'?*?
Як се почули отамани, деякі ватажки і характерники, так І
заворушились,і загомоніли. Декотрі покорствува-Ай б, так другі ж,
здавшись на свою силу і характерство, на ввесь кіш гомін підняли. - Нехай Текелій,- гримнули,- хоч ще стільки вій ська московського приведе, скільки теперечки його привів, то ми усіх, як мух, передавим! Чи ж то можна, щоб Січ і славне Запорозьке військо за спасибі моска леві віддать?.. Поки світ-сонця, сього ніколи вони не діждуться! Се
все казала сірома і бурлацтво, нежонаті голодранці, у котрих не було ні
оселі, ні худоби; а друга половина - отамани і заможні козаки, що
сиділи зимовиками і мали достаток, таку одповідь дали: - Хоч ми,- кажуть,- московське військо і до ноги вилущим, так те ж військо, що захопило наші паланки і слободи, спалить всі наші оселі І замордує наших жінок і дітей, так ми на таку раду сіроми і бурлацтва не здаємся! А
тут ще й архімандрит, що жив у Січі, почувши такі заміри сіроми і
бурлацтва, вийшов з церкви в обла-ченії, з хрестом, і почав уговорювать
завзятих: - Убойтеся,- каже,- бога!.. Що ви замишляєте, діт ки? Ви - християни і піднімаєте руку на християн, і наміряєтесь пролить кров єдиноутробную? Покорій- тесь же волі господа, така вже, бачите, нещаслива наша доля, і з покірністю мусимо прийнять од бога достой ная по нашим ділам! От вам хрест і розп'ятий на нім; коли ви його не послухаєте, то всі загинете необачно! Здається,
хто б не почув панотця, як він нас уговорював, хоч би у його було
кам'яне серце, то і в того б видавив сльозу з ока. Всі, скільки нас не
було, сіроми і старшина, всі захлипали і тут же так одказали: - Ну, спасибі тобі, панотченьку, нехай буде по-тво єму: знав, що нам казать, і ми теперечки готові не тільки тебе послухать, а й голови наші за тебе зло жить! Січовики
дуже поважали свого архімандрита, бо щонеділі і по празниках після
одправи поучав він народ поважним словом, не з книжки, а напам'ять, і ще
нашою мовою, так що й мала дитина зрозуміла б те святе казання. Після
сього панотцевого совіту військо ще трохи поміркувало, порадилось та й
заявило кошовому: - Ну, батьку, вельможний пане, теперечки як зав годно, так і роби з сими гостями, а ми всі готові тебе слухать, чи йти, то йти? - Треба йти, пани-товариші, - одказав кошовий, - бо се дурниця; самі бачите, що москаль нас кругом об ступив і гармати горлом у вічі поставив. Се вже такі гості, що, пішовши до їх, не вгадаєш, чи Й вернешся назад. Та вже коли бути тому, то нічого довго й думать, господи поможи! Дай, боже, час добрий! Ходімо, стар- ши іо і пани отамани! Що буде, те й буде, а більш буде так як бог дасть! Т
і, узявши хліб-сіль, пішли до Текелія, Текелій ласкаво їх прийняв і
став розпитувать, хто в них кошовий, і старшина, і як вони прозиваються.
От кошовий заявив себе, суддю Касана і писаря Глобу. "А се,- каже,
показуючи на курінних отаманів,- теж військова старшина". От Текелій і
попросив всіх сідати, а далі, розпитавши, що було йому треба, і пішов з
ними у кіш; однак не один, а узяв з собою кілька офіцерів і охранного
війська. Як побачив Текелій, що запорожці здаються йому ласкою, то зараз
звелів одсторонить гармати. Прийшовши у кіш, спитав він кошового, до
кого йому йти у гості; кошовий вклонився і запросив його і всіх офіцерів
у свій курінь, та й угощав, чим бог послав, по нашому звичаю: у
дерев'яних тарілках і дерев'яними ложками. Наївшись, Текелій подякував
кошовому за обід і дуже дивувався, що такі смачні потрави їдять з
дерев'яної посудини. Далі й спитав; - Хто це у вас так смачно готує? - Є у нас,- одвітив кошовий,- такі скусні кухарі. От Текелій став прохать кошового, щоб він прислав йому
одного кухаря, і обіщав кошовому подарувать два кам'яні блюда, а
старшині і отаманові - по одному. "Щоб,- каже,- такі смачні потрави не
їли з корит, а з блюд". Почувши се, один з курінних отаманів, по прізвищу Строць,1 обізвався до Текелія: - Хоч з корита, добродію, та досита, а хоч з блюда, так дохуда. - По-яківському се він розмовляє? - спитав Теке лій.- Нічогісінько я не розчовпу, що він розказує. Так Строць і розтолкував цю приказку. 1 Роман Строць був отаманом Канівського куріня (приміт. авт.)
