X Од села Чумаків аж до Михайлівки
розказував мені Корж, як у запорожців судились, позивались, як і карали
за кражу, грабунки і смертоубийства. - На всіх вольностях
запорозьких,- почав старий, по значних селеніях і містечках були
паланки; ніби повіти або земські суди, і в кожній паланці постановлено
по вибору троє старшин: полковник, осавул і писар. До помочі додавалось
їм ще з Січі три підпанки, з козаків же. Ця старшина обиралась тільки на
три роки і судила всіх козаків, що жили по селах і зимовиках. Було, як
поб'ються між собою козаки, або один другому по сусідству яку кривду
зробить, спаш чи хліб витолочить, та самі не помиряться, то обидва,
купивши на базарі по буханцю, і йдуть у паланку позиваться. Прийдуть,
було, до старшини, вклоняться, положать на сйфно буханці та й кажуть: - Кланяємся, панове, хлібом і сіллю! - А яке ваше діло, пани-молодці? - спитають судді. - От яке наше діло,- почина обижений.- Оцей ме не скривдив, от наскільки мені шкоди причинив,- роз каже, яка там шкода і чого вона варта,- і не хоче мене удовольнить, так, будьте ласкаві, розсудіть нас. - Ну, братчику,- спитають судді у обидчика,- чи справді воно так, як каже твій сусід? - Що ж, панове,- одказує обидчик, - хоч воно і правда, так нема ж на стільки шкоди, скільки він з мене править. Тоді
старшина посила підпанків з другими козаками, себто понятими, огледіть
ту шкоду, і як вони освідітель-ствують і зроблять доношеніє, на скільки
тієї шкоди, то судді і скажуть обидчикові своє рішеніє: - Ну, братчику, от скільки повинен ти заплатить су сідові: согласен чи ні? - Заплатив би, панове,- одказує обидчик,- так ко ли ж лишнє з мене править; у вашої волі - не заплачу. Тоді
судді уговорюють, улещають його помириться і не докучать вищій
старшині. Коли він згодиться, то діло кінчиться у паланці, коли ж ні, то
паланка посила їх у кіш; - вони радяться, у чий курінь попереду їм іти,
коли вони різних куренів; як згодяться, от і прийдуть до отамана,
вклоняться йому та й кажуть: - Здоров був, батьку! - Здорові були, пани-молодцІ! - одказує отаман.- Просимо сідати. - Та ні, батьку,- кажуть,- ніколи сідати; ми при йшли до тебе за порадою. - Кажіть,- пита,- якої вам од мене поради треба? Тоді
обижений і розкаже, яку шкоду йому зробив сусід і як розсудила їх у
паланці старшина. Отаман розпитає обидчика, чийого він куреня, і посила
хлопця запросить до себе отамана того куреня. Прийде курінний, спита: - Чого се, пане-брате, ти мене звав? - От чого,- та й покаже на обидчика.- Чи це ва шого куреня козак?
к.А курінний, глянувши на його, і спита Ти, братчику, нашого куреня? Вашого, батьку! одказує обидчик, вклонившись. Далі розкаже отаман тяжбу козаків та й пита курінного Що маємо, пане-товаришу, з ними чинить7 А той і каже Так вас, братчики, вже й паланка судила? Судила, батьку' одказують. Чого ж вам ще треба? - озвуться отамани. Помиріться, братчики, і подовольствуйте один одного! Так іцо ж, батьки, одкаже обидчик, коли він лишнє з мене править! Тут вже отамани бачать, ш,о в його усе стрижено, і запитають в останній раз. Так ти, братчику, не хочеш ласкою удовольству вать за шкоду? НІ, батьки, одкаже обидчик, у волі вашої, я не согласен' Як не согласен, кажуть отамани, так ходімо ж до військового судді, побачимо, ш,о він и;е скаже Добре, кажуть козаки. Постривайте ж, батьки, збігаєм на базар за буханцями. Як куплять, усі і йдуть до військового судді отамани попереду Ввійшовши, вклоняться і кажуть Здорові були, пане добродію! назвуть по іменню. Здоров'ї, пани отамани,- одказує суддя. Проси мо сідати. Козаки
