...
Допити тра.
(Допиває з боклажка).

Наливайко
(побачивши заснулого попа).

А це... чиї це мощі?

Голоси (регочучи).

- То піп, гетьмане, Дрига упокоївсь!..

Наливайко

Таж ми його, либонь, десь загубили -
Під Могилевим ще, чи що?

Голоси

- Прибув,
Він каже, на вогнистій колесниці,
Як Ілія на небо!..

Орішевський (сміється).

Так?.. А впав,
Як та його хламида, і лежить.

Наливайко
Най спочиває з праведними. Прошу!..

Старшина йде до намету. Мамай бере кобзу й теж за ними.
В наметі сідають колом столу.

Голоси (притишено).

- Ходімо, браття, геть ізвідціля,
А то котрийсь не вдержиться й почне
Тут зіпати із перепою.- Гайда!..

Сцена на другому плані хутко пустіє. Дрига, помітивши це, підводить голову, озирається й починає підслухувати те, що говориться в наметі.

Наливайко

Мене дивує те, що досі ще
На раду не прибув гетьман Грицько.
А час би вже й почати, поки ще
Мої нетяги не перепились,
Бо з п'яними яка вже рада!

Кремпський

Шкоди
Великої не буде з того справі,
Якщо обійдеться й без них: твоє,
Гетьмане, слово перше в справі цій,
А чернь і старшина повинні слухать.

Мазепа

Полковник я і карність військову
Над всякі ради ставлю: наказав -
І всякий писка затули, хоч як
Не до вподоби той наказ.

Кремпський

Авжеж!
Їй що, голоті тій? Аби принада
Була, то битимуться, як леви:
Не раз, не двічі довели вже це.
Принади ж тої - золота, срібла,
Саєтів, сукон, зброї, коней тощо
У табори в Жолковського задосить,-
Не менш, як в тих, яких під Луцьком ми
Так потовкли і табор зжакували.

Наливайко

Це так... Але... не все в принаді тій...
Є щось іще, мої братії... Воно
Найледачішого з голоти тої
Із гайдабури в лицаря оберне,
Як обернуло нас уже давно
У месники, а потім, по звитязі,
Оберне в будівничі і творці.
Це та святая зненависть до пана
Й палка любов до волі степової
І до козацької людської правди.

Орішевський
(здивовано-врадувано).

Що чую я?.. О, жити варто ще,
Коли такі думки почути можна
Та ще й із наміром твердим у чин
Їх обернути.

Наливайко (сміється).

Побратиме мій,
Твої поради не пішли на вітер,
Хоч вітром звався я. Твою науку,
Її незмірну глибину збагнув я
І ввесь у ній поринув щирим серцем.

Кремпський

Чому не зрадиш нам, іетьмане славний,
Своєї тайни?.. З тобою попліч
Відколи вже ми ходимо в боях,
Гадаючи, що лиш лицарську справу
Сумлінно чинимо по змозі всяк.
Та бачу я, що в голові твоїй
Якась висока дума зріє.

Наливайко (занепокоєно).
Так...
Скажу я все... скажу на раді всім,
Щоб дух голоти буйно розпалити,
Щоб та козацька правда степова,
Що жевріє в душі десь непомітно,
Пожежею страшною спалахнула
І ворога змела...
(Виходить із намету й роззирається на всі боки. Дрига вдає, що спить).
Але чому
Нема і досі Лободи?.. Мене
Вже непокоїть це...

Мамай

Це справді той...
А чи не баба замішалась тут
В козацьку справу?.. Недарма ж було
Розмордувало вас тоді з цією
Панянкою... Ну, десь ото й пасе
Грицько, щоб ти, гетьмане, не одбив...

Наливайко

Та най бере її собі з гуздром,-
Не до панянок нам...

Мамай

Чому ж тоді
За шаблю ви хапалися, її
Не поділивший?

Наливайко (сміється)

Гарна ж збіса дівка,
Хоч хто запалиться... Лицарський жарт.

Мамай

Тобі, бач, жарт, гетьман же запорозький
Не в жарт розласивсь...

Мазепа

Непевне, щось
І справді... А проте в січовиків
Правдива карність не в пошані здавна.

Кремпський

О, прийде ще: занадто вже багатий
Той табор у коронного гетьмана,
Щоб січовик одмовився нагоди
Його пожакувати.

Наливайко

Правда це,
Але час раду починати вже:
Ще маємо багацько справ без неї.

Орішевський

То й починай,- тим часом він над'їде.

Наливайко

Мамаю, друже, йди й звели сурмити
До ради військової.

Мамай виходить і зникає за наметом.

Сподіваюсь,
Що ви готові всі до неї?

Мазепа

Так,
Свій полк привів сюди я до схід сонця.
Боюся лиш, щоб козаки мої
Та не впились з голотою твоєю.

Орішевський (сміється).

Козак не віл: не вип'є більш відра.

Кремпський

Й моя десь шляхта голопуза тут.
Вона б і випила, та катма за що,
А кунтушів з гонору не проп'є.

За сценою голосний звук сурми. Поволі сцена залюднюється.
Старшина сидить поки що в наметі, перекидаючись тихими увагами.

Мамай (вертається).

Гей, попе! час вставати: службу Божу
Проспиш, ледащо!..