добродію,-
каже,- їсте з блюда та худі ', а з корита досита - подивіться, які ми
гладкі. обід Текелій довго ще вештався по кошу, огля-ав курені,
пушкарню, козацькі пожитки, а там по-і пішов до себе і стояв ще біля
коша обозом тижня. Поки стояли, кажу, обозом, офіцери і Скалі частенько
приходили до нас у кіш, а ми ходили Й1'ких, братались і гуляли
по-козацькій. Тим часом келій призвав до себе кошового, суддю, писаря і
?6читав' їм ім'яний височайший указ; щоб вони їхали Петербург. Так ото
поїхали тільки кошовий і писар, суддя Касан занедужав і вмер, тут його у
Січі послід-ого і поховали. Випровадивши старшину у Петербург, екелій
вже став сам орудувать Січчю: привів козаків о присяги і трошки
заспокоївсь, але-довгенько ще стояв Обозом, перейшовши на друге місце.
Зоставшись січовики без старшини, почали потроху ворушиться, бо московкі
звичаї були їм не по нутру; от стали козаки думать та І*ть, як би
москаля в шори убрать 3, а самим десь помандрувать. Зібрали чоловіка з
п'ятдесят ко-і послали їх до Текелія з хлібом, з сіллю. А що ви мені
скажете, запорожчики? - спитав Текелій От що, добродію,- кажуть січовики,- ми чули, мам без письменного виду і білетів не можна з Січі йти? - Так, запорожчики, так,- одказує Текелій,- ніку- че відлучайтесь без мого відома. Так оце ж, для сього відома,- загомоніли коза- ки,-
і прийшли ми, добродію: напишіть нам, будьте ла-іскаві, хоч один білет
на всіх, бо ми будемо держаться купи І врозтіч не розпливемось. - Добре, запорожчики, добре,- каже Текелій. Та який же перше був у вас звичай? Та
у нас, добродію,- загомоніли козаки,- про сі білети ні за наших батьків
ні за дідів і чутки не було: хто куди схотів, той туди і мандрував. Куди ж оце ви,- спитав Текелій,- наміряєтесь Йти з сими білетами і за чим? 1 Текелій був родом сербин і, як усі серби, високий І худорлявий (приміт. авт,) У шори убрать, себто обдурить, обманить (приміт. алт.) До
Тилигула ', добродію, кажуть січовики,- до лями на заробітки, бо у нас
нема ні сорочки, мі штанів, як бачиш, гола сірома; а ще ж, може, треба
буде і подушне платить та й панам трохи уділить? - Добре, запорожчики, добре,- одказує Текелій, зареготавшись.- Ідіть з богом, заробляйте та і в казну збирайте. Чуємо, добродію, чуємо, - загомоніли козаки, вклонившись, та й пішли в канцелярію. Призвав
Текелій свого ад'ютанта і звелів йому написать один білет на п'ятдесят
чоловіка і видать їм до рук. Як добули січовики той білет, і стали
лагодиться в дорогу, зібрали увесь свій військовий риштунок, харчові
клунки, знарядили кілька чайок та, сівши собі уночі, не тільки ті, що з
білетами, а скІлько їх улізло, може, чоловіка з тисячу, І гайда собі
униз до Тилигула. Через кілька днів прийшло до Текелія з хлібом, з сіллю
ще чоловіка з п'ятдесят за тими ж білетами та, добувши і собі, п'ятами
закивали з товариством. Далі, як побачили січовики, що їм не боронять
тих білетів, прийшли й треті, і четверті та, добувши сим побитом собі
білети на всі сорок куренів, і помандрували під турка. Як побачило
офіцерство, що в коші зостались тільки старі, сліпі та каліки, І зробили
доношеніє Те-келієві. Схаменувся Текелій, та у свиний голос - нічого
вже, бач, робить, як кажуть, не продереш очей, продереш калитку! - Куди ж вони позаходили,- питавсь Текелій.- Адже ж вони, сякі-такі, просили у мене білета до Тили гула на заробітки? Дуже
розсердився І зажурився Текелій, довго сумував, кілька днів і носа,
сердешний, не виткнув з своєї палатки - так його роздратувало те
ошуканство простої сіроми. А тут як на те ще лізуть і останні січовики,
які позоставались, з хлібом-сіллю; а та вже хліб-сіль в душі у Текелія
сидить. - Повели і нам, вельможний пане,- просять,- на писать білети на заробітки. - Та куди ж вам,- крикнув Текелій,- злющі запо рожці, оці білети? 1
Тилигул-річка вливається великим озером у Чорне морс. Сей лиман
прозивався по-турецькій Дели-Гиль, по-нашому Скажене плесо. Сюди-то
ходили запорожці на заробітки до лями (тягнуть неводи) (приміт авт.)