тим часом кладуть на сирно буханці І кажуть Кланяємся вам, добродію,
хлібом І сіллю1 Спасибі за хліб, за сіль, одвітує суддя і пита ота
манів- - Що це. за козаки і яке діло мають? Курінні отамани і
розкажуть про їхнє діло і як їх розсудили у паланці. От суддя і спита у
обидчика: Чом же ти, братчику, не вдовольниш сусіда за шкоду, коли вже вас паланка судила, отаман і я присуждаю? А той своє товче. Що ж, добродію, коли він лишнє з мене править, у волі вашої, не согласен! Коли
не согласен,- каже суддя,- так ведіть їх пани отамани, до кошового, там
вже буде їм конечний суд і рішеніє, нехай вони і буханці свої
забирають1 Та ми, добродію,- кажуть козаки,- купимо собі інших. Забирайте,
забирайте! - гримне на них суддя. І не задержуйте отаманів - у їх не
одио ваше діло. Од судді ідуть вони вже до кошового; привітають його і
кладуть на сирно буханці, а кошовий і. пита: - Що це у вас, пани отамани, за козаки? Отамани знов розкажуть про їхнє діло, а кошовий, ви слухавши, і спита обидчика. - Ну, як же ти думаєш, братчику? Вас розсудила па- ланка, рішили отамани і військовий суддя, І я признаю, що старшина порішила ваше діло по правді, а того ра ди і утверждаю те рішеніє; так теперечки що ти мені скажеш, чи согласен сусіда твого подовольствувать, чи ні? - Ні, вельможний пане, за волі вашої не согласен,- одріже обидчик, - лишнє з мене править! - Так ти й теперечки не согласен! - гримне на його кошовий розсердившись,- Тривай же! Та й гукне на сторожів: - Давай лишень, хлопці, київ! Як принесуть київ, от кошовий і каже - Ну, лягай, братчику, ось ми тебе навчим, як прав ду соблюдати і старшину поважати! - Помилуй, вельможний пане! - заголосить обидчик не своїм голосом. - Ні, братчику,- одкаже кошовий,- не помилую, коли ти такий упрямий; ануте, хлопці, на руки і ноги йому сідайте і каптани його на плечі накидайте! Добре бийте сучого сина, щоб знав, по чім ківш лиха. Як
всиплять йому з п'ятдесят і більш київ, кошовий і крикне: "Годі!" От
хлопці, піднявши киї на плечі, і стоять, неначе солдати з рушницями; а
ті, що на руках і ногах, усе-таки сидять, дожидаються приказу. - Ну, братчику,- спита кошовий,- чи согласен удо вольнить сусіда, як паланка рішила? - Согласен, вельможний пане! - репетує обидчик. Согласен, усе зроблю, що прикажеш! - Зноси ж здоров, що тебе вибили! Не будеш вдруге дуже мудрувать. Ну, хлопці,- гукне кошовий на коза ків,- вставайте' Коли
у обидчика є гроші, то він зараз і вдовольняє, скільки там присуджено;
як же нема, то кошовий призива отамана того куреня, до якого належить
обидчик, і зве
лить йому удовольнить обиженого, а з того опісля цупить. Отакечки
кінчались у нас у Січі усякі діла, без того мерзького писання і
хабарів. Хоч би на тисячу і на десять тисяч рублів була тяжба, то за
кілька днів рішать і, як кажуть, під червоне сукно не сховають. Цим же
розпорядком і тяжкі преступленІя рішались, як-то: кража, грабунок і
смертоубийство. Треба тобі, паничу, розказать, що найбільша половина
козаків в Січі були нежонаті, от того і сіромами їх прозивали; то як не
було війни, то вони промишляли рибальством, звіриною ловлею, а ті, що
сиділи по зимовиках, орали, сіяли І промишляли скотиною і бджолою. СІ ж
козаки, що сиділи зимовиками, в свою чергу одбували повинності кошеві і
своєму куреневі, як-то: калавури, кардони, а до чого припаде, то йшли й
на війну. Так з цих, кажу, жонатих, що сиділи по зи-мовниках мало було
преступників, а найбільш з нежонатих, з сіроми, бо що в лямі по
рибальнях чи на звіриній ловлі заторгують, то все проп'ють і
