В категории материалов: 1 Показано материалов: 1-1
(Андрій Михайлович Бібик) (1854-1920)
Андрій Михайлович Бобенко (Бібик) народився 12 серпня 1854 року в
с. Добренька Костянтиноградського повіту Полтавської губернії в сім'ї
селянина-бідняка. Шести років Андрій залишився без матері. У хату
прийшла зла мачуха. У вірші «Було» поет згадує тяжке дитинство:
Раз я малим колись тікав,
Побила мачуха сердита.
По полю мокрому блукав
І від дощу ховався в житі.
З десяти років Андрій пішов заробляти на хліб. Батько віддав його
за 20 карбованців на 4 роки працювати наймитом у крамаря. У згаданому
вже вірші поет писав:
Я виріс в наймах,
Мов не знав
Ніколи батьківського дому,
І даром хліба не давав
Ніхто ніде мені малому.
У 17 років Андрій потрапив на пароплав у Херсоні, звідти — до
Одеси. Працював кочегаром на океанських пароплавах, і там, далеко від
рідних берегів, став писати вірші українською мовою. Капітан пароплава
Л. І. Гаврилов помітив обдарованого юнака і познайомив його з діячами
культури Одеси. Вони допомогли Андрію Михайловичу влаштуватися на роботу
в залізничне депо, здобути освіту.
Склавши іспит на звання вчителя, Бобенко працював педагогом.
Друкуватися почав у 1883 році в альманасі М. Старицького «Рада». Згодом
його твори з'явилися в журналі «Зоря» й петербурзькому
соціал-демократичному виданні «Вільна Україна». Як поет, формувався під
впливом Т. Г. Шевченка. Бобенко — один з перших поетів-робітників.
Відомі його твори — «Бурлака», «Марні сльози», «Лірник», «Багата кутя».
У листопаді 1919 року, незадовго до смерті, Андрій Михайлович написав заповіт, у якому є такі рядки:
Здається, скоро я покину
Все, що любив, для чого жив,
Сім'ю, народ свій, Україну,
Все, чим на світі дорожив.
А вам, брати мої і діти,
Даю маленький заповіт:
Шукайте всюди правди світу,
Бо в світі правда, в правді світ. У 1920 році Андрій Михайлович помер.