На Тилигул, добродію,- одказують.- На Тили-р&'л, До лями, на заробітки. -Все
в Тилигул та в Тилигул,- гримнув Текелій, ітупотівши ногами,- сякі-такі
і розтакі!.. А город зоавйли пустим? Не дам вам білетів, ідіть собі к
бі-уі..- та й потурив їх від себе. .- Так не помоглося ж, бо сірома,
подякувавши Текелія хліб і сіль, і без білетів по протоптаній дорожці
дропака. Побачив Текелій, що якось приходиться до чмйги: що тут на світі
робить? От він І призвав себе всіх курінних отаманів. Так і отаманів
неба-^|"іїько прийшло - десятка не налічив би. р)р і - Чом же ви не всі
прийшли? - спитав Текелій. ? Як нам, добродію, усім прийти,- одказали
отама-ї^коли нікогісінько, опріч нас, не зосталось по ку- 1 Куди ж вони позаходили, що їх нема? - знов іитав Текелій. -
Курінні отамани роз'їхались по своїх зимовиках, :;одказують,- а сірома
невідь-куди поділась, так ми І са-" і думаємо до домівки; що нам тутечка
робить, коли Нікогісінько не зосталось; старшину запроторили у столицю
чи там куди ', а війська козацького нема - порозходилось!.. Куди ж вони порозходились? - гримнув Теке-\Ій, де ваші січовики? Як, де? - обізвались отамани.- Адже ж ви, до-.бродію, не спитавши нас, подавали їм білети на заробітки,(до Тилигула, чи що? Побачив
тоді Текелій, що сірома гаразд-таки убрала , його в шори; дуже
розсердився І вигнав з палатки отаманів. Після сього недовго він
зостався в Січі і того ж літа поїхав у столицю, а московське військо сім
літ ще стояло на запорозьких землях, поки не запровадили московських
звичаїв. - Так'чотаким-то побитом, паничу, преславуту коза- 1 Що
сталось з войськовою старшиною, невідомо, бо ні в яких гїстеричних
рукописах об їх нема поминку. Була тільки чутка, що кошового Калниша
заслали на Дон, бо в одній пісні така наміка. Ой полети та полети, чорная галко, та на Дон рибу їсти! Ой принеси та принеси, чорная галко,
.ОД КОШОВОГО ВІСТИ (приміт авт) цьку
Січ зруйнували і хвацьке Запорозьке військо ви коренили. Ті ж
запорожці, ц;о повтікали, піддались під турка, прийняв їх султан ласкаво
під свою державу І звелів опоселить їх біля устя Дунаю в Бабадазі,
понад Чорним морем, на землях, здатних до пахарства і ба гатих
риболовством і звіриною ловлею, де вони і тепе речка живуть ', хліб
жують і постолом добро возять' От тобі, паничу, і кінець1
XII
Се
було останнє оповідання Коржеве. Після сії роз мови частенько
доводилось мені вештаться по Задні пров'ю, а в турецьку війну - в
Бабадазі, де осадились запорожці; не раз доводилось і розмовлять з
старими дідами, бувалими козаками про Січ, і те саме, без одмі ни,
розказували І вони, що оповідав мені старий Корж. В 1832 році на
іванІвський ярмарок в Кременчуці, на майдані, збилось чимало народу біля
кобзаря. Я підійшов і став прислухуваться. Сліпенький співав про
зруйнування коша, і так подібно д іповідання, що я, давши кобзареві
карбованця, зазвав його до себе на кватиру і списав ті вірші. От вони. Гей,
із-за зеленого гаю . Червоне сонечко зійшло. Гей, з московського краю
Велике військо прийшло. Червоне сонечко Високо вже стоїть, Дивиться
батько в оконечко Та й каже- "Дітки, що будемо робить? Ось перед нами
Царицине військо стоїть. Чи не за нами. Щоб йшли татар к чортам
гонить?" "Ой батьку, щ,ось воно не тс! ' Чого сі гармати горлом в вічі
стоять? Треба, батьку, спитати. Чого вони од нас хотять?о Ой просідали