прогайнують; а далі бачать, що нічим похмелиться і нівідкіль поживиться:
заробітків нема, а грошики пропили, чортма, от вони, нічого робить, і
схиляються на усяке самовольне розпутство. А та воля і одвага по
приказці: "Або мед п'є, або кайдани тре!" - У ті часи татарва трошки
вгамувалась, ні з ким було і воювать, а тут ще з України понаходило у
Січ чимало ледачих людей, так, крий боже, що виробляли! Грабували
чумаків, обдирали і до смерті забивали купців по великих шляхах,
немилосердно драли І палили ляхів і жидів, так що ляхи, покидавши свої
майонтки, утікали до лісу, аж за Варшаву, а жидова і духу запорозького
боялась. Кожний з сих гайдамацьких загонів мав свого ватажка чи отамана,
прозивались вони ще й характерниками, бо замовляли од кулі, а як, було,
деруть ляхів по великих і багатих палацах, то яка б там сила у ляхів не
була і як би не пильнували, то ватажок таку ману на них напустить, що
ніхто не почує і не побачить, як вони їх накриють та й забирають, що
схочуть, а, вернувшись у СІч, дуваняться вже тим добром: одну третину на
ватажка, другу - козакам, а третю - на курінь. Так, бачиш, паничу, що й
курінні отамани вадили їм, бо ватажок, зібравши ватагу, ішов за добичею
не тайно, а найбільш за відому куреня, і як, було, йде, то й просить у
отамана до помочі козаків; а той йому і каже: - Гляди ж мені, братчику, коли ти якого козака стратиш, то тоді вже й до куреня не вертайсь! Сиріч: крадь та кінці ховай. А ватажок, здавшись на своє характерство, І одказує: Не бійсь, батьку, всі будуть цілі, більше копи лиха не буде! Так
отож, кажу, наші сіроми, опріч розбоїв і грабунків, такі ще пакості
чинили, що нехай йому абищо, страшно І згадувать! Про їхнє поспульство
доходили жалоби не тільки до нашої старшини - і до столиці; через той
гармидер І кіш наш зруйновано. Та вже ж, ловить вовк, так І вовка
піймають!.. Було,як деякий харцизяка попаде в руки, то суд йому короткий
був. За кражу платив той курінь, до якого належав злодій, а за грабунок
і смертоубийство карали смертю. Казней було чотири: перша - шибениця;
стояли ті шибениці у кожній паланцІ, на перехрестках і по великих
шляхах. Осу дженого, було, підвезуть верхи під шибеницю, накинуть йому
на шию сільце та й шмагонуть коня нагайкою, то він вискочить, а
осуджений і повисне '. Вішали і догори ногами і за ребро крюком, то він
так і мотається на шибениці, поки кістки його не порозсипаються в примір
і на страх другим; і вже ніхто трупа його зняти не посміє, бо за це теж
повинен смертної кари. - Друга казнь - гостра паля, дерев'яний стовп зав вишки дві саженІ, а наверх того стовпа залізний спис в два аршини завдовжки, то осудженого на той спис на стромлять так, що він віткнеться йому аж у потилицю, на піваршина вище голови; і сидить той труп на списі поти, поки викорениться, як та в'ялена риба, так що як повіє вітер, то кістки крутяться і торохтять, неначе той млинок, поки не попадають на землю. - Третя казнь - киї запорозькі, паліччя не дуже довгі, неначе бичі у ціпів, з дубини або з другого твер- 1
Од присужденної кари осужденному можна було збавиться одним тільки
побитом, коли яка-небудь дівчина заявить, що нона хоче з ним одружитись.
З сього-то звичаю раз в Самарській паланці скоїлась така штукарня. Вели
осужденного на лобне місце; пуць назустріч дівчина, прикрита густим
серпанком, і заявила, іі(о вона йде за осужденного заміж. Народ
припинився, примовк, а осужденний каже: "Здійми лишень серпанок, нехай я
подивлюсь, яке подружжя мені посила доля". Зняла дівчина серпанок.
