ВАЛЕНТИН БИЧКО
СОНЕЧКО Й ХМАРИНКА
Були собі у матінки
Дві дочки — дві сестрички.
В обох носи кирпатенькі,
В обох рожеві щічки.
Завжди в усім однакові
Були обидві дочки.
В обох спіднички макові,
Вишивані сорочки.
У кожної у донечки
Однакові й хустинки —
І в першої — у Тонечки,
І в другої — Маринки.
Жили вони у матінки,
Все бавились, гуляли,
Лягали разом спатоньки
І разом уставали.
Чистенько умивалися,
Вичищували зубки,
У тазику купалися —
Ой, купки та ще й хлюпки!
Була нітрошки Тонечка
Не більша від Маринки.
Обидві до віконечка
Підходили навшпиньки.
Обом у дві долонечки
Давали всі гостинці,
І що було для Тонечки,
Те саме і Маринці.
Подружки під віконечком
Сестриць гукають дзвінко...
Та от котра з них Тонечка?
Котра із них Маринка?
Однакові дві донечки,
Та є одна відмінка:
Всміхається все Тонечка,
Все хмуриться Маринка.
От в руки візьмуть вінички
І ну мести по хаті!
Танцюють у проміннячку
Смітинки волохаті.
Регоче Тоня-дівонька,
Піймать смітинку хоче.
Маринка хмурить брівоньки
Та віями мигоче.
У дощ іти на вулицю
Їх не пускає мама.
Та Тоня й тут не журиться,
Всміхається так само.
Гукає Тоня: — Здорово!
Цукерки нам купили!
Маринка хилить голову
І кривиться щосили.
Сьогодні дрібно ніжками
І перша й друга дочка
Зеленими доріжками
Пішли до дитсадочка.
Сміялась радо Тонечка
(Метлялась в неї кіска),
Ще й плескала в долонечки,
Стрибала, наче кізка.
Маринка, ніби злякана,
В куточку тихо гнулась.
Хоч, правда, і не плакала,
Але й не посміхнулась.
Тепер їх звуть — не Тонечка
І — ні ж бо! — не Маринка,
Веселу доню — Сонечко,
Похмурливу — Хмаринка.
|