запорожці. Що Нечоса Тскслю послав Щоб нас з старшиною І всю славну Січ
зруйнував 1830 року після турецької войни найбільша половина козаків
передалась Росії і вийшла з Бабадага з кошовим Осипом Михайло внчем
Гладким зноа у Росію. Теперечки сі запорожці осадились побіля Азовського
моря і прозиваються азовськими козаками (приміт аат.) 262
Був же той день Великі зелені свята, О, бодай же твоя, Нечосо, З того часу душа проклята! "Гей, діти, запорожці, Що будемо чинити? Москаль кличе в гості, Будемо чи ні йому голову хилити? Як будемо Його зустрічати: Чи з хлібом-солею, Чи війну об'являти, Чи йти до його доброю волею?" Одні кажуть: "Мир лучче всього". А сі: "Нехай нам випалять очі, То й пропадемо аж до одного". - "Ніколи сього не буде, Щоб ми оддали Січ-мати, Поки що світ-сонця Будем Січ нашу рятувати!" "Бога бійтеся, діти! - Каже панотець архімандрит,- Що ви хочете робити? Прокляті будете із роду в рід. Ви, діти - християни, І підіймаєте руки на братів? Не робіть в своєму серцю рани. Щоб милосердний бог вас простив, От вам хрест божий. На його ви положіться, І совіт мій вам гожий, Ні в чім, діти, не журіться". "Ну, панотче, по-твоєму нехай,- Послухають тебе запорожці; Бери, Петре, хліб та сіль Та й ходім до Текеля в гості. Ну, батьку, господи поможи, Пошли нам добрий час! Хліб, батьку, положи, Та й говори за нас. Бо війною, батьку, нічого не вчиним, Треба доброю волею робити; Ходім вже, поклон вхилим Та й почнем про діло говорити". Хліб-сіль Текеля прийняв І почав нас угощати. А як добре підгуляв, То став і нас до себе прохати. Л в нас Петро кошовий Має звичай свій: Пішов генерала зазивати До себе обіда козацького вживати. їв Текеля обід бурлацький Та все смакував, А опісля по-козацьки Вином та медом запивав. Ой пішов Текеля в свою палатку І - Та й став міркувать. Що йому робить спочатку ] як нашу Січ зруйнувать. Уже всі каші паланки В Текелійових руках, Уже всі його палатки По наших січових кутках. Ой прочитав Текеля папір Кошовому, писареві од цариці, Треба нам їхати у двір Аж у дві столиці. Ой зібрав наш Калниш Храбрую дружину, Сердешний брався аж за ніж Та проклинав лиху годину. Сірома Калниш захлипав гірко. З кожним козаком обіймався, Сказав: "Прощай, славне, храбре військо!" Та вже більш І не вертався! ' "Гей, батьки-отамани, Кажіть, де поділи старшину?" Бере нас жаль за серце, Як згадаєм славну старовииу! Ой почали січовики думать, гадать, Як би москаля в шори убрать. А далі до Текелія пристали, Щоб дав білети - роботи нам шукать. Ой рушили запорожці До лями на заробітки.
Закивали п'ятами, сіроми,
Тільки товаришам дали звістки.
Текелій хоч після й оглядівся,
А запорожців - поминай як звали!
Ой бідний зажурився,
Що в шори його убрали.
Ох життя наше минулось,
Життя бурлацьке!
Коли б воно вернулось,
Славне життя козацьке!
Гей, братці, озьміть у руку
Пісочку та й посійте
Ой тоді воно вернеться,
Як той пісочок зійде! '
Корж
помер в октябрі 1835 року на 104 році довгого свого життя. Змалку і до
смерті жив він і працював задля людей і, може б, ще промаявся на світі,
коли 6, збираючи подаяніє на погорілу в МихайлівцІ церкву, не застудив
себе, переїжджаючи восени через Мокрую Суру. Царство тобі небесне,
добрий чоловіче, вічна тобі пам'ять.
1 Ся сама пісня, з деякими одмїнами, надрукована і в "Истории Новой Сечи" Скальковського (приміт. авт.).