Глянув козак на неї та й каже: "Як на такій одружитись, то лучче
пропасти, ведіть мене, люде добрі, на шибеницю!" (Приміт авт.) дого
дерева. Осудженого прикують до стовпа на майдані, наставлять біля його в
кінвах усяких потрав, трунків: горілки, меду, пива, браги, і принесуть
кілька оберемків київ і положать біля стовпа. Нагодують і почастують
осудженого, а там дадуть покоштувать і київ; хто не йде, вип'є корячок
горілки або пива, вчистить осудженого києм та й приговорює: "От тобі,
сучому синові, щоб знав, як красти і розбивать, бо ми всі куренем за
тебе, злодія, платим!" Отак він і лежить, прикутий до стовпа, поки його
до смерті не заб'ють. - Четверта кара - зсилка в Сибір, як і теперечки в Московщині і у нас. От цими ж то карами за кошового Кальниша трохи-таки угамували харцизів, так не помог- лось, не вдержався-таки наш кіш: зруйнували!.. А як зруйнували, я тобі, паничу, завтра про це розкажу. Доїжджаючи
до села Привольного, зовсім смерклось, небо замазалось хмарами і так
посутеніло, хоч в око стрель. До Михайлівки зосталось верстов з три
сквер-ної дороги, і ще треба було переїздить у брод Мокрую і Сухую Суру.
Машталір мій загубив дорогу і попускав віжки; не знаю вже, куди б ми
заїхали, коли б Корж не виліз з брички І не знайшов дороги. Я дивувався,
як старий добре бачив поночі. Нагнеться, гляне округи себе і гукне
машталірові: "Повертай сюди, або туди!" І так бережно провів проміж
рівчаків і бескидів, що й удень лучче б не проїхали. - Ти, бачиш, діду, поночі,- озвався я,- неначе та кішка? - Е, паничу,- одказав Корж,- се в мене зосталась ще січова кісточка! У нас на Запорожжі той було і не козак, хто не втрапить поночі. Дуже поважали тих коза ків, котрі добре знали степи і шляхи, тих тільки і на стар шину обирали, котрі вміли провести і вивести військо. Кілька гонів од Коржевого дворища ушкварив дрібний дощ з блискавкою і громом. - От за се хвалити господа,- озвався Корж, знявши шапку,- іди, голубчику, поливай, теперечки нам байду же: приїхали... О, да який же дрібний,- озивався ста рий, гладячи себе по мокрій голові,- сей, як бачу, доб ре чує, а бувають і глухі дощі - такі, що не дочу вають... - Як не дочувають? - спитав я. - А так,- одказав дід засміявшись,-- бог йому ка же. "Іди, де чорно", а він І піде, де вчора; бог йому: "Іди, де просять", а він і потяг, де косять; бог йому: "Та йди у Михайлівну", а він махнув у Минайлівку!1 Приїхавши додому, Корж довго ще балакав і шутку-вав, якось і втома його не приборкала. -
Велике діло, паничу, власна хата,- казав він, походжаючи по світлиці.-
Як би не втомився, а тільки вернешся додому, то так тобі полегшає,
неначе вже й одпочив!
XI На другий день ми прокинулись не дуже
рано: пізно лягли і, натомившись, трохи заспались. Напившись чаю, Корж
заходився з своєю бджолою, і ми не гаявшись пішли у пасіку. Гарно було у
садку після дощу: пташечки щебетали, дерево порозправляло свої віти,
краплі роси, як розсипані перли, скрізь по траві і на листах блищали і
висвічувались; так було легенько дихать тим пахучим холодком! У пасіці
усе було благополучно; і старий, огледівши деякі вулІЇ, сів і мене
попросив сісти біля тії каплички, де ми з ним позавчора розмовляли. - Бач, паничу,- сказав він, огледюючи дерева,- які високі та товсті повиростали; садив я їх саме у той рік, як зруйнували наш кіш, більш буде, як п'ятдесят літ 2. Я нагадав старому, що він мені обіцяв розказать про ту невзгоду, і Корж так почав: - Саме на зелені святки прийшов до нас великим військом генерал-поручник Текелій І, ставши обозом верстов з дві од окопів, всі свої гармати, які там в його не були, витріщив проти нашого коша. Однак не почи нав стрілять, а теж січовики нічого не робили, а чекали, що дальш буде. Через суток двоє примчали гінці звіст ку, нам і Текелієві, що московське військо позахоп лювало вже всі наші паланки і слободи по всіх воль- ностях запорозьких, а на третій день Текелій прислав до нас посланця і запрошував військову старшину до себе в гості. Кошовий Калниш, одібравши таку звістку, зараз зібрав всіх козаків на раду і спитав: - А що, теперечки, панове старшина і отамани, будемо робить? Москаль в гості нас до себе заклика; чи підемо, чи не підемо? 1 Корж любив розказувать сю приказочку, хто його хоч трохи знав, то вже певно про неї од його чув (приміт аат ) 2 Кош зруйновано у 1775 році (приміт авт.)