ІЗ ЗБІРКИ «ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО»
ЧОГО СИНИЧКА ПОВЕСЕЛІШАЛА
Рано-вранці синичка прокинулась, поглянула з
високого ясеня на снігові кучугури, на заячі сліди біля старого пенька.
І раптом... дзвінко заспівала.
Заспівала й здивувалася:
— Чого мені так весело? Адже дерева ще чорні, зовсім голі, навіть торішнього жовтого листячка нема!
Пташка
випурхнула з дупла й полетіла до знайомої горобини, де, вона знала, ще є
ягоди. Вночі вітер позбивав їх з гілок, і тепер вони червоними
жаринками горіли на снігу.
Синичка смачно поснідала ягодами й знову заспівала...
— Чого, чого мені так весело сьогодні? Треба спитати в кого-небудь!
І
вона полетіла на лісову галявину. Сьогодні там був справжній пташиний
базар. Усі дзвінко щебетали, свистіли, тьохкали й кружляли над чорною
смужкою посеред білого снігу.
Синичка глянула на смужку й зраділа:
— Тепер я знаю,
знаю, чого мені весело! Сьогодні сонечко піднялося вище і народилася
чорна таловинка. Я навіть чую, як дзвенить під снігом маленький струмок.
Незабаром весна, всюди буде гарно і весело!
І тоді синичка полинула високо в небо й заспівала найкращу пісеньку, яку тільки знала:
— Цинь-цинь-цинь-цинь!